Напередодні саміту міністрів НАТО
«Шматок Леніна» на згадку
Сьогодні в Брюсселі відбудеться зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, а також засідання комісії Україна— НАТО, на якій буде зроблено повну оцінку просування Києва на шляху реформ, зокрема, обговорюватиметься і можливість надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Проведення цього засідання було передбачено самітом Північноатлантичного альянсу, який відбувся на початку квітня у Бухаресті. Нагадаємо, що заявки України та Грузії на приєднання до ПДЧ в Альянсі не було задоволені, але в декларації за підсумками саміту було заявлено, що обидві країни в майбутньому стануть членами Альянсу. Тим часом і в самій Україні потрібно багато чого зробити, щоб подолати радянські стереотипи щодо НАТО. А це реально, якщо влада по-справжньому займатиметься питанням інформування про діяльність Альянсу.
Гра часом сприймається як реальна дійсність, а не її симуляція, одночасно розкриваючи справжні мотиви наших рішень. Цей феномен ще раз засвідчили дебати сільських голів Черкащини щодо доцільності розширення Організації Північноатлантичного договору. Пройшли вони в рамках тренінгу «Національна безпека України і НАТО», розробленого Сіверським інститутом регіональних досліджень за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Незважаючи на очевидний постановочний характер, умовні опоненти розширення Альянсу завзято відстоювали свою позицію, а інша сторона вела себе показово толерантно, аж до пасивності, в одному моменті навіть підтримавши оплесками своїх візаві. Але насправді аргументів бракувало обом командам.
Чи не найбільше часу в дискусії зайняли питання православ’я та слов’янського братерства. Саме вони, на щире переконання голів, є вирішальними чинниками, що повинні спинити Україну від вступу до НАТО. При цьому зауваження стосовно приналежності до Альянсу і православних, і мусульманських за вірою слов’янських за етнічним складом країн не сприймалися як суттєві — вочевидь, еталонами слугували знайомі з часів СРСР простори (бо ж уявити інші для переважної більшості громадян України складно). Мабуть, то одна з причин позитивного сприйняття поважною частиною громадян України конфронтаційної риторики нинішнього керівництва Росії стосовно Альянсу. До речі, попередні (до серпня 2008 р.) рішення нашої північно-східної сусідки щодо приєднання до системи кодифікації НАТО та підвищення оперативної сумісності сил і засобів Росії та НАТО виявилися справжнім відкриттям для присутніх.
А от питання про нові світові загрози, насамперед поширення тероризму у світі, не лише серед західних країн, але й у Росії і далі на сході — його прояви в Японії, Індії (якраз розгорталася драма в останній), начебто зависло у повітрі, так і не отримавши відповіді, водночас дещо вгамувавши пристрасті в аудиторії.
На початку семінару його організатори, між іншим, просили слухачів відповісти, якою має бути Україна. Абсолютна більшість вважала — позаблоковою, кілька учасників — європейською незалежною державою, один — членом НАТО. Тож виходить, що в основі такої реакції — радянська ідентичність і природне бажання бути подалі від світових катаклізмів. На цьому частина політиків банально та безвідповідально спекулює. Їхні ж опоненти свого часу втратили нагоду повести за собою більшість громадян і тепер прізвища колишніх кумирів згадувалися на семінарі в контексті надій, що не збулися, та особистих зусиль, які виявилися марними та нікому не потрібними. Звідси, не в останню чергу, й ставлення до багатьох проголошених ідей, серед них — до євроатлантичної інтеграції.
Мабуть, інформаційні та просвітні заходи здатні дещо зняти такі нашарування, але досі вони здебільшого охоплюють однотипні кола людей з невеликим виходом на реальну аудиторію. Тому й доводиться на третьому році Інтенсифікованого діалогу чути: «НАТО — це невивчене для України і її населення питання». Так вважає один із учасників тренінгу — легітимний лідер територіальної громади. Другий додав: поки не буде нормативних, а не факультативних курсів з євроатлантичної інтеграції в школі, насамперед у 10—12 класах, сприйняття НАТО значною мірою залишатиметься нинішнім. Як на мене, варто до них прислухатися.
Що ж до старшого покоління, то, як засвідчило попереднє спілкування, для зміни ставлення необхідно, насамперед, хоча б трохи познайомитися з першоджерелами. Наприклад, прочитати ПДЧ в НАТО (є ж в Україні державні корпоративні мережі освіти дорослих?). В Черкасах голови територіальних громад так визначили згаданий документ: «План дій, що охоплює політичні та економічні питання, оборонні та безпекові, інформативні, а також правові», «програма НАТО, що здатна поліпшити економічне та соціальне становище країни, стан оборонної роботи», «партнерство заради миру», «програма, що передбачає надання порад», «план щодо правового, економічного, політичного захисту інтересів членів Альянсу», «програма майбутніх перетворень», і навіть «інструмент захисту громадянами Європейського Союзу своїх соціально-економічних, правових інтересів». Негативні оцінки відсутні.
А тим часом в Черкасах сталася знаменна подія — вночі було зруйновано пам’ятник Леніну. Присутні не шкодували про його долю, щоправда, один із слухачів забрав на згадку шматок каміння, адже, на його переконання, це — історія. Відверто не сприймався спосіб знесення без відповідного рішення місцевої влади. Вочевидь, що такі методи в правовій (за Конституцією) державі не застосовуються. За будь-яких міркувань. Ще й з ризиком висадити в повітря (свідомо?) і без того збуджену політичну ситуацію.
І все ж таки символи минулої доби повільно залишають нас. Коли настав час підбивати підсумки тренінгу, принаймні частина голів територіальних громад Черкащини заявила про готовність викинути на смітник хибні думки про НАТО, упереджене ставлення до нього, негативні позиції на шляху вступу України до Альянсу.
