"Велике вухо" для хворих сердець
- Алло! Телефон довіри. Алло! Що ж, помовчи, подумай. Я, твій друг, зачекаю.
- Я живу на вулиці...
Цього разу з 12-річним хлопчиком розмовляла по київському "телефону довіри" для дітей, підлітків та юнацтва психолог Людмила Литвиненко.
- Випадок як випадок. Як і всі - винятковий, - говорить Людмила. - Сергійко сказав, що батьки дуже пиячать, іноді навіть б'ють сина. А він... їх дуже любить. Зараз утік з дому. Ночує у парадних. Краде...
Мета дитячого "телефона довіри" - не напучування. А надання можливості "просто-напросто" виговоритися. "Велике вухо" - так називає свою службу Людмила. Однак для того, щоб розговорити юного співрозмовника, потрібні спеціальні навички. На радість фахівців, котрі працюють у "великому вусі" практично у кожному випадку абонент говорить "дякую".
Психологи радять батькам, котрі залишають дітей вдома самих, давати їм номер телефона довіри: 269-95-60. Працює він завдяки підтримці столичної адміністрації з 15-00 до 22-00. Телефонують і дорослі. Жінка-інвалід війни "У сусідній квартирі б'ють дитину... Чую крики щодня". Мати: "Дочка втратила цноту..." Бабуся: "Онук конфліктує з учителями..."
У цивілізованому світі служба ця волонтерська, тобто добровільна. Існує завдяки пожертвам. А волонтери - як правило - молоді люди. 1 листопада служба проводить перші зайняття для 19 дітей, котрі хочуть стати "великим вухом". Як правило, це школярі від 14 років з живим гострим розумом, творчою натурою. Діти - волонтери мають бути готовими і до того, що телефонують задля забавки, і до "артистів", котрі хочуть виступити у ролі нещасних, і до того, що одноліток хоче накласти на себе руки...
... А вчора Людмилі зателефонував хлопчик. Він не мовчав. "Я хочу когось вбити"... Сказав - і повісив трубку. Повторного дзвінка не було...
