Прихилилися до батька, як билиночки...

Цим дiвчаткам, дванадцятирiчнiй Танi та п’ятнадцятирiчнiй Анi, прихилятися б у життєвi холоди не до бiлокорої, а до материнського плеча. А їм, разом з братом Михайлом (йому тринадцять), довелося знати ласку тiльки вiд батька, який ще 1990 року залишився з трьома дiтьми на руках. Де зараз їхня мати — нiхто не скаже. Живе в iншiй сiм’ї, в iншiй державi, останнi сiм рокiв не озивається.

Усi турботи, щоб поставити дiтей на ноги, лягли на Дмитра Михайловича. Поки працював, велося легше, а з 1994-го живе на пенсiйному утриманнi через iнвалiдність, одержує невелику допомогу на дочок i сина. Та що то за допомога? Хоч би на харчi вистачило...

Сама собою виникла iдея об’єднатися з такими ж небораками —чоловiками-одинаками, що волею обставин мусили замiнити дiтям матерiв. Троє iнiцiаторiв зiбрали потрiбнi документи, написали статут i в листопадi 1996 року провели установчi збори Асоцiацiї мужнiх татусiв Вiнниччини (до речi, на кiлька днiв ранiше, нiж аналогiчне всеукраїнське об’єднання). Президентом нової громадської органiзацiї, яка нинi нараховує 78 неповних сiмей iз семи районiв, був обраний Д.М.Пасiчник.

Керiвництво асоцiацiєю Дмитро Михайлович сприймає не стiльки за честь, скiльки за важкi щоденнi клопоти. Річ у тім, що об’єднувались «мужнi татусi» ще за однiєю ознакою — за iнвалiднiстю батькiв або дiтей. А це додатковi обов’язки, бо люди мають серйознi проблеми зі здоров’ям, часто потрапляють до лiкарень. За два роки, вiдколи iснує асоцiацiя, кiлька батькiв померли, тому дiтям-iнвалiдам, за якими зберігається членство в органiзацiї, також доводиться допомагати — на далеку рiдню сподiванки малi.

Інвалiднiсть — серйозна перешкода для створення повної сiм’ї, адже мало жiнок ризикнуть самовiддано звалити на плечi такий тягар.

Дмитро Михайлович опiкується всiма членами асоцiацiї. Йому доводиться оббивати безлiч порогiв, але це таки дає результат. Виникла потреба покласти людину в лiкарню — саме вiн виходив, щоб операцiя у закладi нашої так званої «безплатної» медицини справдi обiйшлася безкоштовно. Для iншої людини добився, щоб сину зробили безплатну операцiю в Центрi мiкрохiрургiї ока. Ще комусь за рахунок управлiння газового господарства встановили газове опалення. Подарунки дiтям пiд ялинку — презент кондитерської фабрики. Справедливий розподiл продуктiв, видiлених у порядку благодiйництва, гуманiтарної допомоги, яку тричi надавали християнськi громади Голландiї, вiдправка їх по районах. Поїздки дiтей на оздоровлення в Італiю...

В усiх напрямках основний обсяг роботи падає на президента асоцiацiї. Буває, що для себе Дмитру Михайловичу часу не вистачає, хоча в самого — пекучi проблеми. Перша — немає житла. Наймає з трьома дiтьми кiмнатку на вiддаленiй околицi, за яку треба платити. Запросити мене до неї сором’язливо вiдмовився, тому сфотографувались на вулицi. Звертався якось до мiської влади, прохав надати хоч би одну кiмнату, щоб мати власне помешкання, але позитивної вiдповiдi не отримав. Зрештою, нiчого дивного, бо мiському головi в сто разiв вигiднiше споруджувати багатоповерховi повiтрянi замки (наприклад, у виглядi пiдземного суперпереходу), нiж просто допомогти однiй-двом сiм’ям, якi не принесуть полiтичних дивiдендiв.

Допомагаєш комусь, але з власними проблемами все одно залишаєшся наодинцi. Непросто бачити, як дiвчатка тягнуться до жiнок, а зарадити — нiчим. Таня щойно повернулася з Італiї, де вiдпочивала в однiй iз сiмей. Почув, як у телефоннiй розмовi дiвчинка назвала iталiйку мамою, — i серце зайшлось...

«Чи й справдi необхiдно, щоб жiнка була мужня?» — запитувала колись поетеса. Запитання її — з розряду риторичних. Часи настали такi, що мужнiсть потрiбна всiм. А декому необхiдна мужнiсть подвiйна, щоб i самому вистояти, i когось пiдтримати.