Гарячі теми:

Пригоди риби й людини

30 серпня, 00:00

Схрестивши ноги по-турецьки, Женя Трип сидів на березі, який червоним стрімчаком спадав під ним у синє море, на якому дрібними й великими цятками лискотіла риба, відігріваючись після ночі в захололому під місяцем Егейському морі. Перед собою він устромив жердину, на верхівці якої мляво здригалася байкова онуча.

- Зовсім я нервовий у цій Греції став, каже він з глухою внутрішньою тривогою. - На моєму каїку, - це "рибальський корабель" по-грецьки, - якась падла поцупила онучу. Зі злості я заснував свою державу. А з другої онучі зробив національний прапор - а куди ж її тепер у біса ткнеш? - а от перейшов би кордон хтось із наших, а не ти - розбив би пику. Вщерт!..

- Апельсини! Лимони! Картопля! Цибуля! Будь ласка - кричав у мегафон перевізник овочів. Його "Ніссан", обвішаний бананами й пучками зелені, з похоронною швидкістю проплив повз нас - мо зупинимо. Непорушно стояв віслюк на білому піску під фініковою пальмою. Хтось дзвінко відбивав на камінні м'ясо восьминога для більшої його ніжності. А Женя Трип суворо говорив:

- Залишив онучі на нарах і пішов на рецину. Це біле вино з домішкою хвойної смоли. Купуй, Васю, тут, вдома ти такого не знайдеш... І от онучу вкрали. Дрібниця. А в грудях ніби камінь. Боляче... Ні, зіпсувала мене Греція. Через місяць подамся додому.

- Оревуар, - пішов я чистити траву в занедбаному дворі одного з господарів курортної Потидеї. М'язи мої співали від невисловленої туги у шлунку. Чоловічкові з рівномірно зафарбованим доброзичливістю обличчям я дедалі більше подобався. Замість обіцяних мені трьох тисяч драхм він дав п'ять. А бліда господиня провели мене переляканим поглядом, ніби албанця.

Поруч із рештками чи старої фортеці, чи стародавнього маяка, що їх обіймало море, на камінь вискочив крабик, а за ним потягнув щупальце восьминіг.

- Це делікатес, - мовив вічно голодний Толян, і проковтнув слину. Я шваркнув восьминога помаранчевою цеглиною і став босою ногою на камінь, який заліз далі від усіх у море. Щупальце раптом торкнулося ноги. Я вискочив на пісок і довго здригався від дотику. А Толян зів'яв на піску від голоду й безнадії.

Ми звикли згодом до цих банькатих потворок - восьминогів. Коли підтягували, влаштувавшись на корабель, сіті, черпали з них бляшаним ситом-ковшем на мотузковій лебідці тремтячу рибну живність, вони лізли по плавниковим спинам...

Не можна звикнути лише до співвітчизників, котрі знищували своїх, ніби павуки в банці. Луганські бандити попередили, що вб'ють, якщо не залишимо корабель - мовляв, своїм заробити потрібно. Всі залишили. Я залишився один. Куди йти?.. І спав із ножем під подушкою. Мені допомогла доля. Вони "замочили", албанців і був загальногрецький скандал. "Братва" на всіх парах накивала п'ятами з Еллади. Я вижив. Згодом хотіли вбити грузини. Думали, що в мене багато грошей. Шмонали всі речі у мою відсутність. Хоча гроші валялися перед ними. На ліжку. У тюбику з-під зубної пасти. Я звалив, із перспективою безпаспортного переходу всіх кордонів, перед вечором, коли мене збиралися остаточно вбити...

На березі перед нічним ловом, смачно поїдаю після далеких запливів м'який жовтуватий хліб з гронами підсушеного сонцем винограду. Гречанка в червоному купальнику дивиться на мене. Запрошуюче піднімаю гроно - відвертається. Я знову помираю в піску і всотую в себе тепло за всі минулі роки.

- Буде о дванадцятій робота, - обіцяв учора капітан Нікон, і я поспішив до причалу тихими манівцями, пестячи очима жовті мандарини поруч із білими стінами під червоною черепицею. На шлюпку закріпили кінець сіті, що горою пріла на кормі, запихкав двигун. Поплавки лягали на блакитний простір рожевим півколом. Тут можуть бути дельфіни. На "Янісі" порвали вчора сіть. Два дні латають... Точно. Щось зачепилося. Сіть застопорило. Дикий паралізуючий крик несеться з капітанської рубки : "Регамото кефалі!" (Не перекладається).

