Перейменування Волгограда на Сталінград —реабілітація великого зла!

Сталінград у всьому світі асоціюється з гаслом «Ни шагу назад!». З наказом Ставки №227. Із словами снайпера Василя Зайцева «За Волгой для нас земли нет». Сталінград — точка, звідки не відступають.

І якщо сьогодні переможе ідея Валентини Матвієнко (спікера Ради Федерації РФ — Ред.) і Володимира Чурова (голови Центрвиборчкому РФ — Ред.) провести в місті референдум щодо його можливого перейменування з Волгограду на Сталінград — це буде пречудово. Тому що буде нарешті проведено ту саму межу, за яку відступати не можна.

Можна любити або не любити Путіна — приналежність до його фанатів ще не робить вас ворогом моралі й прибічником безсудних розправ, хоча до нього вистачає претензій в цьому питанні. Можна по-різному ставитися до лібералів або яструбів. Але Сталін — не той випадок.

Сталін — така концентрація зла, що тут жодних двозначностей бути не може. Якщо ви за перейменування Волгограду на Сталінград — це не потрібно видавати за патріотизм, за прагнення до історичної точності або шанобливе ставлення до захисників міста. Це відверта любов до Сталіна і бажання бачити його ім’я увічненим на мапі батьківщини. Це бажання поставити на мапу батьківщини його чобіт.

Ви маєте повне право на це бажання, хто б сперечався, але, висловлюючи його, ви підписуєтеся під справами Сталіна, берете на себе відповідальність за них, розділяєте його принципи і його репутацію. Путін ще не ділить країну на два ворогуючі табори. І Навальний не ділить, і Кургінян, і навіть Алла Пугачова. А ось Сталін — це так, це те, що треба. Тут вже доведеться визначатися.

Перейменування Волгограду на Сталінград — точка неповернення, після якої путінській владі, якщо вона на це піде, доведеться забути про репутацію, зокрема міжнародну. У цьому теж немає нічого катастрофічного — жили ми і за залізною завісою, — але просто давайте визначатися, скільки можна визначатися.

Завжди можна об’єднати суспільство, якщо цього дійсно хочуть; поставити на ті імена, щодо яких в країні існує консенсус, або пошукати такі імена, якщо поки вони не на слуху. Але якраз консенсус і не потрібний: вони там — на чолі, як бачимо, з Чуровим і Матвієнко — ведуть до остаточного розмежування. Але це чудовий крок, тому що будь-яка визначеність краща за невизначеність; тому що Путін, який він є, ще не може викликати воістину всенародного обурення, а Сталін може. З ним все зрозуміліше. І Путін, який взяв на себе гріхи і славу Сталіна (якщо він, звичайно, цього захоче, що не факт), переконається в простій істині: гріхи прилипнуть, а слава — ні.

Так воно завжди буває з тими, хто реабілітує велике зло: велич не копіюється, а зло пристає.

Росія, в якій є Сталінград, — це вже зовсім не та Росія, яка існує сьогодні. Це країна, яку розкололи приблизно навпіл і позбавили будь-якої надії на мирний вихід з цього протистояння.

Тепер ми, принаймні, бачимо, хто цього прагне.

Зі сторінки Facebook Дмитра БИКОВА