Стратегія для України

Колишній віце-прем’єр польського уряду, професор Йєльського університету, експерт МВФ та Світового банку Гжегож Колодко знає, що Україні потрібно зробити для процвітання: виконати його програму з дев’яти пунктів, зміст якої він виклав спочатку віце-прем’єрові Сергію Тигипку, а потім у спеціальній статті для «Дня». «Тільки, — каже Колодко, — все не прийде відразу».

Кілька паралелей. На початку 90-х років національний доход Росії був майже в 7 разів вищий, ніж Польщі, — вже наприкінці 90-х його величина стає тільки втричі більшою. На початку десятиліття співвідношення внутрішнього валового продукту України й Польщі становило 5 до 3, то в кінці десятиліття воно змінюється 5 до 3 на користь Польщі. Це змінює геополітичну ситуацію в регіоні ще більше, ніж наше членство в НАТО. Зрештою, коли б у Польщі спостерігалися такі негативні економічні процеси, як у наших східних сусідів, то й у НАТО на нас ніхто не чекав би.

Таке співвідношення, з одного боку, є результатом спаду, який триває від початку перетворень у цих двох найбільших пострадянських країнах, а з другого — швидкого зростання в нас після 1993 року. Коли ми, здійснюючи програму «Стратегія для Польщі», йдемо до отримання 2000 року внутрішнього валового продукту на рівні близько 150 відсотків від 1989 року, то в Росії він падає більше ніж як наполовину, а в Україні навіть на дві третини.

Проте зараз краще, ніж Росія, зарадить собі Україна. Хоча, напевно, роки 1998-99 (а ймовірно, також і 2000 рік) характеризуватимуться не лише подальшим падінням, але й посиленням передумов наступного зростання після 2000 року. Однак ще будуть відчутні наслідки російської кризи, оскільки залежність української економіки від російської є величезною. Досить пригадати, що 40 відсотків товарообігу припадає на Росію, а також те, що між фондовими ринками цих країн існують міцні зв’язки. Незважаючи на це, Україна має шанс.

За умов загального запізнення з проведенням в Україні структурних і інституціональних реформ все ж таки спостерігається прогрес. Реформаторський рух у політиці сильніший ніж будь-коли та краще підготовлений щодо самої суті справи. Колектив економістів знає, чого він хоче, і здається, рішуче налаштований втілювати свої ідеї в життя. Я переконався в цьому в ході моїх зустрічей у Києві, зокрема з віце-прем’єр-міністром України з питань економічної політики Сергієм Тигипком. Така готовність виникає зі змісту важливого виступу президента Леоніда Кучми в парламенті (19 листопада ц.р.) — хоча, на жаль, не з розстановки голосів та акцентів у ньому самому — а також і з твердої, але розважливої політики Національного банку, яким керує Віктор Ющенко. Те, що вони намагаються робити, привело до нинішнього стану, коли на сьогодні Україна має «тільки такі» проблеми — якщо дивитися з перспективи ситуації в Росії, — але «аж такі» з нашого погляду.

Вереснева ухвала Міжнародного валютного фонду про надання Україні кредиту в розмірі $2,2 млрд. — зрозуміло, розстроченого, і за численних дуже складних для виконання умов — була ризикованою. Я особисто переконував щодо прийняття такої ухвали, оскільки існує принаймні шанс, що тепер удасться надати справі відповідного напрямку. А повинно нам залежати на цьому не тільки з огляду на геополітику й значення розвитку України для нашої економічної експансії, але передусім тому, що тут проживає 50 мільйонів населення. Сьогодні ці люди заробляють своїх гривень набагато менше, ніж ми наших злотих (які нині випадково мають однакову вартість), але колись і тут буде краще. Треба тільки мати добру програму.

Потрібною є «Стратегія для України». Про її обриси я нині дискутую в Києві в колах політиків і економістів, а висловлені пропозиції потрапляють на добрий грунт. Є відкритість на добрі концепції, які дозволяють поєднати місцеву специфіку та умови з зовнішньою перспективою, власні потреби з чужим досвідом, знання внутрішніх політичних механізмів з підходом з боку міжнародних організацій, питання інституціоналізації з фінансовими справами, стабілізацію — зі зростанням, теорію — з практикою. У нас у Польщі це вдалося, то й за Бугом може вдатися.

«Стратегія для України» містить дев’ять основоположних програм.

Перша — фінансова стабілізація та захист гривні. Необхідно опрацювати величину первісного (тобто без включення коштів на обслуговування державного боргу) надлишку бюджету та фінансування остаточного дефіциту без того, щоби вдаватися до його надмірної монетаризації. Валютний курс повинен діяти як антиінфляційний засіб та сприяти експорту. Звідси також треба перейти невдовзі до механізму поступової девальвації. Міжнародні організації підтримають такі дії, якщо вони посилюватимуться структурними реформами, без яких, зрештою, немає мови про стабілізацію.

Друга — реформа системи державних фінансів у поєднанні з децентралізацією адміністративної системи. Надалі надмірним залишається рівень бюджетного перерозподілу та обсяги централізації процесу розміщення бюджетних коштів. Бюджетна система повинна сприяти розвиткові сектора суспільних послуг та бути позбавленою обов’язку безпосередньо підтримувати неконкурентоспроможні виробництва.

Третя — агресивний розвиток малих підприємств, особливо в будівельній галузі, сфері послуг та інфраструктурі сільського господарства. Це вимагає доброго регулювання, простих правових механізмів, але й підтримки з боку держави — не тільки інституціональної, але й фінансової, шляхом цільових кредитів і фіскальних пільг. Урядові агенції повинні організовувати надання технічної допомоги малим і середнім фірмам, а Світовий банк підтримає цей процес фінансами й програмами, використовуючи при цьому також і польський досвід, і роботу експертів.

Четверта — поступова, але виважена реструктуризація великих підприємств і старих галузей промисловості. Для цього потрібний капітал, в тому числі й іноземні стратегічні інвестори. Спочатку необхідна комерціалізація державних підприємств, що покращить управління та їхню конкурентоспроможність, а потім — поступова приватизація зі зростанням частки іноземного капіталу (зокрема польського).

П’ята — самодостатність у продовольстві, спираючись на швидку — на основі приватної ініціативи й дерегуляції — реструктуризацію сільського господарства. Україна за кілька років буде експортером продовольства з потужним переробним сектором агроспоживчого комплексу на базі, в основному, малих і середніх підприємств. Понад половина витрат населення призначається на продовольство й це визначає фундаментальне значення цієї програми.

Шоста — переорієнтація зовнішніх економічних відносин. Експорт зростатиме в найбільш конкурентних секторах (серед усього іншого металургія й хімічна промисловість), але політику уряду щодо торгівлі має бути спрямовано на нові ринки. Польща є одним із них. Залучення безпосередніх прямих інвестицій, зорієнтованих на експорт, сприятиме такій переорієнтації. Це вимагає відповідного регулювання і системних переваг.

Сьома — боротьба з економічним криміналітетом та абсорбція (поглинання) «тіньової економіки». У першому випадкові потрібно діяти радикально, тому що корупція поїдає результати перетворень і спрямовується проти них. Щодо другого питання, то господарська активність має бути перевагою і з неї треба зробити союзника, спокійно й поступово залучаючи її до офіційного обігу.

Восьма — інвестування в людський капітал. Це — значний капітал, але він також повинен відновлюватися, що потребує суспільного інвестування й мудрої політики з боку держави й органів територіального самоврядування. Економічними методами треба обмежити еміграцію висококваліфікованих кадрів.

Дев’ята — інституціональне забезпечення ринку. Просування процесу лібералізації та приватизації повинно бути посилене з організаційного боку добрим економічним законодавством і успішним формуванням ринкової культури. Необхідна виважена регуляція, а не тільки хаотична дерегуляція, особливо щодо ринку капіталу, банківських інвестицій, програмування експорту та інвестицій в справу технічного прогресу.

Успіх такої стратегії залежить не тільки від доброго опрацювання деталей. Це можна швидко зробити. Багато що вже підготовлено і навіть реалізується з дедалі більшим успіхом. Успіх передусім залежить від досягнення того критичного мінімуму політичної згоди, якого все ще бракує. Тому баталія за «Стратегію для України» розгортається на політичній сцені. Вигляд Стратегії буде залежати від результатів виборів наступного року, в яких вирішальну роль відіграватиме економічне бачення й прагматизм. А ми принаймні матимемо таку надію.

№225 24.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»