«Новий хрестовий похід»: Захід проти експорту корупції з Росії

В п’ятницю в Конгресі США буде розглядатися Закон Магнітського. Документ передбачає запровадження візових і фінансових санкцій відносно чиновників, причетних до порушення прав людини. І може торкнутися не тільки тих російських чиновників, які потрапили до так званого списку Магнітського. «День» звернувся до провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії ШЕВЦОВОЇ із проханням дати оцінку цим подіям.

— Як відомо, 16 листопода в США буде ухвалено «Закон Магнітського». Деякі експерти вважають, що скасування поправки Джексона-Вейніка додасть Путіну та його команді упевненості в своїй майбутній безкарності. А відхід США від позицій захисту прав людини у всьому світі піде тільки на руку Кремлю, оскільки Дамоклів меч економічних санкцій, який постійно висів над режимом, що розмірковує над поверненням до авторитаризму, скоро заховають в піхви ще якого-небудь перезавантаження або розрядки, зокрема пишеться на Гранях. А що Ви думаєте із цього приводу?

— Автор цієї статті в даному випадку не має рації. Відхід Америки від ціннісного виміру стався набагато раніше. Він в принципі вже існував за Буша. А в остаточно структурованій формі він відбувся за правління Обами. Політика «перезавантаження» Обами — це політика операцій з Кремлем за рахунок відмови від ціннісного ставлення до того, що відбувається в Росії. У цьому сенсі відхід Америки від цінностей стався вже давно. Після розпаду Радянського Союзу практично всі президенти США будували політику на основі тактичних операцій. Зараз же відбувається абсолютно інше.

— Що ж саме?

— Є всі підстави вважати, що Закон Магнітського буде ухвалено в Палаті представників, і він піде на затвердження до Сенату, й існують всі підстави вважати, що Сенат схвалить цей закон. І сам факт ухвалення цього Закону в тій формі, в якій його було представлено на розгляд конгресменів. Цей закон дуже жорстко спрямований проти експорту корупції з Росії. Зокрема, згідно з ухваленою резолюцією передбачається створення секретного списку, який затверджуватиметься американським президентом, і до якого вноситимуться прізвища осіб, зокрема за ініціативою російської опозиції і цивільного суспільства, які винні в корупції як усередині Росії, так і винні в репресивній діяльності. І сам факт ухвалення резолюції означає початок ланцюгової реакції. Як би цього, можливо, не хотів Держдепартамент, якщо американці ухвалили цю резолюцію і Список Магнітського, який підлягає постійному розширенню, це надає можливість і європейським урядам і політичним силам, принаймні, змінити попередній вектор потурання щодо Кремля. Вже зараз парламенти деяких країн, у тому числі Нідерландів і британський парламент розглядатимуть також питання про ухвалення свого закону Магнітського. А ухвалення закону з усіма наслідками, які витікають із цієї резолюції, заморожування рахунків і закриття їх на території європейських країн, а також заморожування власності цих осіб в країнах ЄС, означає, що закон діятиме на території всього Європейського співтовариства. Це найбільш потужний удар по російській корумпованій еліті. Це початок хрестового походу Заходу проти експорту корупції з Росії, якщо справа щодо Закону Магнітського зрушить з місця, що можна лише вітати.

— Чи не виявить Обама гнучкість щодо Кремля, чи не заблокує ухвалення цього закону?

— Президент намагається не псувати стосунки з Росією. Є деякі речі, з приводу яких Вашингтон не хотів би дратувати Москву, це все той же афганський транзит, Іран. Але ситуація в Америці така, що є згода двох партій: демократичної та республіканської щодо Закону Магнітського. Є консенсус усередині самого Конгресу. Тому дати відбій цьому закону вже неможливо. Можна зробити кроки, щоб обмежити його дію. Але, я думаю, Обама навряд чи в другому своєму президентстві буде настільки симпатизувати Кремлю, щоб спробувати проявляти умисну м’якість, наражаючи себе на жорстку критику з боку вашингтонських медіа і з боку своїх противників — республіканців.

— Чи стане цей закон прецедентом, що і щодо України теж буде прийнятий подібний закон і буде подібне ставлення до українських властей, які не дотримуються прав людини?

— Наскільки я знаю, частина Конгресу прагнула ухвалити Закон Магнітського, щоб він мав глобальне значення. Щоб під Закон Магнітського підпадали всі країни, починаючи від України та Білорусі, до країн Центральної Азії та Саудівської Аравії. Поки що велика підтримка надається російській версії закону. Але, як ви розумієте, ухваленням такого закону створюється калька для можливих механізмів боротьби з корупцією щодо авторитарних і корумпованих режимів у інших країнах. Створюється прецедент і механізм, який зараз відпрацьовуватиметься. Виникає питання, якщо такий механізм буде відпрацьований щодо російської корумпованої еліти, то чому такий механізм не відпрацювати і щодо української еліти. Тим паче, що певні кроки в цьому напрямку були зроблені. Зокрема, резолюція Сенату щодо Тимошенко.

