Iнфекцiя...

Руйнація пам’ятника Леніну в Охтирці спровокувала нову хвилю дискусій в українському суспільстві. Після знесення Ілліча в згаданому райцентрі на Сумщині одні пригрозили зламати руки і ноги ініціатору акції, народному депутату від «Свободи» Ігорю Мірошниченку, інші закликали продовжити цю хорошу традицію в інших містах і селах. До останніх належить мер Сум Геннадій Мінаєв, який запропонував «Свободі» знести два пам’ятника Леніну в обласному центрі. На Полтавщині, тим часом, сприйняли ці слова як заклик до дії. В селі Жовтневе Решетилівського району невідомі обезголовили пам’ятники «вождю пролетариату» та його дружині Надії Крупській.

В самій же Охтирці ця тема взагалі набула резонансу. 23 лютого там сталася сутичка між противниками та прихильниками знесення пам’ятника Леніну. Народні депутати від «Свободи» разом із місцевими мешканцями не дали комуністам відновити постамент, що викликало відповідно конфліктну ситуацію.

«Долю пам’ятника Леніну в Охтирці має вирішити територіальна громада. Якщо ми будемо стимулювати самовільне знесення пам’ятників історії, то так можна дійти до анархії», — заявив днями голова Сумської ОДА Юрій Чмирь. Він навіть пропонує виносити подібні питання на референдум. «Якщо громада Охтирки не згодна, а я знаю, що вона не згодна з тим, щоб у центрі міста стояв пам’ятник Леніну, потрібно провести референдум (навіщо, якщо вона не згодна? — Авт.). Нехай люди самі скажуть, що вони хочуть бачити на цьому місці: пам’ятник, церкву або щось інше», — зазначив голова ОДА.

Це все одно, що у хворого, який потребує хірургічного втручання, але не до кінця розуміє й усвідомлює свій стан, запитувати: чи потрібна йому операція? Що може відповісти середньостатистичний мешканець на Сході чи Півдні України щодо символів радянського періоду, якщо він і досі в більшості своїй живе минулим? Голодомори, репресії, війна, переселення, пропаганда — все це українське суспільство відчуло на собі в повній мірі. На сьогоднішній день до нашого суспільства можна застосувати багато слів із префіксом «пост» — геноцидне, колоніальне, радянське... Хіба можуть ці люди в умовах, коли за роки незалежності з ними толком ніхто не працював — не пояснював, — сказати, потрібен їм пам’ятник Леніну чи ні? Вони-то можуть, але це буде відповідь людини радянської, а не української.

Автор на власному прикладі може сказати, що в його рідному селі на Одещині до сьогоднішнього дня в центрі села біля школи стоїть пам’ятник Леніну (така картинка сьогодні притаманна сотням сіл в Україні). Правда, ще одного Леніна, який стояв у дворі школи, за часів президентства Ющенка демонтували. Був скандал — невеликий, але монумент таки зняли. Тим не менше, люди до сих пір не розуміють, навіщо прибирати Леніна, кому він заважає? І так буде до тих пір, поки не будуть вирішені «покинуті проблеми». За 21 рік незалежності Україна так і не спромоглася вирішити проблему радянської символіки. Змістовно, комплексно і розумно цим ніхто не займався.

«Питання пам’ятників можна було вирішити ще на початку 1990-х, коли, я переконаний, не було якихось спільних протистоянь: ліквідація решток тоталітарного режиму не викликала б жодних збурень, — вважає історик Володимир В’ятрович. — Так само, думаю, що не було б ніяких проблем, якби у часи Віктора Ющенка до кінця було виконано указ щодо позбавлення тоталітарних решток у топоніміці й щодо пам’ятників. Я переконаний, якщо Україна збирається будувати нормальну демократичну державу за європейським зразком, то пам’ятників таким людям, як Володимир Ленін, не повинно бути в нашій країні. Вони мають залишитися десь на території музеїв, різноманітних заповідників, які мають нагадувати про радянський режим в Україні».

Показовим в цьому плані був останній ефір у Шустера, де в другій частині програми обговорювалася саме ця тема. Особливо вразив момент із мером Харкова Геннадієм Кернесем. Глава першої столиці в притаманному йому «тоні 1990-х» пригрозив Ігорю Мірошниченку зламати руки й ноги, якщо той раптом захоче валити пам’ятники Леніну в Харкові. «Я запрошую вас у місто Харків на площу Свободи, ви ж партія «Свобода», де стоїть пам’ятник Володимиру Іллічу Леніну, і якщо ви тільки спробуєте його зламати, я як харківський міський голова кажу: я вам зламаю дві руки й дві ноги. Щоб більше ви ніколи цим не займалися... Ви приїжджайте сюди в Харків, а не в Охтирку, і ви все зрозумієте, де ваше місце. «Джентльмени удачі» подивіться. Ось там буде ваше місце. Зрозуміло?», — сказав Кернес. До речі, його слова про «дві руки й дві ноги» підхопили і в Охтирці (було включення з райцентру), де місцева типова комуністка обіцяла зробити зі свободівцем те саме.

Абсолютно неприпустима лексика, взагалі рівень дискусії. Хіба можна з такими очільниками міст — а Кернес — це не поодинокий випадок — проводити десовєтизацію України? «Рівень політичної дискусії в Україні є нижчим будь-якої критики. Використовуються дуже різки слова, образи, — коментує В’ятрович. — Немає значення, стосуються ці питання політики чи історії. Питання пам’ятників треба було давно врегулювати в законодавчому порядку. В країнах Східної Європі позбавлення тоталітарної символіки регулюється окремим законом, а не рішенням органів місцевого самоврядування. Зараз очевидно, що це використовується різними політичними силами для додаткової напруги в суспільстві».

Зупинимося трохи детальніше на поверненні Шустера на «Інтер» (наші експерти нижче діляться враженнями в тому числі й на цю тему). В цілому, його можна вважати вдалим. Перед початком програми причину свого переходу з «Першого національного» ведучий пояснював: мовляв, якщо пропонують грати в кращій команді, наприклад, «Барселоні», то чому б і ні. Правда, підкреслив, що інколи такі команди теж програють. Після виходу програми прес-служба «Інтеру» розіслала повідомлення, в якому говориться, що п’ятнична програма «Шустер Live» впевнено лідирувала в слоті показу, випередив продукти інших каналів. Одним словом, Шустер на висоті.

В Україні його багато критикують (в тому числі з приводу останньої передачі), але й дивляться чимало. Проблема ж не в Шустері. А в чому? Жонглювання каналами відбувається не через нього, а через інфікований інформаційний простір України. Російські журналісти, в тому числі Кисельов (теж непогано осів в Україні), виглядають впевнено і сильно, тому що слабкою є наша журналістика. Вдало організовувати свої програми їм допомагає «українська ситуація», вони її просто прибутково використовують. Що робити? Розвивати якісну журналістику в Україні.

Тема пам’ятника Леніну була підхоплена і як завжди вдало використана Шустером. Але по змісту варто зауважити, що ми, в свою чергу, не виправдовуємо і вчинок Мірошниченка. Такі методи лише викликають додаткову напругу в суспільстві й додають електорат Петру Симоненко. На жаль, і акція свободівця, і ставлення комуністів — це наслідок згаданих уже нами «покинутих проблем». Їх треба терміново вирішувати.

Продовження теми:

Ленін і Шустер. Скандал