Відключення неплатників: початок структурної реформи чи черговий етап пограбування народу?
Отже, масове відключення неплатників від енергоживлення та газопостачання, про потребу й неминучість якого давно говорили економісти, почалося: відповідну постанову Кабінет Міністрів ухвалив у четвер.
Шкода, звісно, що цього не зробили раніше, у 1992-94 роках, коли в економіці зберігалися хоч якісь резерви - тоді від такого заходу потерпіли б практично лише головні "винуватці", тепер же в тенетах неплатежів заплуталися й ефективні самі по собі підприємства. На жаль, щоб просто припинити продавати товар неплатоспроможному покупцеві, у нас потрібен політичний вплив не нижчий, ніж на рівні голови уряду, й, мабуть, лише тепер, коли все, що можна було легко вкрасти, - вкрадене, а перерозподіл власності входить у вирішальну фазу, керівники рентабельніших підприємств спромоглися змінити співвідношення сил у верхах на свою користь. Горезвісна зацікавленість прем'єра в роботі ринку енергоносіїв вряди-годи обернулася добром для країни: приватні інтереси газотрейдерів збіглися з інтересами економіки загалом, оскільки й далі підтримувати нерентабельне виробництво за рахунок усіх інших, тобто народу, вже неможливо, а без зимового запасу палива країна просто замерзне.
Якщо це початок структурної реформи - а масова зупинка підприємств за ознакою їхньої платоспроможності є не що інше як потрібна й найболючіша її частина, - то ліпше пізно, ніж ніколи. Однак для початку така зміна правил гри має бути взаємною - тим часом, держава не вельми акуратно платить за поставлену на його замовлення продукцію. Було б доцільно оформити цю заборгованість ліквідними цінними паперами (приміром, ОВДП), із тим, щоб подальший розрахунок по ланцюжку допоміг хоча б почасти відновити справедливість, тобто в результаті відключити саме неефективні підприємства, а не ті, котрі просто не знайшли правильного шляху до державної кишені.
Але постанова стосується й населення, для якого така взаємність ще важливіша, адже сьогодні мільйони громадян можуть із повним правом пред'явити зустрічні претензії до уряду. Люди, котрі місяцями не отримують зарплату, - такі ж кредитори держави, і коли вже держава-боржник санкціонує жорсткі заходи проти громадян, вони з повним правом можуть відповісти тим самим.
Досі відносна безкарність неплатників в умовах зростання цін мала вигляд не вельми вдалого компромісу між вимогами МВФ і реальністю: ви не виплачуєте зарплату, а ми - комунальні платежі. Проте якщо тепер стягнути заборгованість із мешканця можна лише через суд, то факт відключення, що стався, доведеться оскаржувати самим громадянам - чого, за відсутності дійових механізмів захисту їхніх прав від сваволі держави, влада може не боятися, тим паче, що енергетиків і газівників на місцях можна запросто поставити, як це в нас заведено, між рішенням суду й відомчою інструкцією. Це не може не спричинити до вибуху ситуації, особливо враховуючи, що закриття підприємств означає масове безробіття, а люди, обурені несправедливістю, позбавлені можливості заробити, і при цьому замерзаючи у своїх домівках, можуть наважитися на все. Ясна річ, директорат неспроможних підприємств напевне скористається масовим незадоволенням, щоб обстоювати свої інтереси.
Тож відключення від енергії та газопостачання (а про опалення годі й говорити) житлових будинків на цьому етапі є повністю невиправданим - питання про це можна ставити лише після реформи житлово-комунального сектора, демонополізації енергоринку й погашення заборгованості по зарплаті й пенсіях. Тим більше, що навряд чи варто чекати звідси великих надходжень, адже й сьогодні населення платить за газ та енергію акуратніше, ніж підприємства, хоча резервів у нього набагато менше. Залишається сподіватися, що передвиборні настрої у Верховній Раді стануть у нагоді справді ефективним, а не просто непопулярним заходам.
І, нарешті, головне питання: ну, гаразд, зруйнуємо геть усе, а тоді? За логікою речей очевидно, що місце збанкрутілих "динозаврів" на ринку, передусім - на ринку праці, повинні посісти "нові підприємці", котрі сьогодні представлені в основному малим і середнім бізнесом. Уряд, зокрема й вустами першої особи, неодноразово запевняв усіх у своїй відданості розвитку підприємницької ініціативи й навіть обіцяв довести обсяг цього сектора економіки до 25% через кілька років (у цивілізованих країнах він становить 50 - 80%, у Росії - 10%, а в нас - близько 7%). Проте, поки що такі слова випадає чути в основному на міжнародних конференціях, а на ділі держава всі ці роки успішно душила малі підприємства, при чому останнім часом тиск став просто нестерпним, тож їх кількість за минулий рік не те що не зросла, а скоротилася.
Щоб неминучі жертви справді сприяли відродженню економіки, ліквідацію підприємств-боржників слід неодмінно супроводжувати заходами, спрямованими на соціальний захист і адаптацію безробітних, санацію й реструктуризацію підприємств, а також дійову підтримку малого й середнього бізнесу в усіх галузях. Їх треба терміново розробляти у вигляді комплексної програми, інакше неминуче й закономірне наведення порядку у сфері розрахунків за енергію й енергоносії буде ще більш руйнівним, ніж регулярно згадувана недобрим словом за свою недостатню системність фінансова стабілізація - або, вже вкотре, обернеться пустим звуком, тоді хворобу знову буде загнано вглиб на кілька місяців, після чого лікувати її буде ще важче.
