Бідна думка зодчих,

На вельможних обличчях застигла міна надзвичайної заклопотаності: «Де ж він, жаданий шедевр, покликаний прикрасити головний майдан столиці?» Те, що відступати далі нікуди і шедевром доведеться, нарешті, щось із виставленого оголосити, сумнівів не викликає. Третього туру, як стверджують обізнані кулуари, не буде, та й міська влада, якщо судити з висловлювання на вернісажі заступника глави Київської держадміністрації Станіслава Сташевського, просто-таки жадає скоріше спорудити монумент, втілити, так би мовити, сміливу художню думку в вагому матеріальну реальність.

Що ж чекає, як любили казати в часи розквіту «монументальної пропаганди», на киян і гостей столиці? Яким буде величний символ Незалежності? В репортажі про відкриття виставки, яка, до речі, триватиме до 15 січня, журналісти одного з телеканалів затаврували феєрверк пластичних ідей сучасних завзятих творців вбивче ємним словом — «совдепія». Погляд, по суті, проникливий, хоч і досить вузький: аж ніяк не лише рецидиви механічної патетики відчуваються в представлених роботах, але й безжалісна фантазійність, яку слід все-таки кваліфікувати як плоди стихійної свободи творчості. Ось, скажімо, одна з оригінальних композицій, автора якої, мабуть, надихала краса і неповторність української природи. Пригадавши, очевидно, що й на місці нинішнього Хрещатика колись безчинствувала дика природа, анонімний зодчий пропонує замість банального пам’ятника спорудити на майдані Незалежності справжній скульптурний заповідник: у центрі композиції хліби колосяться, мустанги буйногриві скачуть, а обабіч — ліс, водоспади. І все, знаєте, кондово-реалістично, без манірних стилізацій.

Є серед проектів і анітрохи не менш оригінальні. Скажімо, Віталій Солодов представив батьківщину, що здобула свободу, в вигляді Ікара-супермена, який простяг руки-крила, мабуть, не замислившись, що доля міфологічного героя трохи відрізняється від тріумфального польоту героя знаменитого коміксу. Ну й що, зате красиво! Деякі відвідувачі на вернісажі дивувалися разючій закінченості ескізу. Автор не витримав і зізнався. Виявляється, зображену ним енергійну молоду людину було створено на замовлення ветеранів авіації на честь пам’яті авіаконструктора Антонова. Навіщо ж добру пропадати — нехай послужить ще одній великій справі!

Ви думаєте, я описав «найвишуканіші» проекти? Авжеж! Заступник голови журі конкурсу Леонід Новохатько повідомив журналістам, що в розпорядженні комісії є ще зо дві дюжини ескізів, які, через невідповідність встановленим нормам, знаходяться поза головною експозицією. Можна лише уявити, які там зберігаються «перли»! Крім того

Л. Новохатько поскаржився на «застарілість мислення та стереотипи психології». Що ж, пластичними кліше виставка дійсно переповнена. Зокрема, кілька авторів, не змовляючись, мають намір збагатити майдан Незалежності грандіозними колонадами або аркадами. По-перше, це завжди вражає, по-друге, в отвори між колонами і в арках можна зручно розмістити скульптуру — чим більше, тим краще. Саме такий принцип обрали Руслан Кухаренко, Анатолій Кущ і ще двоє претендентів.

Воно б нічого, та тільки творчі особистості погано уявляють собі реалії сьогодення. Збудувати-то збудують — справа нехитра, а далі що? Велика кількість вільного простору всередині пам’ятника, всі ці ніші, отвори, закутки можуть послужити монументу недобру службу. Прості люди навряд чи проникнуться до нього якимось особливим благоговінням. Бо немає пророка в своїй вітчизні. Тож, темної пори пустоти монумента будуть напевно використовуватися народом не за призначенням. Може статися конфуз.

Проте, й з лаконічними пропозиціями в конкурсантів справа йде не кращим чином. Хочемо ми чи ні, але пам’ятник Незалежності повинен символізувати душу нації. Що ж пропонується як цей символ? Квітка на кволій ніжці, оточена скрученими пелюстками. Акробатична гірка, що личить хіба що цирку. Масивний, агресивно вищирений у небо тризуб. Кілька огрядних жінок, бандурист. Шпилі, тріумфальні арки, знову коні. Дехто з авторів хоче розповісти всю історію України в особах. Але не за те вона страждала, щоб решту життя червоніти!

Переходиш від одного ескізу до іншого і чуєш, як претенденти потай лають версії колег. Я запитав у одного: «А який вам проект подобається, крім власного?» — «Немає такого, все туфта», — була відповідь. І так кожний скаже.

Слава Богу, хоча б у матеріальному відношенні апетити конкурсантів порівняно з попереднім туром поменшали. І кошторисів понад 10 млн. гривень серед представлених проектів практично немає. Але чує моє серце, що й цього разу не буде діла. Дуже велика ціна. Мудро сказав нещодавно заступник голови Спілки художників України Віктор Сидоренко: «Треба щоб змінилося покоління — тоді пластична думка наздожене час». Я з ним згодний. А поки можна було б побудувати на майдані Незалежності невеликий павільйон, та й розмістити там постійну виставку конкурсних ескізів, поповнюючи її періодично новими проектами. Можливо й з’явився б зрештою гідний.