Земний рай подорожчав

Дві тисячі років тому римляни, які обійшли у військових походах чимало країн, визнали, що справжній земний рай знаходиться в Туреччині. Переконатися в цьому щороку приїздить величезна кількість туристів із усього світу. Однак у нинішніх кризових умовах кількість туристів у Туреччині знизилась на 25%. Одна з причин — високі ціни. Тижнева відпустка обійдеться в середньому 400 — 700 доларів з особи, тоді як Туніс — 450 доларів, а Мальта — 250 — 500 євро. В українських туристичних агентствах теж кажуть, що путівок до Туреччини продано менше, ніж торік, а українці підшукують більш дешеві варіанти для відпусток, зокрема, купують путівки, що «горять» і коштують на 30 — 40% менше від звичайних.

Але в Туреччині сподіваються, що прибутки від туризму, хоч і менші, та все ж будуть і цього року. Для цього деякі готелі йдуть на радикальні кроки — роблять різноманітні знижки та акції для гостей, як-то відпочинок за програмою «все включено», коли в ціну путівки входить не тільки проживання в готелі, а й триразове харчування, відвідування барів, ресторанів, дискотек, басейнів, гольф-клубів та інших розважальних закладів, що знаходяться на території готелю, або ж запроваджують систему знижок для постійних клієнтів. Чи допоможе це туристичній галузі країни — покажуть підсумки літа, а поки що готелі розраховують на максимальну кількість туристів під час оксамитового сезону.

ЯК КРАЇНА ПАХЛАВИ ПЕРЕЖИВАЄ КРИЗУ

Про кризу країні, яка розвивається завдяки туризму, експерти цієї галузі говорять неохоче. Президент міжнародного холдингу «GTI» Талха Горгулу каже, що його бізнес не постраждав, оскільки два роки тому він продав мережу готелів економ-класу і придбав за ці кошти 13 літаків для власної авіакомпанії (мовляв, люди літали й будуть літати), а також збудував на узбережжі Анталії надсучасний готельний комплекс, який визнано найкращим у світі за дизайнерським оформленням і який вже має постійну клієнтуру (27% гостей). А саме це основний показник успішності туристичного бізнесу. Але чимало конкурентів та колег пана Горгулу через кризу призупинили будівництво та інвестування туристичних об’єктів. І нині поряд із розкішними готелями на Анталійському узбережжі стоять недобудовані споруди.

А от місцеве населення визнає, що криза в країні таки є, і жити стало набагато дорожче. Так, літр бензину в Анталії коштує два-три долари. Оренда квартири з басейном обходиться в 600—800 доларів, придбати віллу можна за 150 тисяч доларів, а власну квартиру — за 50 — 100 тисяч доларів (за курсом валют у Туреччині один долар — це півтори турецьких ліри). Багато це чи мало, а от середня заробітна плата тут досить висока — півтори тисячі доларів. Є й менші, приміром, звичайний прибиральник готелю отримує 600 доларів, але при цьому йому не треба платити за житло, проїзд, продукти харчування — це бере на себе роботодавець; для працівників будуються окремі помешкання, з роботи додому їх возить службовий транспорт, а перекусити можна в самому ж готелі. Може, це й спокушає багатьох іноземців їхати в Туреччину на заробітки.

Про кризу говорять і власники сувенірних лавок, особливо тоді, коли покупець хоче знизити ціну на той чи інший товар. Однак туристи теж знають, що таке криза, тому у торговельному поєдинку найчастіше перемагають саме вони. Якщо спочатку за домотканий килим у вас просять 400 доларів, то через півгодини торгу ціну спустять до 200, а то й менше. Головне — терпіння та витримка.

ПОЧІМ ВІДПОЧИНОК У ГОТЕЛЯХ

Незважаючи на фінансові труднощі, чимало людей все-таки їде відпочивати за кордон, хоч і доводиться заощаджувати на це гроші протягом року. А відкладати і справді варто, бо тиждень проживання в готелі еліт-класу обійдеться в середньому в півтори тисячі доларів. Якщо захочете пожити в окремому будиночку, які називають тут віллами — доведеться викласти шість тисяч доларів за добу. Зокрема, такі розцінки в найдорожчих готелях Туреччини, розташованих на південному узбережжі країни — Анатолійському. Тут майже 365 днів на рік триває літо (влітку температура повітря сягає 40 градусів, а середньодобова за рік — 18 — 20 градусів), ціниться на узбережжі й те, що поруч із піщаними пляжами ростуть соснові дерева.

Але платять туристи не за природні умови, а за сервіс. Готелі тут нагадують розважальні міні-містечка, де продумано усе до найменших дрібниць: від придбання сувенірів до того, що вам дадуть зубну пасту та щітку, якщо раптом ви забули іх удома, або організують романтичну вечерю на пляжі чи вінчання під водою Середземного моря. Так, готель «Адам та Єва», що знаходиться в містечку Белек, неподалік від Анталії, вражає туристів оригінальним дизайном і розміром: на території 100 тисяч квадратних метрів знаходиться готель із 469 номерами (в них може проживати 700 осіб), поруч — 24 вілли, кожна має власний сад та басейн. Родзинка готелю — десятки дзеркал уздовж коридорів, у номерах, ресторанах, басейнах, спа-центрі, ліфтах. Але найбільше вражає скляна стеля в атріумі (бари з найдовшою у світі барною стійкою, довжина якої 67 метрів). Вона складається майже з п’яти мільйонів скелець розміром 5 на 5 сантиметрів. Йдучи коридором готелю, де збоку, спереду, ззаду і вгорі — одні дзеркала, і окрім білого кольору практично немає інших тонів, складається враження, що ти загубився у просторі. Спочатку така велика кількість дзеркал бентежить і заважає, бо скрізь бачиш своє відображення, та й ще не одне. Але, повернувшись додому, відчуваєш, що тобі їх бракує.

Ще одна приманка для туристів — нічні розваги. У багатьох готелях проводять нічні дискотеки в різних стилях, наприклад, «Турецька ніч», або ж проводять вечірки на пляжах чи біля басейнів. Деякі вражають зовнішнім виглядом готелів уночі. Наприклад, в «Адамі та Єві» щовечора засвічуються всі вікна, кожне — своїм кольором: зеленим, жовтим, блакитним чи червоним. Мешканці можуть змінювати ці відтінки на власний розсуд за допомогою спеціального пульту, що є в кожній кімнаті.

КРАЇНА КОНТРАСТІВ

Чи не єдина заборона, про яку відразу кажуть туристам — не можна палити у громадських місцях (у Туреччині нещодавно прийняли такий закон). У готелях це можна робити тільки в спеціально відведених кімнатах, але аж ніяк не в номері, ресторані, на пляжі чи в басейні. Такий закон прийнятий і в Україні, однак дія його зовсім інша. Так само, як і закону, що забороняє водіям за кермом розмовляти по мобільному телефону. Здивувало, що шофер, який віз нас до готелю, почувши мелодію з мобільного, спеціально з’їхав убік дороги, зупинився, переговорив і лише тоді рушив далі. Однак відразу після подиву прийшло розчарування: коли мобільний задзвонив через кілька хвилин знову, водій взяв трубку, вже не припиняючи руху. Тож дисципліни туркам треба вчитися так само, як і українцям.

І до чистоти також: папірці на тротуарах, груди сміття уздовж дороги у Туреччині теж є. Звісно, у центрі міст такого не побачиш, але й прибраними та охайними їх теж не назвеш. Так, гуляючи вулицями Анталії, на тротуарах, які й без того вдвічі вужчі за київські, заважають пройти манекени з футболками та ятки з джинсами, ящики з пучками місцевих трав, лотки з сувенірами, килими, складені під стінами магазинів... У сусідньому селі Серіку картина не краща — будинки обшарпані, з потрісканими стінами, на одній стороні вулиці розташований бутик одягу в європейському стилі, а навпроти — магазин меблів, схожий на гараж без воріт, а всередині дивани та крісла стоять один на одному.

Поряд на тротуарах сидять чоловіки, що чистять взуття або миють вікна, жінки, що готують гузлеме (gozleme) — традиційні турецькі млинці з різною начинкою: картоплею, сиром чи овочами. Таку куховарку ми зустріли біля кафе. Жінка сиділа на килимі просто на асфальті, біля неї стояла велика сковорідка (в діаметрі сантиметрів 50 — 70) і такого ж розміру дерев’яна кругла дошка. На ній вона розкачувала тісто, клала начинку, згортала як звичайний налисник і відразу ж смажила на сковорідці. Коштує така нехитра страва один долар. Узагалі така ціна — найбільш популярна — і на продукти, й на послуги. За один долар можна поїсти морозива, купити дві буханки хліба або проїхати від одного населеного пункту до іншого, якщо між ними відстань до 20 кілометрів.

До речі, найпоширеніший транспорт в Анталії — автобуси, звісно, для тих, у кого немає власного авто. У центрі міста є й трамвайні колії, але за цілий день перебування тут жодного трамвая не бачили. А от велосипедистів та мотоциклістів не бракує. Їздять вони хто як хоче, не зважаючи на світлофори чи пішохідні переходи. Ще один популярний вид транспорту — таксі, але ним користуються здебільшого туристи, точніше, їм його нав’язують. Тільки-но підійдеш до автобусної зупинки, таксисти вже тут як тут. Ламаною англійською питають напрям руху, потім довго про щось перемовляються з колегами, і нарешті видають на-гора: приміром, від Белеку до Аспендоса — 45 доларів, тоді як квиток на автобус коштує всього шість доларів. Ввічливо відмовляєшся від такої послуги, але таксисти так просто не відстають. Буквально через дві-три хвилини підходить ще один і пропонує довезти вже за 35 доларів.

20 ВИДІВ БАКЛАВИ — НЕ МЕЖА

Туристам різницю між містом та селом майже не показують, і багатьом Туреччина запам’ятовується завдяки національному колориту та традиціям, зокрема, місцевій кухні. А вона вважається третьою у світі за багатством страв. Усім відомі кебаби — шашлики з баранини, яловичини, курятини чи інших видів м’яса, а також лаваші з різними соусами, тушковані баклажани, помідори, перці, з яких роблять салати (смажать овочі на грилі, дрібно ріжуть, додають спеції та олію). Страва подається як закуска до м’яса й нібито проста в приготуванні, але смак просто вражаючий, з приємним ароматом копченостей. А що вже говорити про турецькі солодощі: рахат-лукум, халву, пахлаву, яку тут називають баклавою, а скільки видів її існує — не можуть назвати навіть шеф-кухарі провідних турецьких ресторанів. Як розповів головний повар ресторану одного з готелів Белеку Омер Чакр, приблизно налічується 20 видів баклави, але можна придумати й більше, додаючи різні горіхи та начинки в тісто.

Утриматися від кулінарних спокус практично неможливо. Кафе та магазини з національними стравами в містах розташовані через кожні 20 метрів: одні пропонують морозиво, інші — хлібобулочні вироби, сири місцевого виробництва, шаурму, кебаби, тістечка та інші солодощі. Спробувати страви турецької кухні можна навіть у цілковитій темряві у ресторані «Blind». Але поки що він один на всю країну (працює в готелі «Адам і Єва»). Тут гості куштують страви у приміщенні, де зовсім нічого не видно. Заходячи в ресторан, вони cкладауть у спеціальні шафи всі свої коштовності, годинники, мобільні телефони та інші речі, які можуть блистіти в темряві, а потім офіціанти супроводжують їх до столика. Перед кожним із гостей стоїть тарілка, де страва вже попередньо порізана, також бокали для напоїв: вина, води та соку. Щоб все це з’їсти, треба мати гарне відчуття дотику, запаху, нюху, а вони в такій атмосфері загострюються в кілька разів...

Кожен запам’ятовує Туреччину по-своєму. Однак побачити, почути та відчути всю країну за чотири дні, проведені тут, нереально. Аби хтось запитав, чи хочеться повернутися — поки що немає відповіді. Напевно, вона з’явиться трохи згодом, коли переглядатиму фотографії і, може, знову захочеться побачити Середземне море з пальмами на піщаному березі, почути голоси цикад, які сюрчать безперестанку, відчути запах смаженого кебабу та смак пахлави...