«Соцмережева» белетристика

Український письменник та журналіст Олег Шинкаренко, автор книжки «Як зникнути повністю», не тільки пише гротескну прозу і «грішить» чорним гумором, а й використовує у власній творчості новітні можливості. З грудня минулого року письменник почав публічне створення першого українського Facebook-роману «Кагарлик». На спеціальній сторінці з’являється текст у 100 слів, а також картинки і треки зі звуками чи то кухні, чи справжніх барабанів упереміш з електронною музикою. Цей мультимедійний роман оповідає про людину, яка втратила пам’ять і намагається з’ясувати, хто вона. Сам автор визначає стиль тексту як «галюцинаторний реалізм», чим, імовірно, натякає на нового лауреата Нобілівської премії китайського письменника Мо Яня. Треба зауважити, що це не перший прецедент онлайн-книжки. Колись російський письменник Євгеній Попов написав роман у «живому журналі», а український автор Анатолій Дністровий видав на папері свої нотатки, зроблені там само, у LiveJournal.com. Також до блогу, як до місця написання книжок, звертається Борис Акунін. Чого ж пране Шинкаренко в такому літературному спорті?

— Ідея написання цього роману виникла, коли я побачив, що соціальна мережа Facebook — це універсальний засіб для художньої творчості, — коментує Олег Шинкаренко. — Тут є чудова можливість публікувати й миттєво розповсюджувати не лише тексти, а й звукові композиції, світлини, відео, анімацію, карти. Також перевага соцмережі в інтерактивності. Я можу постійно спілкуватися з читачами, обговорювати з ними роботу над романом. Навіть більше — читачі самі можуть брати участь у створенні «Кагарлика»: малювати ілюстрації, надсилати мені звуки, мелодії чи відеокліпи. Кагарлик — це не просто топонім невизначеного походження, хоч існують різні версії, і вони постійно обігруються в романі. Це — магічне слово, що впливає на долю персонажа самим своїм промовлянням. Як тільки воно звучить, у сюжеті відбуваються радикальні зміни.

— Яка метода роботи над «Кагарликом»?

— Від самого початку я вирішив максимально формалізувати процес написання, аби він мав якісь чіткі межі: це 100 слів щодня, перша фраза з відомого паперового роману та музичні інтермедії, які я записую, використовуючи тільки звуки, створені самостійно. Це — удари по тих предметах, що є у квартирі, та окремі звуки голосу. Ясно, що така формалізація додає певної штучності, але я замислив цю штучність як перешкоду, з якою повинен боротися персонаж, доводячи тим самим свою справжність. Часто це помітно навіть із початку кожного уривку: там продовження запозиченого речення часто спростовується моїм текстом або обігрується в іронічному ключі. У цьому сенсі Facebook-роман «Кагарлик» є своєрідним продовженням одночасно всіх романів минулого.

Перші 1000 слів сюжет був спеціально розпливчастим. Таким чином демонструвалася амнезія персонажа та «уривчастість» його розумових процесів. Далі починається вже чіткий сюжет, але кожен шматок містить певні сумнівні деталі, аби читач постійно перебував у напруженні, намагаючись угадати, що ж саме тут відбувається.

Я завжди планую декілька напрямків розвитку сюжету, але вибираю такий, що найбільше пасує для створення ефекту неоднозначності. Щодня пишу не більше 100 слів, і часто події навколишнього життя можуть також впливати на перебіг подій у романі. Реакція публіки також є частиною роману. Видавати роман не збираюся, він існує та видається знову щодня, тож ще якесь окреме видання не має сенсу.