Микола ПЕТРУК: Не можна відступати, коли рішення прийнято
Генерал-полковник Микола Петрук має чудовий послужний список. Отримавши освіту в Бакинському вищому загальновійськовому командному училищі в 1971 році, він закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе в 1983 році, а через 10 років — Військову академію Генерального штабу Збройних сил РФ. Після закінчення училища він пройшов майже всі щаблі військової кар’єри в Радянській армії, починаючи від командира мотострілецького взводу в Прикарпатському військовому окрузі до командира окремої мотострілецької бриґади в Республіці Куба. В незалежній Україні він обіймав посади, починаючи з командира механізованої дивізії, командувача армійського корпусу до командувача Сухопутних військ Збройних сил України. За заслуги його нагороджено Орденом Богдана Хмельницького III ст. У березні 2006 року Петрука було обрано до Верховної Ради від Блоку Ю.Тимошенко, №9 в списку. У Верховній Раді України був членом комітету з питань національної безпеки і оборони. 12 червня 2007 року він разом з іншими депутатами Блоку Ю.Тимошенко склав депутатські мандати і знову балотується до Верховної Ради під номером 9. Кандидат в народні депутати вважає ініціативу лідера БЮТ щодо скасування строкової служби в армії з 1 січня 2008 р. не лише цілком реальним, а й потрібним кроком. Чому потрібно якомога швидше відмовлятися від призову і яким чином можна буде здійснити швидкий перехід на професійну армію? Чи може українська армія самостійно забезпечити територіальну цілісність держави і чому потрібно Україні вступати в Блок? Як швидко Україна може рухатися в НАТО і яку помилку зробив український прем’єр-міністр, заявивши 14 вересня минулого року в Брюсселі про неготовність України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО? Чи важко генералу працювати в ролі політика і чи готовий він продовжити цю роботу, якщо Блок Юлії Тимошенко опиниться в опозиції? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю Миколи ПЕТРУКА.
«МИ, МОЖЕ, ВЖЕ ПРОЙШЛИ ЕТАП, КОЛИ МОЖНА БУЛО Б ПОВНІСТЮ ВИРІШИТИ ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ АРМІЇ»
— Як уже повідомлялось, Блок Юлії Тимошенко взяв на себе зобов’язання скасувати з 1 січня 2008 року призов на строкову військову службу, а до 2009 року перевести армію на професійну основу. У відповідь міністр оборони Анатолій Грищенко заявив, що перехід на контрактну армію з 1 січня 2008 року є авантюрою і не може бути виконаним. «Заклики перейти на контракт з 1 січня 2008 року мали б своїми наслідками розвал армії нинішньої та дискредитацію ідеї створення професійної армії — цього ніхто не допустить. Я даю не те що 100%, а 100 тисяч відсотків», — наголосив Гриценко. Хотілося б почути вашу думку як професійного військового, чи справді можливе таке швидке переведення української армії на контрактну основу. Адже раніше навіть колишній міністр оборони Олександр Кузьмук, який обіймає в уряді посаду віце-прем’єр-міністра України з питань національної безпеки та оборони, теж заявляв, що надто швидко відбувається скорочення і перехід Збройних сил на контрактну форму.
— Я би сказав так. Ми, може, вже пройшли той етап, коли можна було б повністю вирішити питання професійної армії. Це б могло бути зробленим два-три роки назад. За умови, якби було нормальне фінансування. Я скрізь виступаю і кажу завжди, що таке фінансування має становити 2,5 — 3 відсотки від ВВП. А це б було десь під 20 млрд. грн. Все це можна було б вирішувати раніше, якби фінансування армії було з верхів зроблено належним чином. Тоді б не було ніяких проблем. Я вам ще таке скажу. Якщо запитати будь якого офіцера, з ким би він виконував навчально-бойову задачу або бойову задачу, зрозуміло, що він скаже, що буде виконувати це завдання з підготовленим контрактником.
«...ЦЕ ПРОСТО ПОЛІТИЧНІ ТРЮКИ»
— До речі, Гриценко звинувачує ваш блок у тому, що до 1 вересня в програмі БЮТ не було програми реформування Збройних сил і, зокрема, гасел щодо переходу армії на контрактну форму...
