Так на кордоні виглядають «зовнішньополітичні успіхи»:
українці, як і раніше, прагнуть дістатися до польських базарів
Україна з кожним роком залишається все далі від процесу, іменованого об’єднанням Європи, причому з власної вини. Вже сьогодні відчувається, що, приміром, Чехія, Словаччина, Угорщина втрачають серйозний інтерес до співробітництва, орієнтуючи й зовнішню політику, і торгівлю на Німеччину, Францію, Австрію.
Уже тепер відчувається розчарування у «старих демократіях» Європи тих, хто 1991-го справді вірив у реформи та процвітання України. Вже сьогодні очевидно, що ні МВФ, ні Світовий банк не вірять у спроможність України вийти на той рівень, на якому перебувають Польща та республіки Балтії.
Натомість не лише ліві в Україні все частіше вимагають фактично нового входження держави до Росії — через Міжпарламентську асамблею, наддержавні органи СНД, військовий та політичний союзи. Один із американських дослідницьких центрів зробив висновок, що так невдовзі й станеться.
Те, що Україну не беруть всерйоз до уваги в Європейському Союзі — хоча б як потенційного члена в не надто близькій перспективі, залежить перш за все від самої України, від її влади, від відсутності бодай якогось просування вперед у економіці.
Про це ще йтиметься у травні у Львові на саміті держав Центральної Європи та на Чорноморсько-Балтійському саміті восени в Ялті. Напевно, ще далеко не все втрачене — адже, зрештою, історія жодної з країн світу не робилася лише за сім років. Просто є кому й над чим подумати.
Поки вікно до Європи через Польщу ще не закрилося, все більше українців намагаються ним скористатися. Що буде завтра?
