Як французи облаштовують свій кінопобут у Києві
Трохи попустувавши на «дикому» півострові, команда Варньє відвернулася від цього суєтного світу й пішла до Видубицького чоловічого монастиря. Там вони себе показали, як справжні аскети: церква, в якій відбувалися зйомки, мала площу не більшу за 10 — 12 метрів. У цьому невеликому просторі режисер і актори швидко створили похмуру й трохи моторошну атмосферу похоронів французької бабусі. Періодично перед зйомками дублів виходила миловидна французька дівчина й рідною мовою любові вигукувала: «Мовчати!» (а може, «Тиша!»). Після цього в церкві лишалися тільки зосереджений Режис Варньє, актори й пан Шапрон, медіум-перекладач і координатор зйомок із французького боку.
Панувала могильна тиша. Актори, оператори, гримери, помічники, не соромлячись, ходили навшпиньки. І зовсім не з поваги до смерті старенької бабусі, а через надчутливі зйомочні мікрофони.
Щоб французька частина кінокоманди не сумувала за батьківщиною, на знімальному майданчику стояли оранжеві столики й стільці, ніби уособлюючи шматочок Франції. Режис Варньє, чи то зважаючи на професіоналізм, чи то через забобони довірив підготовку акторів до зйомок тільки французьким гримерам, а годувати свою групу — тільки французькому кухареві. Тут же, на місці зйомок, розмістилося кілька вантажних автомобілів (на зразок хури), устаткованих за останнім словом техніки... і кулінарії. В автомобілі-кухні обладнано справжнісінький маленький ресторанчик: з кухонним начинням, посудом, продуктами...
Між столиками ходила Сандрін Боннер у прямій спідниці до колін, чорному береті, в зеленій блузці й була в образі. Походжав Сергій Бодров-молодший у подертому тільнику й також в образі. 17—18 вересня до них приєднаються Олег Меньшиков і Тетяна Догілева, і вони будуть ходити вже вчотирьох. Згодом прийде й Богдан Ступка.
Тим часом, поки усі тихо ходили в монастирі, Олексій Левченко, художник-постановник з українського боку, несамовито готував вулицю Лютеранську (вірніше, її шматочок) до майбутньої слави. Адже треба було щось робити із цими євровікнами й модерними ліхтарями, які жодним чином не асоціювалися з повоєнним часом, у якому, власне, і розгортаються події фільму «Схід-Захід». Цей час має бути тут відтвореним з 16 по 18 вересня. Однак і це буде не останнім об’єктом динамічної групи. Наступного тижня франко- українсько-російське нашестя нетерпляче чекає до себе в гості Жовтневий палац. А вже потім... Болгарія... Франція... Катрін Деньов... І так — «поки яблука достигнуть», тобто — аж поки фільм не знімуть.
№178 18.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
