Пам’яті реформ

Те, що було обнародувано чотири роки тому, дійсно мало правильні гасла і зачіпало реальні напрямки соціально-економічних змін у країні. Однак всі вісім напрямків, котрі під оплески було зустрінуто восени 1994 року, так і залишилися деклараціями, що не мали реального практичного наповнення.

Вже до середини 1995 року стало зрозуміло, що Президент не займається економічною сферою і навряд чи буде нею колись займатися. Економічне оточення Президента, окрім постійних макроекономічних примх і боротьби з прем’єр-міністрами, не змогло зробити нічого для позитивних змін. Ні для кого не секрет, що нинішньому керівництву країни немає чим пишатися в економічній сфері. Єдине досягнення за часів нинішнього Президента — стабільність національної валюти, було зруйновано фінансовою кризою літа поточного року. Вона дуже винахідливо ув’язується з азіатською фінансовою кризою, і, тим самим, мовби знаходять виправдання власній бездіяльності вищого керівництва країни. Це відноситься і до часів створення національної фінансової піраміди, і на початок кризи в серпні. Фактично керівництво країни спостерігало за розвитком подій у Росії та з легкою злорадністю повідомляло, що «в Україні падіння національної валюти не 150%, як у Росії, а всього лише 35%». Такий обмежений підхід характеризує і розуміння економічної сфери я

к такої. Падіння Росії було відчутнішим тому, що їй було звідки і куди падати. Україна, перебуваючи істотно нижче і глибше, просто не відчула радощів відносно нормального життя.

Місце і роль України у світі залишаються такими ж малопомітними, як і очевидними. Територіально європейська держава, внаслідок економічної ущербності, не може претендувати на помітну роль у регіоні й у світі. Рейтинги конкурентоздатності, економічної свободи, боротьби з корупцією та інші показники настільки плачевні, що їх просто не хочеться наводити.

Некваліфікованість економічного оточення Президента виявилася не тільки у відсутності реальних економічних змін, а й у відсутності елементарної послідовності розуміння економічних процесів. Якщо вся діяльність нинішнього радника Президента з економіки була пов’язана з проповідуванням принципів жорсткого (фактично перекрученого) вітчизняного монетаризму, то на початку поточного місяця один тижневик опублікував його статтю, де стверджується, що «особливу відданість чистоті монетаристської ідеї демонструвало передусім місцеве чиновництво». Причому — аж ніяк не в контексті самокритики. Навіть у часи «розвинутого соціалізму» апаратники соромилися так відверто називати чорне білим і навпаки.

Катастрофічне падіння життєвого рівня населення і повна безвихідність щонайширших мас — ось найяскравіші плоди «курсу радикальних ринкових реформ». Можна навести приклад ціноутворення на ліки для незаможних верств населення, стабільність мізерних пенсій і зростання цін у зв’язку з подорожчанням імпортних складових у товарах повсякденного попиту і багато іншого. Причому, враховуючи нашу національну специфіку, населення замикається, озлобляється і вже нічого не чекає від нинішнього керівництва держави.

У сучасних умовах практично нереально прогнозувати поліпшення життєвого рівня населення до майбутніх президентських виборів. Навіть, якщо здійсниться чудо і вдасться виплатити заробітну платню й інші соціальні виплати, заборгованість по яких складає абсолютно фантастичні суми, виборці вже не забудуть всієї чарівності «курсу радикальних економічних реформ». І абсолютно неймовірно прогнозувати щиру підтримку виборців нинішнього Президента.

Таким чином, настання річниці може розглядатися як день пам’яті реформ, які так і не здійснилися в Україні за часів нинішнього Президента. Він підбиває досить символічний підсумок не тільки економічній діяльності нинішньої адміністрації, а й характеризує її очевидні безвихідні політичні перспективи.

№195 13.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»