Втеча

Розслідування справи показало, що втеча «смертників» стала можливою, говорячи мовою документа, внаслідок «безвідповідального та формального ставлення посадових осіб до проведення техогляду камер»

У дніпропетровському СІЗО-1 відбувся суд над двома ув’язненими, що здійснили 13 лютого цього року безпрецедентну для України втечу з камери «смертників».

Голова Красногвардійського суду Дніпропетровська Олександр Леон, що розглядав справу, визнав винними у скоєнні втечі з-під варти 37-річного Олександра Стручкова та 43-річного Сергія Проценка, «додавши» обом до раніше винесених смертних вироків по сім років ув’язнення.

Як видно з матеріалів кримінальної справи, учасники втечі з дніпропетровського СІЗО — злочинці з солідним «послужним» списком. Обидва мають по чотири судимості. За Стручковим — крадіжки, розбій, операції з наркотиками, за Проценком — хуліганство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень і вбивство з наступною «відсидкою» у 15 років. До вищої міри покарання їх засудили минулого року. Під час чергового розбійного нападу на квартиру в Дніпропетровську перший (із поламаною ногою та на милицях!) після катування задушив господиню проводом. Другий — убив товариша по чарці, який спав, розбивши йому голову п’ятикілограмовим булижником. Незважаючи на вживання алкоголю та наркотиків, обидва в ув’язненні виявили ясний розум, силу волі та рідкісну винахідливість.

У камері смертників вони зустрілися в грудні минулого року й, обговоривши безрадісні перспективи, а також обстеживши своє помешкання в напівпідвальному поверсі в’язниці, почали готувати втечу. Спочатку вирішили проблему з інструментом. Розпустивши на нитки частину в’язничної ковдри, звили джгут. Намочили його водою та присипали цементно-піщаними крихтами з підлоги. Цим утвореним шнуром відпиляли від решітки, що прикривала батарею центрального опалення, 15-сантиметровий прут і заточили його об підлогу під своєрідне зубило. На операцію пішло всього сім днів. Ручкою «інструмента» став болт, який кріпив батарею до стіни. Його викрутили за допомогою того ж зубила й скріпили дві залізяки гумкою від білизни.

Наступним етапом стала робота з внутрішніми гратами вікна, які кріпилися до дерев’яної рами невеликим гвинтом та цвяхом. Гвинт викрутили відламаною ручкою емальованого кухля, а цвях вилетів, ледве грати повернули на бокових петлях. Між рамою вікна та внутрішніми гратами втікачі давно примітили широке підвіконня. Його й почали розбирати, виймаючи цеглину за цеглиною. Цементні крихти, якi вишкрібали зубилом, скидали у камерний унітаз. Там же зберігали інструмент.

Розбирання метрової стіни велося лише вдень, коли двір

СІЗО був наповнений шумами. Весь цей час Проценко чергував біля вхідних дверей, слухаючи та попереджаючи напарника про кроки охоронця в коридорі. У період перевірок, а вони незмінно проводилися о десятій годині вечора, витягнуті цеглини та грати ставилися на місце, і так майстерно, що перевіряючі нічого не помітили.

У результаті двомісячної праці в стіні під зовнішніми гратами утворився Г-подібний лаз із виходом у двір. Коли все було готове в’язні ще декілька днів чекали потепління, оскільки в капцях та тонкій в’язничній робі у мороз далеко не втечеш. У п’ятницю 13 лютого близько третьої ночі вони викрутили лампочку і, роздягнувшись до трусів, вилізли у двір. Одяг витягли слідом. За декілька секунд перелізли через паркан, що обгороджує корпус №6. Територію в’язниці завсідники

СІЗО знали непогано. Проте, у темряві вони блукали десь із півгодини, вичікуючи момент і відшукуючи вихід. Піднявшись на газову трубу, проповзли по ній через отвір у воротах КПП-2. І, цілком можливо, тихо подолали б вантажний шлюз КПП-1, опинившись за межами СІЗО. На їхню біду з адміністративного корпусу випадково вийшла оператор чергової частини, яка, побачивши зеків над головою, закричала.

Лише тоді сполошилася й охорона. Стрілець, що чергував на вежі, відкрив вогонь з автомата, зробивши вісім одиночних пострілів. Однак жодного разу не влучив. Судячи з його пояснень, стрільбі перешкоджало невдале розташування веж. Вартові могли влучити один у одного або в казарму із солдатами.

До свободи було рукою подати — лише зістрибнути з воріт КПП. І тут Проценку не поталанило. Під час стрибка він невдало приземлився, зламавши руку та ногу. Стручков виявився спритнішим — повиснувши на руках, він на два метри скоротив відстань до землі. А опинившись за межами в’язниці, сховався серед будинків приватного сектору. До світанку він безуспішно шукав знайомих у навколишньому районі, а вдень заліг у теплотрасу. З настанням темряви пошуки продовжив, але був помічений жителями і схоплений міліцією. Босого та голодного його знову доставили у СІЗО.

Розслідування справи показало, що втеча «смертників» стала можливою, говорячи мовою документа, внаслідок «безвідповідального та формального ставлення посадових осіб до проведення техогляду камер». Серед недоліків, крім матеріальних ускладнень із обладнання в’язниці належною сучасною сигналізацією, відзначено серйозні проблеми із кадрами. Лише минулого року із СІЗО «з негативних мотивів» — порушення дисципліни та службова невідповідність — звільнено 26 осіб. Під час перевірки встановлено, що 36 охоронців не проходили навіть первинної підготовки! Цікаво, що стрілець охорони, який даремно палив по втікачах, за його власним зізнанням, останній раз стріляв із автомата в армії... років так із двадцять тому.

Дніпропетровськ