Економічна політика тупикового розвитку

Святкова суєта, яка старанно створюється офіційними засобами масової інформації, не в змозі затьмарити фактично повну безвихідь економічної політики держави.

Сьогоднішня ситуація досягла вершини негативності за всі роки перебування при владі нинішнього Президента, і є всі підстави чекати падіння єдиного позитивного досягнення цих чотирьох років — відносної стабілізації курсу гривні й стримування інфляції.

Достатньо сказано про причини й суть «небувалого» зростання ВВП (0,2%) за перше півріччя цього року, досягнутого за рахунок так званих базових галузей, які підтримуються державою. Однак добре відома непристосованість підприємств цих галузей до роботи в умовах ринку без постійної державної опіки. У будь-якому випадку, таке «могутнє» зростання ВВП жодним чином не може свідчити про «успіхи економічних реформ» і ставитися в заслугу нинішньому керівництву країни. Щонайбільше, можна говорити про вдалу реанімацію підприємств, котрі працювали при командно-адміністративній системі. У цьому контексті виглядають також досить цікавими твердження Українсько-Європейського консультативного центру з питань законодавства. Його фахівці прийшли до висновку, що позитивні темпи зростання промислового виробництва відбивають вдосконалення статистики, котра тепер стала охоплювати й частину тіньової економіки.

Загальнодержавна фінансова піраміда, якою, на думку ідеологів нинішніх «реформ», так удало прикривали відсутність економічного зростання, все більше дає про себе знати. Обсяг державного боргу тільки за перше півріччя поточного року зріс майже на 19% і наблизився до 37 млрд. грн., з яких 15 млрд. грн. — борг внутрішній і 22 млрд. грн. — зовнішній. Найсумніше в цьому те, що в держави немає реальних джерел для формування дохідної частини державного бюджету, так само як і коштів для обслуговування боргу, окрім нових позик. За наявними даними, витрати на обслуговування й погашення державного боргу різко зросли. Якщо 1996 року вони становили 20% прибутків державного бюджету, то 1997 року — 41%, а за перше півріччя 1998 року досягли 91%. При цьому держава продовжує відшукувати можливості для зростання заборгованості й розміщення нових внутрішніх і зовнішніх зобов’язань.

Якщо пригадати, що за облігаціями внутрішньої державної позики ставка прибутковості в липні доходила до 77%, то абсолютно нескладно простежити рух фінансових ресурсів, як внутрішнього, так і іноземного походження. У цих умовах держава все ще робить здивовану міну з приводу відсутності довгострокових інвестицій.

Наповнюваність бюджету залишається низькою. Прибуткова частина державного бюджету в першому півріччі поточного року була виконана на 74,7% від піврічного плану, або на 32,7% від плану річних надходжень. За даними Державної податкової адміністрації, втрати бюджету за рік тільки внаслідок ухилення від сплати податків становитимуть майже 7 млрд. грн. При цьому держава не робить якихось кроків для нормального цивілізованого наповнення державного бюджету. Всі сміливі прожекти зводяться або до використання напівлегальних способів вибивання грошей з комерційних структур і громадян, або до проведення якихось нездорових заходів.

Ситуація з державними фінансами настільки тяжка, що почали застосовувати найсумнівніші з правового погляду міри. Із застосуванням досвіду передових рекетирських формувань вибивалися гроші з директорів підприємств, що їх зібрали в Палаці «Україна». Не менш потворно виглядав масовий виїзд на природу, що мав на меті аналогічні цілі. Ці не цілком законні заходи були проведені надто бездарно й малоефективно.

Абсолютно відчайдушні спроби знайти хоч якісь гроші для соціальних виплат зводяться до одноразових заходів, котрі аж ніяк не створюють систематичності надходження грошей. Тут можна пригадати ініціативу мужніх апаратників, які побажали перерахувати до Пенсійного фонду половину місячної оплати праці, і «рішуче схвалення» такої ініціативи на місцях.

За наявними даними, на загальнодержавному рівні обговорюється ідея термінової заміни номерних знаків на автомобілях всіх форм власності зі стягуванням надвисокої плати, як могутнього джерела залучення грошей у держбюджет. Справа, знову ж таки, за малим — саме за виготовленням нових номерних знаків, що в наших умовах є не так уже й просто.

Окреме питання — очікування кредитів від міжнародних валютно-фінансових організацій і, передусім, МВФ. У ситуації, що склалася, — це практично єдиний спосіб не тільки залишитися на плаву, а й продемонструвати світовій економічній і політичній спільноті, що на Україні ще не треба ставити хреста. Значущість отримання грошей зводиться до все більшої зовнішньої залежності, причому залежності як економічної, так і політичної. У такому ключі в України є всі шанси стати чимсь на зразок другої Боснії, де керівник Центрального банку є громадянином Нової Зеландії і одним із виконавчих директорів Всесвітнього банку одночасно.

На цьому фоні щонайменше непереконливо звучать хворобливо оптимістичні запевнення Міністерства економіки в економічному зростанні, фінансовому оздоровленні та інших чудесах, які нас чекають 1999 року. Мінекономіки і при підготовці проекту «Основних показників економічного й соціального розвитку України, які прогнозуються на 1999 рік» абстрагувалося від тиску боргової піраміди й «забуло» розглянути можливість жорсткої фінансової кризи.

Тупиковий розвиток економічної сфери держави згубним чином позначається на життєвому рівні населення. Воно вже стомилося чекати все нових і нових бридот від держави, з покірною безвихіддю сприймає будь-які кроки, що принижують елементарну людську гідність. Відсутність гарячої води влітку — це тільки один із найневинніших прикладів.

Нарешті, поведінка вищого керівництва країни виглядає майже розпачливою. Фактично Президент робить кроки, неначе до чергових виборів залишилося кілька місяців, а не понад рік. Сумнозвісне «взяття відповідальності на себе» з виданням маси економічних указів і посиленням лояльності засобів масової інформації цілком могли б зійти напередодні виборів. А нині, можна сміливо прогнозувати, безодня економічних указів не тільки не принесе реального поліпшення економічної ситуації, а просто забудеться до наступного року. Зважаючи на оточення Президента, можна також передбачити, що не буде будь-яких інших дій, котрі були б здатні дати відчутні результати в економічній сфері і підвищити його передвиборний рейтинг. Скоріше за все, в адміністрації Президента немає будь-яких реалістичних оцінок стосовно ситуації, що склалася, і можливих шляхів виходу з кризи.

У країні вже давно назріла необхідність визначити відповідальність осіб, які причетні до нинішньої ситуації. Не можна постійними запевненнями про «незмінність курсу реформ» підміняти відсутність таких реформ. Необхідно дати оцінку діяльності самих «реформаторів». Причому, оцінку як джерел і причин обраного соціально-економічного курсу, так і діяльності конкретних посадових осіб.

Таким чином економічна ситуація в країні перебуває в стані тупикового розвитку. Очевидно, що він не має розумних перспектив і не відповідає інтересам України як суверенної незалежної держави.