— Все у нас було. Він просто наші програми не читає. Якби міністр читав їх, тоді було б нормально. А це — просто політичні трюки.
— Миколо Миколайовичу, а як ви оцінюєте заяву лідера Партії регіонів Віктора Януковича, який справді підписував в 2004 році програму реформування Збройних сил, яка передбачала різке скорочення чисельності військовослужбовців, а тепер стверджує, що реформування армії рівнозначне її руйнуванню?
— Що я вам скажу. Якщо розібратися по бойовому комплекту частин, які мають бути в 2009 — 2010 році, то вже все вирішено. Хочу пояснити, що до бойового комплекту входять частини, які виконують бойові завдання. Це механізовані, танкові, авіаційні, аеромобільні бригади чи полки. Щодо Військово-морських сил, то їх треба комплектувати новими кораблями, бо, старими вони не зможуть забезпечити боєготовність. Одна єдина проблема — це скоротити ті частини, які вже не будуть у складі Збройних сил. А це склади, бази, арсенали і все інше. Бойовий комплект частин на сьогоднішній день є у Збройних силах України. І вже його буде і не більше, і не менше.
— А якщо все-таки повернутися до заяв Януковича про необхідність перегляду і призупинення діючої програми реформування Збройних сил...
— Я думаю, якщо розгортати якісь дивізії, а їх уже немає в складі Збройних сил, — це буде... не хочу назвати поганим словом. Але можу запевнити, цього вже не буде. І товариш Янукович, куди він дивився, коли був прем’єром при Кучмі, при якому все це планувалось. Це все було сплановано тоді. Він знає, скільки мало бути в складі Збройних сил бойових частин, і якою мала бути чисельність до 2010 року. Бойовий комплект — це основа Збройних сил. І на цей комплект працюють всі, щоб він був готовим до виконання завдань.
«АБО ВСІ ЙДУТЬ СЛУЖИТИ В АРМІЇ ПО ПРИЗОВУ, АБО НІХТО!»
— Миколо Миколайовичу, чи можете ви сказати, якою має бути до кінця року українська армія, згідно з вашою програмою?
— На кінець 2008 року вже не повинно бути жодного солдата строкової служби. За 2008 рік потрібно набрати замість них 36 тис. військовослужбовців за контрактом. Зрозуміло, що з високою зарплатою. Як ми вже казали, це буде 600—700 доларів — лейтенант, а далі — сітка вгору десь під тисячу доларів. Тоді все — проблем ніяких немає. 36 тис. контрактників набирається, і військовослужбовці строкової служби в 2008 році вже не потрібні. Я вам чесно і відверто скажу: я ж ближче до військ. Я у Збройних силах України був і командиром дивізії, і командувачем корпусу. Дивишся на ці призови, коли вісімнадцятирічні діти приходять в армію, коли немає матеріально-технічного забезпечення і вони не виконують програму підготовки. Відтак, закінчуючи службу, вони абсолютно не готові навіть як резервісти. То для чого тратити на них кошти з бюджету Збройних сил країни і з бюджету держави, щоб потім не мати цього резерву. То краще їх не призивати і не витрачати коштів. Призивається лише один із десяти. Навіть по відношенню до цієї людини, до цього хлопця, який іде один в армію, а дев’ять не йде — це теж не справедливо. Або всі йдуть служити в армії по призову, або ніхто.
— Але ж ви, мабуть, знаєте, що в Німеччині ще не скасовано повністю призов. У Польщі також ще не поспішають відмовитися від призову. Більше того, в цих країнах вважають, що призов забезпечує зв’язок армії з народом. А ми від цього відмовляємося.
— Ви розумієте, що солдати в тій же Німеччині в Афганістані не воюють. Законом заборонено, щоб вони десь виконували завдання за межами країни. Коли я вводив п’яту бригаду в Ірак, то я з цими 18-річними хлопцями, напевне б, не погодився йти в Ірак виконувати завдання. Тоді було б дуже багато втрат. Я пішов з солдатами, яким було не менше 25 років. Це вже такі військовослужбовці, у яких міцний моральний внутрішній стрижень, які вже не перелякаються, і є сформованими чоловіками, що можуть виконувати завдання. І з цим не буде ніяких проблем. А вчорашні школярі, та ще й не підготовлені... Не хочу й говорити, що може бути в цьому випадку.
«ПОЛІТИЧНЕ КЕРІВНИЦТВО ДЕРЖАВИ ПОВИННО ПОВНОЮ МІРОЮ ЗАЙМАТИСЯ РЕФОРМУВАННЯМ АРМІЇ»
— Але ви все-таки не назвали, якою може бути, у разi реалізації вашої програми реформування, чисельність української армії на кінець 2008 року?
— Зараз чисельність становить десь 220 тис. військовослужбовців. Але сюди входять бази і арсенали. Якщо нормально будуть виділятися кошти на скорочення цих баз і арсеналів, якщо б у Кабінеті Міністрів у товариша Януковича був якийсь орган, який допомагав би Збройним силам, а не відкидали все на міністра оборони і на керівництво Збройних сил, на генеральний штаб, то, зрозуміло, що ці процеси пішли б набагато скоріше. А так все відкинули на них, тому все не встигає. Реформування Збройних сил стало проблемою міністерства оборони і генерального штабу. Оце є велика помилка. Політичне керівництво держави повинно повною мірою займатися реформуванням армії. Тому я кажу, що все це можна було б зробити три роки тому назад. А так все віддали на відкуп міністра оборони і генерального штабу, і думають, що армія буде реформовано вчасно. Якщо такими темпами реформування буде продовжуватися, то це все може затягнутися до 2011 року.
— Але, здається, раніше існувала Державна комісія з реформування Збройних сил...
— Вона не працює. Ось я був командувачем сухопутних військ Збройних сил України. Ця державна комісія до мене як командувача військами жодного разу не завітала і не спитала мене, які у мене проблеми, чим мені допомогти і як це зробити, як мене забезпечити, щоб я виконав цю програму. У нас три командувачі видами Збройних сил, до мене, за винятком міністра оборони і начальника генерального штабу, жоден із Державної комісії не зайшов і не запитав.
«НАМ ПОТРІБНО БУТИ В ЯКОМУСЬ БЛОЦІ...»
— А якщо глянути на ситуацію ширше і, зокрема, на роль армії в контексті забезпечення безпеки України. Чи може наша армія забезпечити територіальну цілісність нашої держави?
— Ну. З тією кількістю бойового комплекту і частин, зрозуміло, що ні.
— А що ж тоді робити?
— Нам потрібно бути в якомусь блоці. Це моє особисте бачення. Але позиція нашого блоку БЮТ полягає в тому, що рішення про вступ України в якийсь блок має приймати український народ.
ВСТУП У НАТО «ПОВИНЕН ВИЗНАЧАТИ НАРОД»
— То ви не поділяєте думку міністра закордонних справ Арсенія Яценюка, який сказав, що рішення щодо вступу в блок мають приймати політики?
— Це неправильно. Я вважаю, що це повинен визначати народ.
— Згідно з опитуванням громадської думки, зараз лише 20 відсотків українського населення підтримує членство України в організації Північноатлантичного договору. То коли ж може постати питання про вступ України в НАТО?
— Ми реформуємо армію, яка буде більш- менш боєздатною. Люди подивляться на цю армію. В кінці-кінців, роки лікують. І я думаю, що через 10—15 років усе стане на свої місця. Люди все це зважать, подивляться з однієї, другої, третьої і четвертої сторони і прийдуть до того, що прийматимуть рішення абсолютно в цьому напрямку. Не потрібно поспішати зі вступом у НАТО.
ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЗАХОДУ, ПДЧ І ПОМИЛКА ЯНУКОВИЧА
— А чи варто, на вашу думку, Україні поспішати з підвищенням рівня співпраці з Північноатлантичним альянсом і приєднуватися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ)?
— У нас є, і розвивається, співпраця з НАТО. Але Росія набагато краще співпрацює в цьому плані. В них набагато краще цю робота поставлено і співпраця відбувається на вищому рівні, ніж це має місце у співробітництві України і НАТО. Хоча в нас усі кричать, що ми багато співпрацюємо з Альянсом і якісь навчання організовуємо. Росія в десять раз більше проводить навчань з блоком НАТО, ніж ми. У нас якийсь корабель вийде, стане на причал у якомусь місті і вже починаються проблеми.
— Миколо Миколайовичу, ви напевне пам’ятаєте, що в 2003 році на Стамбульському саміті НАТО Україна мала реальну можливість отримати ПДЧ, і тодішній український президент Леонід Кучма був готовий на такий крок, але Захід відмовив нам. Чи не вважаєте ви, що Захід тоді зробив помилку?
— Я думаю, що Заходу уже давно потрібно більш толерантно відноситись до України. Це моя думка.
— Як ви гадаєте, чи не зробив помилку український прем’єр-міністр у вересні минулого року, коли він, по суті, відмовився від того, щоб Україна перейшла до ПДЧ? Адже тоді були певні очікування, що НАТО готовий підвищити рівень співпраці з Україною, але Янукович зробив заяву про неготовність України до такого кроку.
— Так, я думаю, що це була помилка з боку прем’єра.
«ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА МАЄ БУТИ НАПРАВЛЕНА НА ТЕ, ЩОБ РОЗ’ЯСНИТИ ЛЮДЯМ, ЩО ТАКЕ НАТО»
— Повернімося до теми колективної безпеки. З одного боку Україна межує з організацією Північноатлантичного договору, а з іншого — з організацією Договору колективної безпеки, в якій провідну роль грає Росія. Як нашій країні в таких тисках балансувати і забезпечувати власну безпеку?
— Нам треба знаходити шляхи співпраці і зближення з Північноатлантичним Альянсом. І хай воно буде протягом 10 — 15 років, але ми повинні до цього підходити і наближуватись поступово. Ні в якому разі не давати можливостей, щоб ці тріщини розходились, а поєднувалися і перспектива була лише такою.
— До речі, як ви оцінюєте заяву одного із лідерів Партії регіонів, який сказав, що НАТО повинно саме за себе агітувати в Україні? Хоча відомо, що в Україні існує програма інформування громадськості щодо Північноатлантичного альянсу, і сам прем’єр заявляв у Брюсселі 14 вересня минулого року про необхідність створення «позитивного іміджу» НАТО.
— У першу чергу повинна бути розроблена програма у нас, у середині держави. Людям треба пояснити що це таке. Я не проти, що до нас заїжджали натовці і про це розмовляли, і до людей доводили. Але цю проблему треба просто вирішити в нас у державi. В першу чергу, потрібно, щоб високе керівництво зрозуміло, чого воно хоче. А не кидатися вправо, вліво і незрозуміло, що робити. Один робить одне, другий — інше, а третій — ще щось там придумав. Треба визначитися. Внутрішня політика має бути направлена на те, щоб роз’яснити людям, що таке НАТО. Якщо в Партії регіонiв вважають НАТО воєнно-політичним блоком, то я б сказав, що це скоріше політично-воєнний блок.
Я в Іраку спробував, що це таке, коли вводив бригаду і мені допомагали країни, які є членами НАТО. А таких там було багато. Якби я пішов з бригадою один, то завдання не виконав би. Мені в моєму секторі допомогли англійці, які зробили так, що я не втратив жодного солдата. Коли я зайшов в італійський сектор, там мене підтримували італійці. Постійно прикривали мене з повітря американці. Тому я зайшов спокійно на місце дислокації і не втратив жодного солдата. Якби я пішов своєю механізованою бригадою один і напряму, я не знаю, що б там було за ці шість днів, коли я вів бригаду до Аль-Кута. Тому цього не розуміють ті, хто не брав участі в бойових діях і не були в цих районах бойових дій. Якби їх туди послати і вони побули там хоча б тиждень, то зрозуміли б, що таке бути в колективі армій інших держав, які співпрацюють з тобою і практично тобі допомагають, і тоді б говорили по-іншому.
МИРОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ І ВІДТОЧЕННЯ МАЙСТЕРНОСТІ В ГАРЯЧИХ ТОЧКАХ
— Якщо ми вже торкнулися теми миротворчої діяльності української армії, чи варто, на вашу думку, нашим військовим підрозділам брати участь в операціях з підтримання миру, наприклад, в Афганістані?
— Гадаю, цього не потрібно робити. Нам там поки що немає чого робити, а треба тут, усередині, все зробити для того, щоб бойовий комплект частин був готовий до виконання завдань. А не так, як ми формуємо якийсь підрозділ і збираємо його зі всіх Збройних сил. Нам потрібно мати полки, бригади, батальйони, які можна взяти в повному складі і послати з командиром для виконання завдання. А не так, як у нас роблять збірну зі всіх Збройних сил.
— А загалом, українським військовослужбовцям все-таки корисно брати участь у миротворчій діяльності?
— На моє переконання — так. Щоб військові не лише в мирних умовах відточували свою майстерність, але й непогано, коли вони йдуть у гарячі точки, і виконують там завдання в бойових умовах. Але потрібно дивитися, де це можна робити і куди посилати. Якщо зрозуміло, що обстановка дуже складна і важка, то посилати туди військових для відточення майстерності не потрібно.
— Але ж, коли відправлявся контингент в Ірак, то були великі сподівання, що це дозволить Україні потім отримати контракти на відбудову Іраку...
— Я військовий і не знаю, які домовленості були на рівні уряду. Я виконував завдання. Я ввів п’яту бригаду, виконав це завдання і гордий тим, що поки я там був, у мене не загинув жоден солдат.
— А якщо іракський уряд звернеться ще раз до України з подібним проханням прислати контингент?
— Зараз там зовсім інша ситуацiя, ніж була раніше. Американці вже потихеньку виводять свої війська. Тому я не думаю, що виникне питання, щоб українці приймали участь в Іраку.
«КОЛИ Я ПІШОВ У ВЕРХОВНУ РАДУ П’ЯТОГО СКЛИКАННЯ, ТО ЧЕРЕЗ ТРИ МІСЯЦІ РОЗЧАРУВАВСЯ...»
— Якщо можна, перейдемо до політики. Микола Миколайовичу, як ви як генерал почуваєтесь чи, радше сказати, працюєте як політик?
— (Сміється). Коли я пішов у Верховну Раду 5-го скликання, то через три місяці розчарувався і пошкодував, що туди пішов. Але не можна відступати, коли рішення вже прийнято. Про це можна розмірковувати на своєму рівні, але коли вже пішов, то потрібно йти до кінця.
— Ви будете йти до кінця і в новій Верховній Раді?
— Думаю, що так. І буду працювати. Я вже працював членом комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. І далі буду боротися за те, щоб Збройним силам допомагати. Готувати законопроекти, які були б доцільними для Збройних сил і робити все для того, щоб українська армія була на належному рівні своєї підготовки і була готова для виконання тих завдань, які перед нею стоять.
«В ОПОЗИЦІЇ ТЕЖ ПРАЦЮЮТЬ...»
— І на вашу роботу не вплине те, якщо ваша партія опиниться знову в опозиції?
— В опозиції теж працюють. Якщо закон про опозицію буде прийнято, тоді можна буде вирішувати багато питань.
— Я чув, як колишній президент Польщі Александр Квасневський, виступаючи в Атлантичній раді США з промовою «Виборча драма в Польщі, Україні та Росії», сказав, що йому дуже важко, а то й майже неможливо «сьогодні описати партію БЮТ як ліву партію, праву партію чи соціально-демократичну партію». Крім цього, екс президент Польщі зазначив, щоБЮТ «не дуже творча в плані ідеології, політики чи програми для України». Як би ви прокоментували ці слова Квасневського і заодно пояснили читачам «Дня», якою все-таки є ідеологія БЮТ?
— Треба прочитати нашу програму, подивитись, що там є. Тоді буде зовсім інше враження тих, хто про це каже, і, зокрема, політиків за кордоном. Треба просто взяти і уважно прочитати програму БЮТ.
— А своїми словами можете ви сказати, якою є ідеологія вашої партії: ліва чи права, правоцентрична чи лівоцентрична?
— У нас свій напрямок. Ми ні до кого не примикаємо. Скоріше можна сказати, що ми більше схиляємось до лівого центру.
