Бути висококласними чи другорядними — залежить лише від нас

Свою ходу Україною фотовиставка газети «День» розпочала невипадково з Луцька. Волинський національний університет імені Лесі Українки — один із партнерів видання й заклад, котрий лише за географічним розташуванням є віддаленим від столиці. У ньому живуть за принципом «Тягнутися до найкращого», а тому фотовиставку «Дня» запрошують уже вчетверте, і саме тут після Львова (книжкового форуму) відбулася друга презентація нової книги з бібліотеки газети. Також півтисячі першокурсників кількох провідних факультетів очікували з відкритою лекцією екс-прем’єр-міністра України, генерала армії Євгена Марчука. Університет має молоду, але дуже перспективну традицію — запрошувати до себе для публічних лекцій найвідоміших професіоналів держави.

Крім власне студентів і викладачів, на культурні імпрези «Дня» прийшло немало волинян різного роду діяльності — від державних чиновників до мешканців сіл і містечок Волині. Це були люди, які не хочуть дати собі залишитися провінціалами, які читають і думають. Хоча ректор Волинського національного університету професор Ігор Коцан і представив учасникам презентації фотовиставки і книги головного редактора газети Ларису Івшину, проте це була лише формальність. Вона — волинянка, знана у нашому регіоні особистість, і недарма у своєму вітальному слові зверталася до «великої волинської родини». Волинь в Україні завжди була тим регіоном, у якому сильні національні настрої і прагнення до державності. Тому й розмова у затишному залі наукової бібліотеки ВНУ, в якому не вистачило сидячих місць усім бажаючим і немало студентів вперто стояли до самого кінця, пішла на тему національної ідентифікації, загроз для існуючої української державності, відповідальності національної еліти, котра мала б відігравати об’єднавчу функцію у країні.

— Пригадується один зі знімків з минулої фотовиставки. Іде хресний хід так званого Московського патріархату. Несуть портрети Миколи ІІ, Сталіна... І підпис: «Теж українці», — пригадував Леонід КОНДРАТИК, декан Інституту соціальних наук. — Акції газети «День» якраз і сприяють тому, що виховують в українців відчуття: ми мусимо справді жити разом, будувати свою державу. В анотації газети заявлено, що вона сприяє формуванню громадянського суспільства. Це поняття дуже розширене, я зупинюся лише на одному аспекті. Це передусім суверенні громадяни, ті, які мислять, які не голосують, а обирають, які мають свою думку і національну гордість. На це, мені здається, якраз і працює «День».

Петро ГОЦАЛЮК, заступник Луцького міського голови:

— На фотовиставці вперше, тепер стану її постійним відвідувачем. Бачив різні музеї — від Ермітажу до Лувра, десятки виставок картин... А ось що може існувати і таке зворушливе й повчальне мистецтво, як фотографія, — просто не знав. Фотовиставка «Дня» — це, на мою думку, відображення національної ідеї, це те, що збирає багатьох людей в одному місці. Для України дуже потрібні такі справи, які б нас гуртували.

Валентина ШТИНЬКО, член Національної спілки письменників, журналіст обласної газети «Волинь-нова»:

— Я була на всіх чотирьох фотовиставках «Дня» і готова доземно поклонитися людям, які їх для нас організовують і представляють. Бо випускати щоденну газету такого рівня це взагалі каторжна праця, а тут ще й така, головне — не одноразова акція. У нас в державі вистачає і розумних людей, і добрих ідей, проте часто гарні задуми втілюються лише у, так би мовити, разовий постріл. Добре, що у Лариси Івшиної збереглися почуття до рідного краю, що є духовний зв’язок на рівні Києва й Луцька. Так розпорядилась доля, що я Ларису знаю з її дуже раннього віку, бо ми обоє з Локач. І я бачу, як наче непомітно вона виросла у мудрого політика. Щодо виставки то вона, мабуть, також відображає настрої людей. Тут менше політиків і політики, від яких у людей перенасичення. Я б посперечалася щодо головної фотографії виставки — «Весілля на все село». Вона про подію, без сумніву, непересічну, але чи треба було тут докласти великих зусиль фотографу?.. Мене ж страшенно вразив знімок «Вибачте, мамо» Володимира Канавця. Для мене це справжня мить одкровення. Я завжди, буваючи у відрядженнях, жаліла покинуті хати і потерпала, аби цього не сталося з батьківською хатою. Коли батьків не стало, я себе впрягла у господарство і хоч можу вирватися у Локачі хіба у вихідні, але й хата наша стоїть, і сад біля неї, і море квітів. Ми у житті інколи прагнемо лише матеріального, як на знімку — є у чоловіка іномарка, є, мабуть, і гарний дім у місті, але ми непомітно руйнуємо ту обитель, яка й пустила нас у світ, яка дала нам долю і характер, дала розум. Такі знімки — це великий навчальний матеріал. Усі книги з бібліотеки «Дня», крім останньої, я маю, і всі прочитала від палітурки до палітурки. Книгу Джеймса Мейса давала луцьким вчителям, коли вони готували заходи до річниці Голодомору, а книгу «Апокрифи Клари Ѓудзик» сприймаю як підручник для журналістів, котрі пишуть на теми релігії і духовності взагалі. Своїм вихованцям, а підготувала вже немало журналістів, завжди наказую: читайте серйозні газети, такі як «День». Бо молода нинішня журналістика, на жаль, часто абсолютно не орієнтується у темі, не вміє поставити запитання і вислухати на нього відповідь. Тому такі книжки як «Екстракт 150» — не просто збірка журналістських творів, а підручник для думаючої людини, яка і пише, і читає.

Дмитро ГОЛОВЕНКО, директор Волинської обласної друкарні:

— Фотовиставки газети «День» бачив не раз, бо стараюся стежити за кращим у культурному житті країни. Відвідую книжкові виставки, а принагідно не обмину і Українського дому, якщо в ньому презентується «День». А сюди прийшов, власне, аби зустрітися, поспілкуватися з Ларисою Івшиною, послухати її. Вона мені цікава, бо і редактор такої газети, і книговидавець, і українська за духом людина. Скільки українських тем було піднято під час сьогоднішньої зустрічі у такій широкій аудиторії! Сподіваюся, що представлені на виставці знімки матимуть своє продовження у каталогах. Хотів би подати ідею, аби альбоми з кращих знімків «Дня» презентувалися як подарунковий варіант. Мені імпонує, що газета «День» спонукає людей до читання. Наша друкарня має власне видавництво, має систему магазинів «Ваша книга», де продаємо не лише те, що ми випускаємо, а й інші цікаві, українські за змістом книги, ті, які служать зміцненню державності, вихованню національної ідеї. Як поліграфіст захоплений рівнем книг «Дня», але це ще й найкращі твори, які були надруковані у газеті. Тому ми вже уклали договір про співпрацю і видання з бібліотеки «Дня» будуть продаватися у наших магазинах «Ваша книга»!

Андрій МАЗУР, Павло ДЕНДЕРА, першокурсники математичного факультету ВНУ імені Лесі Українки:

— Ми не встигли на початок презентації, бо мали пари, але наші першокурсники відразу з лекцій пішли сюди, бо ми чули від інших студентів, які тут класні знімки. У нас вже не вистачає місця в мобілках, аби перефотографувати найкращі з них. Нас привабили роботи з серії «Світ очима дітей», бо це майже наші ровесники, нам їхній погляд, їхній вибір сюжетів наче й ближчий.

Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, старший викладач кафедри політології ВНУ імені Лесі Українки, політичний оглядач радіостанції «Луцьк»:

— Газета «День», без сумніву, одна з найпрофесійніших в Україні. Не кожна нині виходить щодня, двома мовами, ще й має тижневий англійський дайджест. Вона є дзеркалом України для іноземців і водночас національно спрямованою. Чомусь так склалося останнім часом, що ми навколо себе бачимо лише негатив. А виставка свідчить, що не все так погано у нашому домі. Головна ж її ідея, на мою думку, що вона, як і газета загалом об’єднує українців у політичну націю набагато більше, ніж реальна політика і реальні політики.

Леся ШВАБ, доцент, викладачка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн ВНУ імені Лесі Українки:

— Я в захваті, я дивлюся — і мені стало на душі добре. Це така перша емоція, яка збуджує почуття. Наші люди дуже красиві, вони мудрі, шкода, що ми не завжди бачимо їх такими, як на фотовиставках «Дня». І в них, і в України є перспектива. Дякувати Господу, що це є і це можна бачити.

