Якою буде більшість у парламенті?

Результати виборів показали перемогу провладної партії. Прагматичний розрахунок та ухвалення мішаної виборчої системи відіграли свою роль: у той час як за списками Партія регіонів дістала лише 72 мандати, мажоритарний складник приніс партії ще 113 місць у Верховній Раді. Для опозиційних сил цей принцип спрацював навпаки. «Батьківщина», «УДАР» та «Свобода» разом займуть 178 крісел у парламенті — тут мажоритарники здобули тільки 57 мандатів, хоча за списками обігнали регіоналів. Однією із причин, чому «трон» під чинною владною верхівкою так і не похитнувся, експерти вважають традиційну конкуренцію в середині опозиції.

В’ячеслав Кириленко, голова партії «За Україну», яка входить до складу «Об’єднаної опозиції», запевнив «День», що опозиційні сили зробили відповідні висновки. Про подальшу роботу в парламенті говоримо із В’ячеславом КИРИЛЕНКОМ.

— Пане В’ячеславе, найактуальнішою темою після оголошення результатів виборів є створення більшості в майбутній Верховній Раді.

— Наразі ми координуємо зусилля зі «Свободою» та «УДАРом». Саме з ними ми боролися проти масштабних фальсифікацій, які відбулися під час останньої виборчої кампанії. Тож маємо намір співпрацювати і надалі, у парламенті. Зрештою, єдність опозиційних сил — веління виборців, які їх підтримали.

Якщо говорити виключно про переможців за одномандатними округами із ОО, вони вже написали заяви про вступ до фракції «Батьківщина». Усіх цікавить позиція більш ніж 40 депутатів-самовисуванців. Звісно, залучити їх до своїх лав прагнутиме Партія регіонів. Більшість таких кандидатів влада підтримувала від самого початку. Однак поодинокі випадки незалежних самовисуванців також є: наприклад, Олесь Доній, можливо, ще кілька людей.

Зі свого боку, ми зробимо усе можливе, щоб принаймні частина самовисуванців разом із «Батьківщиною» й іншими опозиційними партіями координували зусилля та прагнули створити більшість, якщо не стабільну, то з якихось головних питань.

— Яка більшість, на ваш погляд, може бути створена в парламенті?

— У будь-якому разі незалежно від того, якою вона буде, ми боротимемося проти режиму й робитимемо все, щоб країна мала дострокові президентські вибори задля зупинення сповзання України до прірви.

Що ж до самовисуванців, вони прагнутимуть створювати власні окремі структури. Утім, як не крути, об’єднання, які опиняться поза основними політичними силами країни й намагатимуться маневрувати між владою та опозицією, неминуче перетворяться на «політичне болото», яке завжди голосуватиме ситуативно й на позицію якого дуже часто впливатимуть зовнішні чинники.

— Чи завжди ситуативне голосування є поганим явищем? «Свобода», наприклад, уже заявила, що готова голосувати із ПР за заборону Компартії, а з останньою — за заборону продажу земель.

— Ситуативні голосування не завжди погані, якщо вони розв’язують важливі для країни питання, а не на догоду кланам, лобістам чи заради грошей. Голосування різнополюсних політичних сил можливе при вирішенні стратегічних питань на кшталт євроінтеграції.

— Центральна виборча комісія визнала неможливим установити результати на п’ятьох виборчих округах. У разі перевиборів опозиція висуне тих самих кандидатів чи це будуть нові люди?

— По-перше, варто зазначити, що ми вважаємо рішення про перевибори на тих одномандатних округах, де опозиційні кандидати здобули абсолютну перевагу, неправильним. Ця ухвала ЦВК є суто політичною: її скеровано проти опозиції. Комісія не захотіла використовувати свої повноваження для того, щоб установити результати виборів у п’ти округах, а це можна зробити за протоколами із мокрими печатками, які й дотепер зберігаються в наших кандидатів, і вони готові їх продемонструвати і в ЦВК, і в суді, і в Раді, де завгодно, аж до Європейського суду з прав людини.

Ми залишаємося на своїй позиції: у проблемних округах мають визнати перемогу наших кандидатів. Проте якщо більшість у парламенті все ж підтримає відповідний закон про перевибори, три опозиційні сили ухвалюватимуть спільне рішення про участь кандидатів від опозиції. За таких умов наші кандидати матимуть усі шанси на перемогу. Утім, треба зважати на той факт, що було створено прецедент невизнання виборів. Де гарантії того, що ці перевибори стануть останніми для проблемних округів?

— Через конкуренцію опозиційних сил ви втратили багато мажоритарних округів. Чи робили якийсь аналіз щодо цього, зокрема між опозиційними партіями? До речі, на позачергові вибори в Єнакієвому вже висунуто кандидатів від «Свободи» та «УДАРу» (представника від цієї політичної сили комісія поки що не хоче реєструвати).

