Iрина КАЛИНЕЦЬ
31 липня після важкої хвороби померла Ірина Стасів-Калинець (1940 — 2012 рр.) — поетеса, учителька за фахом, діячка дисидентського руху, в’язень брежнєвських таборів, шістдесятниця, активістка українського національного і правозахисного руху, художниця, філолог.
Мирослав МАРИНОВИЧ, колишній політв’язень, віце-ректор Українського Католицького Університету, президент Українського ПЕН-центру:
— Епоха шістдесятництва була водночас і її громадянською колискою, і її творчою лабораторією. Це той щасливий випадок, коли творчий дух людини стає плодом своєї епохи і водночас сам її формує. Уже в той час Ірина Калинець стала символом громадянської стійкості й бійцівської мужності. Проте доля готувала її до ще більших випробувань, оскільки вона без вагання прийняла присуд дисидентської долі: якщо ти здобуваєшся на власний громадянський голос і не каєшся через неминуче зіткнення з ідеологічною машиною, місце тобі — за ґратами. Арешт Ірини Калинець, як і арешти інших шістдесятників, у тих умовах набував значення українського «нобеля»: такими найвищими «преміями» радянська влада відзначала найзаслуженіших. У таборі Ірина Калинець — знову символ мужності й незламності. Вона була серед перших, коли йшлося про обстоювання людської гідності й національних та релігійних прав.
Останнє буремне 25-ліття Ірини Калинець було сповнене боротьби за релігійні, національні й культурні права українців, натхненної участі в політичному протистоянні з комуністичною владою, активної парламентської діяльності, праці в державній системі освіти. Її громадський голос лунав завжди потужно, вона обстоювала принципи, яким була вірна до кінця.