— Багато експертів називають відставку міністра оборони Анатолія Сердюкова початком операції «наступник». Чи справді Путін задумався над тим, кому передати кермо влади чи тут щось інше?

— У мене немає жодних доказів, і я не бачу жодних переконливих аргументів, які говорять про те, що Путін збирається піти; що Путін збирається шукати запасний аеродром, і що Путін збирається повторити долю Єльцина й укласти угоду зі своїм наступником. Я не бачу жодних тому підтверджень. Я бачу факти абсолютно зворотного, підтвердження того, що Путін перейшов, по суті справи, до нової репресивної тактики, змінивши сутність свого режиму в бік набагато жорсткішого авторитаризму з тим, щоб зберегти свої позиції. Не бачу жодної політичної сили в суспільстві, яка могла б йому загрожувати. Не бачу жодних політичних сил усередині правлячого класу, які могли б, скажімо, конкурувати з ним за владу. Тому відставка Сердюкова для мене, це, скоріше за все, ознака того, що режим вже перебуває у стадії загнивання. Але в такій стадії, яка не загрожує поки позиціям лідерства. Путін не в силах стримати боротьбу та конфлікт конкуруючих кланів і змушений з метою зміцнення своїх позицій робити жертвопринесення. Ось Сердюков, його відставка і вся історія довкола Сердюкова, що вилилася на російські центральні телевізійні канали, це підтверджує, що Путін з метою зміцнення своїх позицій змушений відмінити принцип лояльності, який до недавнього часу цементував політичну еліту. Але сам цей факт ще не означає, що позиції Путіна слабкі, що він збирається піти і що він усвідомлює необхідність своєї відставки.

— Хотілося почути вашу думку про роль Ради при президенті РФ з прав людини, склад якої істотно оновився, а один із її учасників, відомий тележурналіст Леонід Парфьонов, під час засідання Ради в присутності Володимира Путіна докорив владі в тотальному контролі над федеральними телеканалами.

— Дійсно, ми зараз бачимо нове видання цієї Ради, до складу якої увійшли нові члени. Причому Рада розширилася неймовірно, власне, перетворилася на міні-парламент при президентові. Ми бачимо декілька однотипних органів. Це і сам парламент, і Рада Федерації, і Громадська палата і Рада при президенті. Тобто існує маса загоничів при центральній владі, які імітують інституції, але, власне, які підміняють реально діючі інституції і є формами імітації політичної активності в Росії. Нове ж видання Ради при президенті з прав людини є вельми важливим фактом у нинішній політичній історії.

— Чому?

— Створення цієї Ради в нинішній ситуації, коли в країні загострилася політична боротьба, коли суспільство невдоволене, коли зростає хвиля протестів, які поки що не загрожують позиціям Путіна, проте влада, по суті, почала громадянську війну з тією частиною російського населення, яка її не сприймає. І ось за таких умов ті люди, які увійшли до новоствореної Ради, серед яких відомий опозиційний політичний лідер Хакамада, політичний оглядач опозиційної «Новой газеты», керівник відповідальної за вибори організації «Голос», яка викликала так багато неприємних відчуттів у влади, журналістів, які дійсно є лідерами телевізійної моди, як Парфьонов. Входження цих людей у новобрану Раду при президенті означає, по-перше, кінець першої хвилі протесту, наскільки ці люди вважали за краще наблизитися до президента і увійти до цього відстійника. По-друге, означає також, що частина політичної інтелектуальної еліти Росії, яку представляють ці люди, еліти і яка була критично налаштована відносно Путіна, готова укласти з Путіним пакт на його умовах і принципах, прийнявши його умови гри. Сам Путін під час тривалої зустрічі дозволяв висловлюватися, але не з приводу кардинальних питань, жодного разу вони не висловили сумнів щодо легітимності його влади. Одночасно він давав їм зрозуміти, що він приймає різні напівкритичні вислови, типу висловлювання Парфьонова. Але за умови, що російське громадянське суспільство і політична тусовка приймає його умови гри. Путін розуміє, що вони прийняли його правила гри, тому що увійшли до імітаційної ради, яка нічого не означає, яка не відіграє жодної ролі, і який не означає зміну політичного режиму. Саме створення цієї ради з участю цілком, скажімо, респектабельних шанованих людей, які належали до російської дисидентської політичної еліти, власне кажучи, це доказ дуже серйозної деградації російського суспільства і насамперед інтелігенції.

— Тим часом російський прем’єр Дмитро Медведєв у інтерв’ю фінським журналістам сказав, що не відчуває тривоги за долю демократії в нашій країні, більше того, висловив переконання, що країна рухається в правильному напрямі...

— А що могла сказати людина, яка все своє життя грає роль імітатора, який імітував владу і президентство, модернізацію протягом чотирьох років. Що він ще може сказати? Звичайно, він не може сказати, що Росія в кризі, що в Росії сформувався більш репресивний режим. Медведєв продовжує грати роль імітатора, причому й нині він справляє дуже жалюгідне враження. А цими твердженнями він вже створює враження якогось політичного блазня.