Список Медведєва

На сайті Кремля опубліковано список президентського кадрового резерву. З ними глава держави збирається зустрітися на початку березня. У Москві заговорили про нову епоху в кадровій політиці. Кадри начебто будуть тепер підбиратися виключно за діловими рисами. Як то кажуть, живі перекази, та віри їм не ймеш. Черговий виток кадрових перестановок при зовнішній демократичності й відвертості відображає наявність великого комплексу політичних і економічних проблем.

Резерв складається з чотирьох підрозділів: заміщення посад у федеральних, регіональних органах влади, в бізнесі-структурах, громадських організаціях і політичних партіях. Кандидати мають продемонструвати успішність, управлінські здібності, стратегічне мислення, професіоналізм, суспільне визнання. Головна перешкода на шляху потрапляння до списку — судимість. За базами даних компетентних органів проходила перевірка щодо виявлення причетності претендентів до корупційних скандалів. Прем’єр-міністр Володимир Путін призначив статс-секретаря, заступника міністра регіонального розвитку Анастасію Ракову директором правового департаменту уряду. Так перший резервіст отримав призначення.

У списку практично немає вихідців із спецслужб. Та й пітерських серед них майже не видно. А якщо поєднати перше й друге, то висновок очевидний: вихідці із спецслужб втратили політичну вагу. Вони витрачали її в нескінченних внутрішніх розбірках, що вилилося на сторінки преси ще восени 2007 р. Значну частину «пташенят Путіна» доправлено до провідних корпорацій військово-промислового комплексу, найважливіших фінансових установ. Вони зберегли й навіть примножили свій лобістський потенціал, але все це не компенсує втрати політичного впливу. Більше того, робить їх вельми вразливими в процесі можливого політичного й економічного катаклізму, який можна прогнозувати з великою ймовірністю. Це поки Путін і Медведєв обіцяють не зменшувати держоборонзамовлення. Можна вирвати на користь своєї корпорації досить великий шматок цього замовлення. Але що буде, якщо реалії економіки потребуватимуть його скорочення. Не така це священна корова, щоб бути абсолютно недоторканною. А зі зменшенням грошового потоку й значущість промислових генералів падає в квадраті. І замінити їх неважко. Бажаючі з кадрового резерву або з інших списків знайдуться.

Випадково чи ні, але опублікування частини списку кадрового резерву збіглося в часі зі звільненням кількох губернаторів областей. Президент підписав указ про дострокове припинення повноважень губернатора Орловської області Єгора Строєва, псковського губернатора Михайла Кузнєцова, а також губернатора Ненецького автономного округу Валерія Потапенка. У заяві прес-служби Кремля говориться, що відставки всіх трьох губернаторів були прийняті за власним бажанням. Одночасно Медведєв вніс на розгляд Воронезької обласної думи кандидатуру міністра сільського господарства Олексія Гордєєва — для надання йому повноважень губернатора Воронезької області. Термін повноважень нинішнього глави — Володимира Кулакова — закінчується 14 березня.

Масова відставка глав регіонів є виховною акцією для іншого губернаторського корпусу в умовах кризи. Як вважає керівник Агентства регіонального розвитку Ростислав Туровський, «Кремлю... необхідно, щоб губернатор тримав під контролем публічну сферу, забезпечував результати на виборах, зокрема голосування за «Єдину Росію». У звільнених губернаторів були очевидні проблеми з контролем електорального процесу... Усе було проведено в один день для того, щоб викликати публічний ефект». До речі, столицею дедалі більше ширяться чутки, що й Юрій Лужков дуже скоро напише заяву. Опосередковано це підтверджується його різкими заявами з критикою влади, що підтримує олігархів, й пропозиціями про націоналізацію. Кажуть, що це пов’язано з тим, що його готується змінити чукотський губернатор Роман Абрамович. Розгортається інтрига навколо губернатора Мурманської області Юрія Євдокимова. В нього напружені стосунки з партією «Єдина Росія», які загострилися у зв’язку з виборами мера Мурманська, що мають відбутися 1 березня. На цю посаду Юрій Євдокимов намагається провести свого заступника Сергія Субботіна. Зі скаргою на губернатора звернулися до Громадської палати 12 громадських організацій. Очікувалося, що президент відправить обласного керівника у відставку, але цього не сталося. Очевидним є небажання президента діяти під натиском партії «Єдина Росія», принаймні, в цій області.