І Толян, і Боря, і Альошка, і я щось смикаємо, аби либонь смикати. Пішла, зараза, слава Богу. І потягнули нарешті сіть, заведену двома кінцями на носовий і кормовий барабани. Різко запахло рибою - по коліна в ній будемо... Текла за комір вода, чавилися од відчайдушного стискання долонь дрібні рибки, заплутані в чарунках, перетворюючися на слиз. Під ноги сіть, під ноги. Тільки б не послизнутися, не зіграти за борт. Петля сіті на морському тлі затягувалася. Зараз! Підтягуємо під несамовиті вигуки греків "пазуху", де повинно бути повно риби. А там її - кіт наплакав: лише три ящики вибрали.

Скрикнули чайки - морські янголи.

Уночі Нікон поставив мене під саму сіть. Лилася на голову вода, заливала вуха, очі. Я хотів зрозуміти, що він кричить - не міг. Пхнув мене, пес, під ребра, дряпонув по руці своїми закам'янілими нігтями. Нерівномірно, виявляється, сіть укладав на кормі. Показав би зразу, а то: гав-гав, гав-гав. А риби ловилося дедалі більше. І переважно велика ніжна ставрида. Нікон сміявся й гладив бороду. Перебрану рибу вкривали шаром подрібненої криги...

Ранок. На березі родина циган, яка жила в автофургоні й продавала картоплю, милася по черзі, не соромлячись голого тіла. Хлопці подивилися на жінку, а коли роздягнувся чоловік - позасинали в кубрику.

Незабаром знову в море. Повертаємося на судно, а найдосвідченішого - грецького - прошарку нашої команди все немає. Закричав спересердя Нікон, зацідив ящиком у палубу - ніхто так і не прийшов: ніжні греки, ніби кальмари, втомилися, мабуть. Має рацію Женя Трип: поживеш серед них рік - в Україні загнешся. Прийшов лише Такі - крижастий, жирний, стрибаючи з берега на борт, він з насолодою на різні лади вимовляє російське: "Да, да-да... Нет, нет-нет... Да..."

Він поплив у маленькій шлюпці з ліхтарем, ледве ворушачи веслами, до наших підсвічених буїв-роботів. Через якийсь час, потрібний для принаджування морського життя, він загасив усі ліхтарі, залишивши себе єдиним джерелом світла. А навколо нього вже замикалася сіть, грек помалу плив у її центрі, байдужий до оживаючих хвиль, а в світлі сліпило на відстані, підстрибуючи, рибне срібло. Було чудово й дивовижно відчувати своє невипадкове життя над Егейським морем. У сіть потрапило багато скумбрії, ставриди, івасей, хоча останні були, за словами Маноліса - ясноволосого чоловічка, котрого ми греком не вважали, - просто сміттям. Знову Нікон відібрав собі на їжу найбільшу рибу, середніх - віддав Такі, а ми задовольнилися івасями, які застрибнули й залишились у шлюпці грека "Да-Нет".

- Я - риба! Я - риба! - закричав він по-нашому на прощання. І подався до дружини, цілком задоволений собою.

Паша, котрий відмахав на нашому "Полікарасі" з весни й обматюкав Нікона за невидачу обіцяних за стаж двох тисяч баксів, почав занудно погрожувати. Не йому - нам.

- Греки звідси всі пішли. Якщо не даватиме вам по п'ять тисяч щодня - завтра ви тут не працюватимете. Бог Сонця добрий до мого тіла. Бог Моря допомагає далеко запливати прозорою егейською солоністю. Але який бог допоможе грошима? Нікон, називаючи себе комуністом, запалює в рубці пахощі перед образами й зачитується брошурами про кінець світу, веде священика. Кладемо дві дошки поруч, щоб святий отець не порозлякував падінням морських собак навколо борту. Той закохано дивиться на мене й Толяна, вдягає золоті ризи з рибками на них, дивиться на гору з білою церквою під червоною черепицею, нудно молиться, бризкає водичкою протухлі рибальські сіті, вогкий кубрик, маленьку газову плиту, де ми смажили захованих від Нікона кальмарів. Тоді велично сідає в "Пежо" та їде собі. А риба після цього... пішла. Женя Трип, котрий і далі сидів на спущеному прапорі своєї "держави", мало не здох від заздрощів, коли ми закидали у пащу рефрижератора вісімсот ящиків. "До вас перейти, чи що? - замислився він. - Бо після того, як обчистили, просто не можу серед своїх. Кожного підозрюю..."

