Про кохання, зраду і... оплески

Відома актриса Лариса Кадирова зіграла роль Марії Заньковецької. Нагадаємо, в жовтні, в рамках IX Театрального фестивалю жіночих моновистав, був представлений «пілотний» варіант постановки. Нині, після деяких доопрацювань, «Марія» з’явилася в афіші франківців. Для Кадирової роль Заньковецької знакова й одна з найглибших, які довелося зіграти актрисі за майже п’ятдесятирічне життя на сцені.

Моновистава «Марія» («Коли розлучаються двоє...») — драма, що акцентується на трагічному коханні двох особистостей: Марії Заньковецької та Миколи Садовського. Це розмова про зраду і всепрощення, відповідальність і творче безсмертя. (Режисер постановки — польський режисер Збігнев Хшановський.)

Лариса Кадирова надягнула на себе маску величної жінки, яка має трагічну природу. Сюжет побудований на листуванні Заньковецької та Садовського, історичних документах. І це переносить глядачів у далеку епоху, в якій жили генії.

На початку вистави Марія Костянтинівна з’являється перед глядачами в образі ексцентричної Проні («За двома зайцями»). Цю роль сама акторка вважала провальною. Комізм Проні Прокопівни контрастує з трагічністю подальших мізансцен. Героїня раптом хапається за серце, вона не знає, чи доживе до вечора...

На сцені актриса перевтілюється то в циганку Азу Старицького, то в Леді Мільфорд Шиллера. Кожна з цих масок світового театру розкриває внутрішній світ жінки, приреченої на трагічне переживання часу. Акторка зізнається, що свідомо обрала для себе малоросійський театр, хоч її й запрошували в Петербург. Та вона обрала ту культуру, яка не мала підтримки, була заборонена, гноблена і цькована. Театр корифеїв став її театром, тим світом, в якому вона почувала себе вільною!

Її перший шлюб був нещасливим, а друге кохання трагічним. Кохання до Миколи Садовського можна назвати потужною стихією. І тому настільки трагічно сприймалася зрада Садовського, якого Марія Заньковецька кохала до останнього дня...

Заньковецька у виставі проживає-програє життя. Невипадково на її столику потрійне дзеркало. І на краю сцени розкидані квіти — спалахи слави. Правда, кількість квітів парна... А дзеркало — означення смерті, в ньому народжується двійник, з яким фактично й говорить персонаж, згодом двійник має забрати «оригінал» до себе... За вікном проносять труну з Миколою Садовським. Йому була вірна Марія протягом усього життя. «Я — однолюбка». Така природа жіночого єства, яке кохає, віддаючись цьому почуттю шалено.

Вистава «Марія» — про любов і смерть, про вічні теми людського існування, про змагання жінки з часом, про готовність піти на жертву, про трагічний вибір...

Постановка вражає філософською глибиною. Це вистава у стилі театру Метерлінка або ж Ібсена. В ній немає нічого надмірного, нічого, що спотворювало б образ акторки, що робило б його спрощеним і штучним. Лариса Кадирова змогла передати глибину двох найскладніших станів — кохання і зради. Дійство відбувається в умовному «чорному просторі» (П. Брук), за яким — порожнеча смерті, в якому — самотність і тиша... Марія Заньковецька говорить поза часом і простором, говорить у майбутнє, говорить для своєї України, яка колись має згадати її.