Проблемними для Кремля й Білого дому є не стільки губернатори, хоч і їх треба тримати під невсипущим контролем, а національні республіки. Зокрема, такими стали Татарія й Башкирія. Першою поки не займаються, технології зміни глави республіки в Казані відпрацьовуються в Уфі. Москва поводиться досить демонстративно. Неугодного колишнього главу адміністрації президента Башкирії Радія Хабірова, якого влітку 2008 р. виключили з «Єдиної Росії» нібито через антикорупційне розслідування, було відновлено центральним керівництвом партії й запрошено на роботу до адміністрації президента Медведєва. І це був не єдиний удар по президенту Муртазі Рахімову. У січні 2009 р. начальником ФСБ у Башкирії було призначено Віктора Палагіна, який змінив Ігоря Черноокова, більш лояльного до башкирського президента. З’явилася інформація, що повпред у Приволзькому федеральному окрузі вже підготував список з трьох кандидатів на посаду президента Башкирії, які не мають тісних зв’язків з місцевою політичною елітою. І такий витік інформації можна вважати спрямованим на перевірку її реакції на наближення кадрових змін.

А це останнім часом для Москви набуло важливого значення. На початку лютого найбільша північнокавказька республіка Дагестан пережила детективно-політичну історію. У її центрі був інцидент з кадровими переміщеннями в республіканському Управлінні федеральної податкової служби (УФПС). На вакантне місце глави управління було призначено Володимира Радченка, який до цього був керівником підрозділу УФПС в Карачаєво-Черкесії. Щойно інформація про прихід «варяга» стала надбанням гласності, почалися масові акції протесту проти нового призначенця. Уже на адміністративному кордоні претендента на посаду попередили про мінування його офісу. А далі відбулося пікетування будинку управління, а також перекриття вулиць у столиці Махачкалі. 6 лютого 2009 р. призначеного керівника федеральної служби викрали, хоча час його перебування в заручниках був нетривалим і мав швидше демонстративний характер. За етнічним розподілом посад у республіці посаду головного податківця має займати лезгин, а не росіянин, тим паче — з чужих. Президент Муху Алієв був категоричним: чужі в республіці керівні посади не займатимуть. Після цього його викликали до Москви для бесіди з Дмитром Медведєвим, але ситуація не змінилася. Радченко посаду так і не зайняв.

Характерно, що лезгинський слід у цій історії швидко відійшов на другий план. Швидше, йдеться про протистояння між місцевою керівною верхівкою й так званими «дагестанськими москвичами» на чолі з фігурантом багатьох списків журналу Forbes Сулейманом Керімовим. Є припущення, що саме його прихильники стояли за Радченком. Саме їх Муху Алієв назвав «деструктивними силами, готовими боротися за владу будь-якими засобами».

Становище в Дагестані, який стрясає етнічна, кланова й релігійна боротьба, ускладнюється й чинником можливого територіального розколу. Противники нинішнього президента контролюють муніципальні утворення в північній і південній частинах республіки біля політично значущих кордонів з Чечнею й Азербайджаном. У розпал конфлікту навколо Радченка із заявою, що засуджувала мітинги проти його призначення, виступили депутати Сулейман-Стальского району. Вплив Керімова на півдні республіки укріплюється насамперед у нього на батьківщині в Дербенті — другому місті республіки.

Проблеми Дагестану тісно пов’язані з наростанням сепаратистських настроїв у територіально близькій Кабардино-Балкарії. Там «Радою старійшин балкарського народу» готується з’їзд з питання відділення Балкарії. Земельні питання в республіці вкрай загострилися, що виливається в протистояння двох етнічно далеких народів кабардинців і балкарців.

Ситуація на Північному Кавказі загострюється з кожним днем, і в цій обстановці Москва вважає за краще не дратувати місцеве керівництво й фактично віддала ведення справ їм на відкуп. Однак приклад Чечні й сусідньої Інгушетії свідчить, що спостереження з «прекрасного далека» й невтручання в розвиток подій може мати важкі наслідки. На початку 90-х уже думали, що чеченський нарив стухне сам собою. Не вийшло...