Увечері - кав'ярня з рециною, пивом, колою, кольоровим телевізором, телефоном, з якого можна за кілька драхм зателефонувати хоч в Одесу. Інші готелі, ресторанчики, таверни закрили сезон, і сумовита грецька музика не зігріває теплом, а натомість сиротливий холодний вітер, що гне бамбук і молоді пальми. Бачу в кав'ярні колишнього колегу за командою Косту. Він прилизаний і чистий. Поруч із ним дружина, впіймана недавно з Такі - "Да-Нет". Коста з Такі посварилися, а згодом помирилися. Мабуть, вирішили працювати надалі на різних кораблях, які ходять у море в різний час - дружина повинна жити у своє задоволення, подобається це тобі чи ні.

Кораблі стали "на місяць". Коли місяць у повні - ніхто не ловить. Риба опускається глибоко - вона і звідти бачить величезний ліхтар, придуманий Богом. Потоншає він - розкидають люди на воді свої маленькі місяці, які риби можуть розгледіти лише під самою поверхнею. У "час місяця" моряки ходять у "червоні ліхтарі" чи п'ють ганусівку "узо".

На вулиці дехто з наших віднімав у "своїх" гроші з ножиком. Насувався шторм під назвою "фортуна". Хтось уночі залізав у наш кубрик, усі міцно спали, але нікого не зарізали. Бог Моря подарував мені вранці західнонімецький помазок для гоління. Прийшов у команду тбіліський вірмен Віталій. Він увесь час мовчав, лише одного разу видав: "В одного нашого помер батько. Наші дізналися про це в Салоніках від приїжджих земляків. Йому три місяці не говорили. За ним великий борг був - 150 тисяч. Вирішили, що їхати на похорон однаково пізно, нехай спокійно працює, борг повертає". Згодом зник Віталій. Він з кимось побив трьох албанців і відняв усі гроші. Телебачення Греції волало про радянську мафію. Їх ловили, а церква гукала на відправу, снували навколо борту синюваті тіні риб, приїхала якась наша тургрупа. Чорною хмаркою злетіли "арики" над огрядними матронами, котрих чоловіки відпустили в капіталізм. Ті активно заробляли горизонтальною нічною роботою, а вранці плюхалися на холодний листопадовий пісок і спали до обіду, як моржихи. Де жінки, там і конфлікти "ариків" зі "слов'янами". І образи.

- Подошли мы к аднаму, - розповідав мені вірмен грузинської "прописки" Віктор, - гаварим, чего к наш женщин лег, она нэ тебе, а Федя ждала. Обисняем ему, клепал бы его мама, не хочешь плохо - дай немного денег за потерянный женщин. А тот, клепал бы его мама, как уклепал Федя - тот упал совсем мертвый, как бутылька. Я бистро затащил его в машина. Он проснулся - гиде я? В машина своей, говорю. Федя вишел, увидел того негодяйщика, все-все сразу вспомнил. Ты зачем, говорит, уклепал меня, что я упал совсем мертвый. Он снова, клепал его мама и вся родня, бах Федю. Он снова, как бутылька. Я берю свой парабеллум, а он меня трахнул, как плохой шакал. Парабелум полетел, а я остался лежать. Когда мы оба проснулись - его уже нету. Чемпион Черноморских игр, узнали, по бокс.

Віктор поплентався на берег. А Трип - "державник" радісно засміявся: "Так тобі й треба, хрону штопаному. Мені сказали, що він поцупив у мене онучу, щоб свій парабелум закутувати"...

- Я - риба! Я - риба! - кричить зимовий вітер, заповзає в чоботи, добираючись до здерев'янілих ніг, і немає нічого крім Риби. Для неї народжені ми, вийшовши з темряви вод досвідомого існування. Заради неї купують для нас хліб і спагеті. Для неї винайдено ехолоти. Вона змушує налаштовувати рації на берег, а потім жадібно збігатися до корабля таксі-фургони морозильників зі свіжою кригою, зі штабелями порожніх ящиків, рефрижератори для ящиків, повних кальмарів, восьминогів, лангустів, червонобородки, камбали.

- Я - риба! - верещу я назустріч грудневому морю й пірнаю з борту, обманутий яскравістю сонця. Море не вірить мені й відштовхує крижаною глибиною.

І я змушений повертатися в людські сварки росій, україн, грузій. Прикордонники наостанок вірять мені, безпаспортному, що я відмінний хлопець, благословляють на нелегальний перехід грецько-македонського кордону й виводять у підходяще для цього місце. Я тисну людські руки й іду в югославську темряву з вірою в людяність. Кущі дряпають, хтось позаду нібито ридає. Можливо, риби?

Греція

Щоденник безпаспортного грека

Пригоди риби й людини

під небом Еллади - денним і нічним

Василь ЗУБАЧ, "День"