Чи потрібно Україні захищати діяльність бандерівців від радянського трактування?

Присвоєння президентом України В.А. Ющенком Степану Бандері звання Героя України викликало бурю різних відгуків. Безумовно, подія резонансна.

Жителі будь-якої країни при обговоренні спірних питань у висловлюваннях можуть проявляти бурхливі емоції, але приниження своєї держави, символів країни, завоювань свого народу, зневаги одне до одного, як правило, не допускають. У зрілих націй народи досягають взаємоповаги під керівництвом своїх державних лідерів.

Героїв та ворогів держави визначає народ та правлячі на даний момент лідери нації.

Шквал відгуків в інтернеті на указ президента В.А. Ющенка висвічує не тільки різні погляди на постать Степана Бандери, а й виявляє антагоністичне бачення сьогодення й майбутнього України. Кожний бажаючий на інтернет- сайтах у обговоренні щодо указу президента крім виважених протилежних поглядів, при бажанні, побачить і кричущу ненависть до України, і зневагу до вихідців із Галичини, виявить приниження громадянами одне одного, відстежить серйозну атаку на основи нашої держави.

Таких злих антиукраїнських нападів ми давно вже не чули.

Нашій незалежності всього 19 років. Звичайно, перебороти за ці роки масштабне комуністичне та бездержавне українське виховання неможливо. До того ж окремі наші державні мужі постійно про майбутні вибори думають.

Дискусія про указ президента могла розділити Україну в поглядах на постать Степана Бандери, але повинна була б об’єднати всі політичні партії проти антидержавних, шовіністичних, нацистських висловлювань.

Дискусія — це широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання. («Великий тлумачний словник сучасної української мови» ВТФ — «Перун», 2002 р.)

Така дискусія єдності держави не загрожує. Нашій єдності вже багато років перешкоджає різне виховання громадян України, спекуляції партій на цьому. Доходить до смішного. Капіталісти активно використовують комуністичні погляди.

Задача формування єдиної політичної нації стоїть перед громадянами, різними за світоглядом, вихованням та історичним минулим. Формування політичної нації — це доволі тривалий суспільний процес. Але можна деяку частину очевидних проблем вирішити вже сьогодні.

Перед виборами президента України звучали заяви про те, що указ президента — «це крок до ще більшого розколу країни». Також вказувалось, що глава держави в цьому питанні повинен бути президентом всієї України, а не якоїсь однієї її частини.

У заяві Партії регіонів йшлося: «Ми повинні робити все, щоб зближувати регіони, зближувати людей, а не кидати в народ нові каміння розбрату». Ця важлива, поважна думка повинна об’єднати політиків. Проте відміна указу В.А. Ющенка й буде новим каменем розбрату. Серйозним каменем розбрату! Адже пройшли вибори, а не переворот.

Усі визнають неоднозначність постатей Катерини ІІ та Бандери для жителів різних регіонів. Для галичан Бандера герой, а для деяких громадян — прислужник фашистів. Для багатьох одеситів Катерина ІІ — державотворець, а для нащадків козаків — гонитель усього українського. Така в нас історія, така держава. Такі ми.

Що нам міняти — історію, державу? А може краще виявити терпимість і взаємоповагу?

Напередодні виборів дискусія про Бандеру для учасників президентських перегонів мала визначальне значення. Початі дебати в суспільстві тривають й досі. На інтернет-сайтах читаємо відгуки, які важко назвати дискусією. Але невже ми віддамо дуже значиме питання Української держави на відкуп переважно анонімному інтернетівському коментуванню?

До сьогодні ми не мали необхідної державної дискусії на предмет визнання бандерівців. Одні мовчали, іншим слова не давали, треті — як і в СРСР — думали. А дехто вважав, що час і без нас усе розставить по своїх місцях. Але нам потрібні сьогодні об’єднуючі фактори.

Після указу президента В.А. Ющенка постали питання державної ваги. Як бути в подальшому, якщо розгорнуті словесні війни виявили такі кричущі протиріччя в суспільстві? Як пояснити воюючим сторонам те чи інше рішення з приводу указу? Кому догодити? А давайте будемо догоджати Україні. Тобто всім. Бо ми і є разом держава.

Радянська держава свого часу орієнтувала громадян у сприйнятті Бандери виходячи з своїх задач. Задача ж у всіх держав одна — міцність, що криється в єдності дітей своїх. У нашій державі й досі не було змістовної, публічної дискусії з окресленого питання. Сьогодні ситуація в суспільстві навколо указу президента настирно вимагає проведення виважених консультацій.

Але це задача не тільки для рейтингових передач під спільною назвою СВОБОДА. Це нагальна потреба для всього суспільства. Необхідно захистити одних дітей від радянського сприйняття, а інших навчити трохи глибше вивчати і любити свою Україну. В СРСР любові до України не прививали...

А перед початком дискусії у суспільстві, мабуть, потрібно надати слово нашим вченим, працівникам архівів, очевидцям подій тих років. Потрібно виправити викривлення від впливу на нашу свідомість радянської пропаганди при державній монополії на засоби інформації протягом багатьох років. Залучити до цього й приватні інформаційні канали.

А потім уже за участю шановних, виважених авторитетів суспільства довести державну справу до логічного завершення — до ПРИМИРЕННЯ в суспільстві щодо цього питання.

Нам потрібна глибока насолода суспільства від відчуття миру в нашій домівці.

Про гостей із зарубіжжя й мови не може бути. Це наша сімейна, державна справа. У своїй хаті своя правда, своя доля, своя воля. Вибачте, але це обов’язкова умова.

Учасникам дискусії бажано домовитися напередодні про недопустимість у цій значимій полеміці приниження держави, мов, регіонів, громадян різних національностей, членів усіх ветеранських організацій. І до цього ж призвати громадян України.

Скоро святкуватимемо День Перемоги. Дискусія — це не компанія до певного дня. День Перемоги — самодостатнє значиме свято українського народу. І тут не потрібно поспішати!

Без рішучого захисту всіх державних цінностей ми не матимемо поваги до України.

Тому нашому президентові вже сьогодні бажано зупинити антиукраїнські напади.

Дискусійне питання можна перевести в русло глибшого вивчення та переусвідомлення нашої спільної історії. Тож давайте разом на духовному міцному камені будувати нашу державу.