В очікуванні старого-нового протистояння

Але реалізація цієї ідеї виявилася непростою хоча б тому, що виступати більшості футболістів довелося в незвичних для себе умовах — під московським «дахом». Вже тоді поповзли й перші чутки, що це «колосковська» ідея, і народилася вона для зручності московського «Спартака». Адже, якщо пригадати, що ще під час проведення всесоюзних чемпіонатів чимало клубів нарікали на нерівні умови команд, які змушені в листопаді і грудні грати в Москві на полі зі штучним покриттям, добре вивченому «червоно-білими». Але, як-то кажуть, хто платить, той і замовляє музику.

Цю істину підтвердили перші розіграші цього кубка. Всі провінціали з СНД явно поступалися господарям манежу — спартаківцям, які без видимих зусиль перемагали своїх суперників з астрономічними рахунками. І з глибинки все голосніше стало чути нарікання невдоволених, мовляв, цей турнір нагадує полігон для демонстрації сил «Спартака». Здавалося б, майбутнє цього змагання з «побиттям немовлят» приречене на провал. Але тут, несподівано для багатьох, до білокам’яної вперше приїхало київське «Динамо».

Як ми пам’ятаємо, український клуб був чи не єдиним клубом, який у 60-80-х роках успішно конкурував з московськими, не раз доводячи свою перевагу. Приїхавши, кияни відразу ж довели, що не розгубили це вміння. Щоправда, тоді вони взяли гору не над «Спартаком», а над владикавказькою «Аланією», котра примудрилася забрати пальму першості в національному чемпіонаті у свого столичного брата. Але виграш у переможця фаворита суті цього успіху не міняла.

Однак чекати на очну дуель між «Спартаком» і «Динамо» довго не довелося: вже в наступному сезоні москвичі повернулися на російський футбольний трон, і вболівальники в очікуванні цієї футбольної кориди, радісно потирали руки, і чого гріха таїти, віддавали перевагу спартаківцям.

Треба сказати, що футбольна вистава вдалася на славу, хоча перед грою і Валерій Лобановський (який після тривалої розлуки тільки-но повернувся до Києва), і Олег Романцев стверджували, що результат фіналу для них особливого значення не має. І головне, щоб гра пройшла в цікавій і безкомпромісній боротьбі. І, як ми пам’ятаємо, боротьба дійсно вийшла гострою. У першому таймі господарі відкрили рахунок, але після перерви гості додали у швидкості і стали перевершувати суперників у всіх компонентах футболу. У результаті «Спартак» поступився «Динамо» з рахунком 2:3 на очах у своїх розчарованих болільників, а розлючений Романцев, забувши своє миролюбне висловлювання перед матчем, влаштував у роздягальні справжній рознос своїм вихованцям.

Торік у фіналі знову зустрілися ці ж команди, але на відміну від попереднього наставники зберігали горде мовчання і вже не висловлювалися в тому ж дусі, що, мовляв, їх зовсім не цікавить результат. Все було ясно без слів — на кону стояв (як, втім, і в минулі часи) престиж, який мав не тільки спортивний підтекст.

У результаті перемогли українські футболісти, і єдиний м’яч, забитий новобранцем команди Кахою Каладзе після передачі Андрія Шевченка, був вельми пікантним, і втретє поспіль кубок вирушив на береги Дніпра, а його володарі показали феноменальний результат — 19 забитих і жодного пропущеного м’яча.

Турнір цього року має одну істотну відмінність — кияни і москвичі можуть зустрітися між собою двічі — у півфінальній групі та фінальному поєдинку. При цьому фінал пройде на арені спорткомплексу «Олімпійський». Валерій Лобановський прибув до Москви з 20 гравцями. Успіху тобі, «Динамо»!