Перейти до основного вмісту

Украдене чотириліття

03 червня, 00:00
Ростислав ХОТИН, міжнародний оглядач, спеціально для «Дня» Cеред багатьох важливих речей, які говорив, перебуваючи в Києві, радник держсекретаря Сполучених Штатів Америки Збігнєв Бжезінський, одна залишилася малопоміченою. На думку відомого політолога, Україна стане членом НАТО 2010 року. Цікаво, що раніше Бжезінський був оптимістичнішим щодо українських шансів — так в 1994—1995 роках він давав інший прогноз щодо України, яка б мала бути в НАТО вже 2006 року. Цікаво, що подібний — ба навіть і веселіший — зовнішньополітичний настрій був і в чільних українських політиків — наприклад, Володимир Горбулін принаймні один раз заявив у той час, що Київ стане членом НАТО навіть перед 2006 роком, тобто раніше першого прогнозу Бжезінського.

Неважко помітити, що «чотирирічка Бжезінського» є одночасно «чотирирічкою Кучми», тобто чотирма роками втрачених економічних можливостей, чотирма роками нереформування, чотирма роками, які не наблизили, а навіть віддалили Україну від Європи, від європейських і євроатлантичних структур, як українці евфемістично позначають НАТО.

Якщо хтось думає, що, готуючися до начебто суто політичних переговорів з Україною, ті ж натовці спершу не читають довідку про економічний стан України, той помиляється, а це вже не проблема української дипломатії, а вищої влади. У цьому контексті навіть спроба комуністів оголосити Бжезінського персоною нон-грата може мати несподіване пояснення — західні друзі України вже настільки стомлені українським «нічогонеробінням», що інколи втрачають відчуття реальності в своїх підштовхуваннях українського керівництва.

Не всі очікували від новопризначеного голови української дипломатії Бориса Тарасюка — як на декого — радикальних кроків у бік НАТО, але треба визнати, що чітка позиція є чіткою позицією і саме на неї давно очікує світ. Включно з Росією. Якщо Україна матиме чітку позицію у ставленні до того ж НАТО і не соромлячися буде її заявляти на кожному кроці — Росія звикне й, зрештою, змириться. Свого часу Варшава, Прага і Будапешт говорили одне й теж і в Брюcселі, і в Вашингтоні, і в Москві — і росіяни відступили. Нині болгари з румунами діють аналогічно. І прибалти також — немає жодних сумнівів, що рано чи пізно балтійські країни таки опиняться в НАТО, якщо звичайно не нароблять внутрішніх помилок, як от нещодавно латиші з російськомовним населенням.

Та й Росія міняється, стає прагматичнішою. Цікаво, що, коли нинішній головний ес-ен-дешник Борис Березовський був заступником секретаря Ради безпеки Росії, він заявив, що майбутнє Росії лежить в НАТО. Його тодішній шеф Іван Рибкін також дотримувався приблизно такої ж позиції. А що нині говорить екс-міністр закордонних справ Росії Андрій Козирєв? Ну, прямо стовідсотковий натовець! До речі, якщо послухати логіку Євгена Примакова, то Росія проти розширення НАТО тому, що саму її туди не запрошують... Хто знає.... До речі, на думку тих, хто працює в НАТО, інколи складається враження, що Росія давно вже є в альянсі і навіть не США, а саме Росія є його неформальним лідером — так часто і голосно звучить російська мова в Брюсселі і так багато працює в натовських структурах росіян — як військових, так і цивільних...
 
 

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати