Велика Вітчизняна очима сучасної молоді

9 травня Україна відзначає 65-ліття Перемоги у найтрагічнішій для нашої епохи війни. Сучасна українська молодь — вже третє за ліком післявоєнне покоління, яке не знає на своїй землі війни. Ми запросили кількох представників цього покоління висловити своє бачення цієї грандіозної історичної події. Запрошені є студентами історичного факультету Київського національного університету імені Т.Шевченка, тобто молоддю, яка може оцінювати Велику Вітчизняну і з фахової точки зору. Тим цікавішим, можливо, будуть для нас їхні думки з цього приводу. Отже, у декого з них ми запитали:

Якою ви собі уявляєте Велику Вітчизняну війну?

Денис ПЕНЕНКО, ІІІ курс:

— Я гадаю, Велика Вітчизняна для українців і України, яка на той час була в складі Радянського Союзу, стала тією подією, яка остаточно закріпила її у складі СРСР. Ми пам’ятаємо, що перед війною неодноразово відбувалися виступи народу проти влади, які жорстоко придушувалися, були репресії, Голодомор 1932—1933 років. Війна, всупереч усьому цьому, згуртувала наш народ у щось цілісне, і у такому вигляді він і проіснував до 1991 року. Цілком можливо, так все й залишалося б після 91-го, але політики вирішили інакше...

Є вагома точка зору, що в сформованої нації має бути загальний погляд на історію, загальний погляд на сьогоднішній день і загальний погляд на майбутнє — у нас цього немає. Це торкається і Великої Вітчизняної. Кожен бачить її по-різному — одні бачать її героїчною подією, інші вважають, що ми ганебно програли.

Я гадаю, ВВВ ще раз підтвердила, що кожен народ має жити на своїй території, і спроби одного народу заволодіти, піднестися над іншим, грунтуючись на таких речах, як расові забобони, безглузді. Ще давні греки говорили, що краще розвивати свою країну, не зазіхаючи на інших...

Ми перемогли. Сторона, яка програла, отримала урок. А наші політики не винесли з цього нічого. Нешанобливе ставлення до народу, презирство, візантійщина у владі залишилися і після війни.

Про ставлення радянського уряду до людей під час війни свідчать дані про втрати при форсуванні Дніпра (1 млн. осіб.), які порівнянні з втратами при визволенні Європи. Начальство кидало людей в м’ясорубку, не вагаючись.

Ми маємо вивчити, осмислити це, зробити висновок і не допускати більше такого. Навіть не щодо воєн, головне — попереджати такі речі й класти край їм ще на початковому етапі, не допускати їх розвитку, адже Геббельс спочатку спалював книги, а потім — почав спалювати людей.

Згадався інцидент, що стався торік у нас у Києві. До нас прилетів німець на літаку — зменшеній копії моделі часів Другої світової (він захоплювався реконструкцією і моделюванням). У нас його «привітно» зустріли молоді люди, почавши бити під приводом: «Мій дідусь проти них воював...»

Я вважаю, потрібно розв’язувати сучасні проблеми, не забуваючи при цьому історію.

Яким ви бачите святкування 65-річчя Перемоги?

Владлен МАРАЄВ, V курс:

— Як найпомітніше, можливо, найголовніше явище в світовій історії. Найбільша війна, навіть хоча б тому дуже вагома подія. Безумовно, зіткнення ідеологій — комунізму, націонал-соціалізму, капіталізму. Одна з ключових подій, яка вплинула на сучасне розуміння людини як такої, людини як вищої цінності в світі. Оскільки саме життя, здоров’я, гідність людини остаточно почали цінуватися саме після Другої світової. Можливо, для таких змін людству треба було пройти через величезне кровопускання, це була ціна й жертва за все те, що ми маємо зараз.

У мене інколи виникають сумніви в тому, що це могло бути, тому що дуже важко уявити в нашому сучасному ситому й забезпеченому суспільстві, що таке могло бути, причому зовсім нещодавно, насправді, на відстані 65-71 року. Адже сьогодні ще є люди, які й Першу світову пам’ятають, не те що Другу. Ми живемо так, ніби це відбувалося на іншій планеті, в цілковито іншому вимірі, а життя цих людей було дійсно жахливим. Я насилу уявляю собі стан, в якому вони перебували 22 червня 1941 року.

Гадаю, це був колосальний шок і удар для психіки. Я вже не кажу про власне бойові дії і участь у них. Настільки стресові обставини, які дуже важко уявити сьогодні, я вважаю. Навряд чи з ними можна щось порівняти.

Як ви ставитеся до заходів, що плануються в Києві до 65-річчя Перемоги?

Денис ПЕНЕНКО, ІІІ курс:

— Вважаю, що нічого поганого в спільному параді з російськими військами немає, як і в традиційній ході ветеранів Хрещатиком. У них є привід згадати ті події, поспілкуватися з іншими учасниками війни, відчути свою причетність до Перемоги.

Владлен МАРАЄВ, V курс:

— Неоднозначно. Адже незалежна Українська держава будується на національній ідеології, а вона дуже погано поєднується з радянським минулим і патріотизмом. Безумовно, треба врахувати і те, і те. Влада вже 20 років намагається лавірувати, догодити всім, і це у неї погано виходить, хтось весь час ображений, різні політичні сили постійно грають на цій темі.

Не проти параду, але не розумію сенсу участі в цьому російських військ. Якщо вони беруть участь в нашому параді, то наші війська, відповідно, мають взяти участь у параді в Москві. Тобто на паритетних началах.

Щодо самого терміну, то краще було б ввести поняття Другої світової війни, а не ВВВ. Не витісняти повністю, хоча це й продукт сталінської пропагандистської машини. Є суперечності в самому терміні «вітчизняна», оскільки в комуністів не може бути вітчизни, вони інтернаціоналісти. Це явне апелювання до національної свідомості людей, яке не зовсім поєднується з комуністичною ідеологією. З другого боку, статус цієї війни частково виправдовує найменування «Велика Вітчизняна». Я вважаю, що вона має надто багато спірних проблем, гострих кутів, так само, як і події 1917—1920 років в Україні, і краще називати її терміном, прийнятим у всьому світі, — «Друга світова».

Вважаю важливими й матеріальну підтримку, й урочисту частину святкування, хоча будь-які заходи — формалізм влади, яка прагне зарекомендувати себе з кращого боку. Насправді мають цінність не формальні речі, а реальні дії. Знаковим є той факт, що в країнах, які програли, люди живуть набагато краще, ніж у країнах-переможцях — Україні, Росії, Білорусі. Потрібно, щоб була реальна підтримка, й робилося це систематично, а не раз на рік до 9 травня виплачували по 50—100 гривень. Потрібна реальна підтримка, соціальне й медичне забезпечення. У той же час держава не повинна ставати надмірно соціальною, оскільки це часто спричиняло погані наслідки в історії.

Якою ви собі уявляєте Велику Вітчизняну війну?

Світлана КОРЧЕВНА, V курс:

— Якщо говорити про художній образ, то у мене вона викликає стійку асоціацію зі «Стіною» Пінк Флойд, (особливо фарби, музика...якийсь сюрреалізм), причому в дуже темних барвах...

Якщо ж говорити про повсякденний вимір, то мабуть, було дуже складно і жахливо. І тим людям, які йшли вбивати, і тим, які чекали на них вдома. Завжди страшно втрачати...

Якщо говорити про витоки цієї війни, як явища, то, я вважаю, що людство вже у ХІХ ст. досягло такого рівня розвитку у всіх сферах, що потрібна була розрядка . Мабуть, Друга світова стала саме такою розрядкою.

Яким ви бачите святкування 65-річчя Перемоги?

— Це було б щось незвичайне. В жодному разі — не постійні офіціозні виступи, згадування, пережовування чогось...

Мені здається, людям в такі моменти потрібно попросити вибачення, мабуть, щоб їх вибачили також...Святкування мабуть не проводила б ( у сенсі якихось парадів, помпезних заходів). Нам потрібно відпустити усе це, а не триматись за нього дуже міцно.

Як ви ставитеся до заходів, які планують провести у Києві до 65-річчя Перемоги?

— Ніяк. Там, де політика — все темно й незрозуміло.