— Ми не конкурували із «Свободою», адже погодили єдиних кандидатів від опозиції заздалегідь. Певні ускладнення були із «УДАРом». Частково ми їх розв’язали перед голосуванням: деяких кандидатів зняли на користь того опозиціонера, котрий, за попередніми оцінками, набирав більше відсотків голосів. Однак післявиборчий період і спільна боротьба проти фальсифікації розставили багато крапок над «і». Тож сподіваюся, накладок більше не буде й у разі перевиборів три опозиційні сили висунуть спільних кандидатів.

Щодо Єнакієвого: що більше опозиційних кандидатів висуватиметься там, то більше буде зроблено для інформування мешканців цього міста про справжній стан справ у країні.

— «Батьківщина» також висуватиме там свого кандидата?

— У нас поки що немає рішення щодо цього.

— У спільній заяві опозиційних партій іде мова про можливі дострокові вибори в Раду й навіть імпічмент Президента. Це більше схоже на політичні заяви. Які реальні механізми?

— На початку боротьби багато що здається нереальним. Але якщо боротьба активна й послідовна, чимало речей стають політичною реальністю. Тому одним зі сценаріїв виходу країни із політичної кризи, її повернення на європейський шлях розвитку, відновлення соціальної справедливості та побудови вільної й прозорої економіки ми вбачаємо дострокові президентські або одночасні дострокові парламентські та президентські вибори. Якщо політичний курс країни буде змінено, до відповідальності притягнуть тих, хто цинічно, на очах в усього світу здійснював фальсифікації протягом цієї виборчої кампанії.

— Чи можливо їх покарати в умовах чинної судової системи?

— Нині закон перебуває нижче, ніж дзвінок із високих кабінетів влади. Ситуацію потрібно змінювати, і що швидше це відбуватиметься, то краще для всієї країни.

— Але досвід діяльності попереднього парламенту підказує, що якщо опозиція не матиме більшості, цілком імовірно, що їй не дадуть упроваджувати бажані закони або вона просто не здобуде необхідної кількості голосів для їхнього ухвалення.

— Цілком можливо, що на перших порах наші ініціативи не матимуть належної підтримки, але є виборці, котрі бачать, що влада торпедує прогресивні законопроекти, скеровані насамперед на захист людей, суверенітету та майбутнього країни, і вони робитимуть свої невтішні для верхівки висновки.

Парламентська опозиційна боротьба, безумовно, дуже важлива — мільйони людей надали нам свою підтримку, і ми не можемо цим знехтувати. Але реалії такі: у парламенті дотепер немає дискусії, натомість є рука одного депутата із фракції ПР. У таких умовах багато що буде переноситися на вулицю. Не слід забувати, що є громадянське суспільство, лідери громадської думки, громадські діячі, правозахисники, різноманітні рухи, — усе це сприятиме швидшій зміні ситуації в країні.

У випадку якщо курс влади, який більшість громадян країни не підтримує, залишиться таким же (його зміна малоймовірна), ситуація може змінюватися лавиноподібно. Ми маємо приклади, коли більшість виборців підтримала опозиційних кандидатів навіть там, де очікування соціологів і політологів були протилежними. Це говорить про те, що перший етап реалізації народного невдоволення вже є. Своїми бюлетенями люди висловили оцінку владі. Якщо остання й надалі закручуватиме гайки, громадяни можуть вийти на вулицю. Саме життя підштовхуватиме країну до розв’язання політичної кризи.

— За результатами виборів, «Батьківщина» набрала 25,5% голосів. Експерти говорять про те, що це здебільшого заслуга Тимошенко, Яценюк не витягував кампанії. Яка ваша думка?

— Здобутий результат — заслуга і Тимошенко, і Яценюка, і всіх, хто боровся за наші голоси та ідеї під час виборчої кампанії, — це мільйони людей. Понад усе це заслуга виборців, які зробили мужній крок і проголосували за списки та кандидатів від опозиції в умовах високого адміністративного тиску, погроз і переслідувань.

Загалом у нас немає ні партійної верхівки, ні «низівки». Ми три місяці їздили містами, містечками, селами і спілкувалися з людьми. Головним нашим завданням було донесення якомога більшій кількості виборців інформації про ситуацію в країні. Певною мірою нам це вдалося, а частково — ні. Роботу над помилками ми вже провели й зробили відповідні висновки.

— Також опозиціонери заявили про намір вносити всі законопроекти в парламенті спільно. Однак програми трьох партій достатньо різні. Як це втілюватиметься?

— Ключові законопроекти, які стосуються стратегії, щодо якої опозиційні сили дійшли згоди, подаватимемо спільно. Але не можна забирати в депутатів чи політичних партій право законодавчої ініціативи. Безумовно, позиції трьох опозиційних партій у дечому різняться, і ці відмінності буде зафіксовано у законопроектах — у цьому немає нічого поганого.