Олексій ЛЕВЧЕНКО, директор ТзОВ «Світ», засновник готельного комплексу «Залєскі»:

— Ми були у числі партнерів газети «День», яка розповіла про наш готель, його акції на своїх сторінках, і теж прилучилися до нагородження переможців фотоконкурсу. Аби наші клієнти більше пізнали Україну, ми проводимо для них екскурсії по визначних місцях, знайомимо з нашими музеями, театром. Переможці фотовиставки, яких ми відзначили, не просто проведуть час у нашому готелі, ми їх запросили на день, коли відбуватимуться «Музичні фрески у «Залєскі». На них у нас виступають відомі українські співаки, письменники, композитори. 23 жовтня якраз буде Василь Жданкін. Опісля вони відвідають древній Володимир-Волинський, Зимненський ставропігійний жіночий монастир, середньовічний Луцький замок, єдиний в Україні музей Волинської ікони та краєзнавчий музей, увечері підуть у театр. Ось таку насичену програму ми підготували для переможців прекрасної акції «Дня». Такі акції — це те, що нас об’єднує, що свідчить, що ми багаті мудрими людьми. І я вдячний долі, що познайомився з Ларисою Івшиною, Євгеном Марчуком, людьми, діяльність яких співзвучна і моїй душі. Це люди державні, люди з національною душею.

Лариса ЛАЦЕНКО, вчитель хімії навчально-виховного комплексу «Локачинська загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів — гімназія»:

— Мене дуже зачепили, вразили підписи під фотознімками. Вони надзвичайно влучні, і якби їх не було, можливо, чимало знімків просто поблякли б. А з усіх фотознімків вразив, примусив стояти і думати один — «Якби ви вчились так, як треба!» Пам’ятаєте, стоїть у задумі Ющенко, а зі стіни на нього запитливо дивиться Тарас Шевченко?.. Це суть нашої дійсності. З Ларисою Івшиною ми однокласниці, і я з ностальгією пригадую час, коли ми не поступили після школи і Лариса організувала ні більше, ні менше — дівочу бригаду малярів. Ми так «вкалували» на колгоспній фермі! Але це був неповторний час. Тоді ж Лариса подарувала мені знімок, який із властивим нам, юним, максималізмом підписала: «Якщо колись дасть Бог стати знаменитістю, то будеш гордитися знайомством». Ми всі тоді мріяли стати суперзірками. Але я часто згадую ці її пророчі, як виявилося, слова і думаю: так і треба жити, так і треба мріяти, і все робити, аби проявити свій талант, зробити справу, заради якої Бог і покликав нас на цю землю. І Лариса якраз є для нас, локачан, прикладом втілення такої великої української мрії, прикладом того, що бути висококласними або другорядними часто залежить таки від нас самих.

Навіть після завершення презентації не поменшало глядачів фотовиставки. До книги відгуків були черги! Черга стояла і за автографами головного редактора газети «День» на новій книзі з бібліотеки газети. Такі презентації стали ще однією доброю традицією Волинського національного університету, котрий віднедавна став рушієм прогресу у своєму регіоні. Діючи під девізом «Наукою переможемо!», заклад лише за кілька останніх років став відомим завдяки співпраці з місцевими університетами у Німеччині і Польщі. Навіть першовереснева інавгурація студентів стає культурною подією для Луцька: студенти в традиційних університетських мантіях з викладачами на чолі з оркестром барабанщиць проходять вулицями міста. Інавгурація відбувається за кращими зразками класичних університетів. Вся область вже очікує наступного благодійного Волинського балу, на якому торік збирали кошти на спорудження університетського храму Софії — Премудрості Божої. Останньою перемогою ректора університету, професора Ігоря Коцана, який творить сучасний український за духом заклад, стало майбутнє студентське містечко. Землю під нього — а це вісім гектарів майже у центрі міста нещодавно виділено. Ще однією подією минулого тижня у ВНУ стала публічна лекція екс-прем’єр-міністра України, генерала армії Євгена Марчука. Досить сказати, що однієї лекції студентам виявилося... замало, бо матеріал, який почули з уст учасника й очевидця подій становлення державності України, на жаль, той, який у книжках ще не прочитаєш. Детальніше про це — у наступному номері газети.