Iнтелектуальний «бойкот»

Російські журналісти все частіше заявлять про те, що іноземні експерти відмовляються з ними співпрацювати, зокрема давати коментарі, інтерв’ю, фахову оцінку тих чи інших подій. Свій «бойкот» вони пояснюють тим, що російські медіа можуть перекрутити їхні висловлювання, подати їх у неправильному контексті чи взагалі використати в пропагандистських цілях. Про черговий випадок такої відмови у співпраці на своїй «Фейсбук»-сторінці написала журналістка Томського ТВ-2, автор і ведуча підсумкової аналітичної програми «Час Пік. Субота» Юлія МУЧНИК. Вона навела фрагмент листування з іноземним експертом, у якого по скайпу хотіла взяти інтерв’ю. «Шановна Юліє, вибачте, але я не співпрацюю з російськими телекомпаніями. Із найкращими побажаннями», — коротко відповів експерт. Ведуча парирувала: «Що ж, я вас дуже добре розумію, я б з ними теж не співпрацювала. Справедливості заради зазначу, що ми, здається, мало не остання непідцензурна компанія в цій країні. Тримаємося з останніх сил далеко від центру, але розумію, що в це важко повірити на загальному тлі... Теоретично «бойкот» російських ЗМІ я дуже вітаю».

Пост Юлії, яка вважає, що цей випадок свідчить, «наскільки дискредитована професія», миттєво спричинив чергову дискусію в соціальних мережах та блогосфері. Десятки російських колег охоче повідомили про схожі випадки, зокрема журналіст Володимир Абаринов пригадав, що йому «як кореспонденту «Свободи» двічі відмовляли в інтерв’ю російські вчені, які працюють на Заході, — один нобелівський лауреат, інша — лауреат найбільшої премії з математики». Журналіст зазначив, що експерти «слово «Росія» чути не можуть, і аргумент, що «Свобода» — не Росія, анітрохи не допомагає». Як можна професійно працювати окремим якісним ЗМІ, якщо медіа загалом використовують як пропагандистський інструмент, намагалися з’ясувати російські блогери та журналісти під час дискусії в мережі.

— У Польщі в часи руху «Солідарність» був такий досвід протистояння державній пропаганді. Тамтешні інтелігенти, «незгодні», як би їх назвали в нас сьогодні, принципово «бойкот»ували державні ЗМІ, не давали інтерв’ю, не виступали як експерти й просто не дивилися телевізор. Відомо, що коли в ті часи на польських телеканалах ішли новини, на вулицях з’являлося більше народу. Люди демонстративно гуляли, показуючи тим самим владі, що їхня пропаганда не дієва, — розповіла в коментарі «Дню» російська журналістка Юлія МУЧНИК. — Неагресивний, інтелігентний «бойкот» в окремій невеликій країні в ті часи привів до змін. Але я чудово розумію, що зараз в Росії з багатьох причин такий реальний «бойкот» пропагандистських ЗМІ неможливий. Хоча б тому, що в нас немає такої солідарності. Та й зараз він, можливо, й не був би таким ефективним, оскільки все більшу роль відіграє Інтернет.

На думку Юлії Мучник, розуміючи суспільно-політичну ситуацію, в якій доводиться працювати, принципові російські журналісти змушені або залишати професію, або знаходити «межу компромісу» з собою. А це — часто не краще, ніж, власне, редакційна цензура.

— «Межа компромісу» в журналістиці часто залежить від особистих обставин. Багато хороших людей змушені працювати на федеральних каналах, бо мають сім’ї, кредити та інше. Тому кожен визначає для себе цю «межу». Частина тих, хто не бажає її переходити, або йдуть з професії, або шукають собі якусь нішу — говорять про культуру, знімають документальне кіно, йдуть у розважальну журналістику, — додає пані Мучник.

УКРАЇНСЬКІ ЗМІ ВЖЕ ПЕРЕЖИЛИ ЧАС «БРАКУ ДОВІРИ»

Дискусія про те, як займатися якісною журналістикою в умовах дискредитованої професії, актуальна не лише для Росії, а й для інших посткомуністичних країн. Утім, на відміну від російської, українська журналістика, на думку експертів, уже пережила час «браку довіри» з боку інтелігенції та простих українців. Більше того, за даними Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, «медіа в Україні перебувають серед тих соціальних інституцій, які мають найбільшу довіру населення».

— Українські ЗМІ вже пережили схожу ситуацію, яка простежується нині в Росії. Згадаймо, як у часи президентства Леоніда Кучми експерти, зокрема закордоні, масово відмовлялися співпрацювати з медіа, бо розуміли, що їхні слова можуть повністю перекрутити чи подати в неправильному контексті, — зауважила в коментарі «Дню» директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина БЕКЕШКІНА. — Із цим неодноразово зустрічалася й я особисто. Якось в мене брали повноцінне інтерв’ю для телебачення, а в результаті використали лише частину з нього, й далеко не в тому контексті, в якому йшла мова; пригадую, як медіа передруковували моє інтерв’ю, додавши в нього те, чого я не говорила. Якось з цього я приводу навіть написала статтю «Як не стати «врізкою». Наразі такого в Україні немає. Звісно, трапляється, що медіа перекручують результати наших соціологічних досліджень, особливо в заголовках. Але тут, швидше, справа не в цензурі чи замовному характері матеріалу, а в невмінні журналістів давати правильну оцінку результатам соціологічних досліджень. Утім, це не є системою. Тому експерти, навіть закордонні, як правило, погоджуються співпрацювати з українськими журналістами.

«...АЛЕ ЖУРНАЛІСТИ ПОКИ ЩО ЦЮ ДОВІРУ НЕ ВИПРАВДАЛИ»

На думку медіа-експерта Романа Кабачія, ситуація зі сприйняттям російських та українських ЗМІ за кордоном кардинально відрізняється: наразі українським медіа довіряють більше, але саме журналісти поки що цю довіру не виправдали.

— Якщо російським медіа-експерти часто відмовляються надавати коментарі, тому що в Росії практично не залишилося вільних ЗМІ (звідси боязнь перекручувань та підточування під «правильний месидж»), то українським — довіряють. Але проблема в тому, що рівень наших журналістів і ЗМІ нерідко виключає сам факт залучення думки міжнародних експертів, — прокоментував медіа-експерт Інституту масової інформації Роман КАБАЧІЙ. — Тому в нас став можливим широкий розголос «качки» про «німецьких експертів», котрі нібито назвали Сергія Арбузова кращим банкіром Східної Європи. Ще одна проблема: ми не знаємо, хто є на Заході експертом. Це у свою чергу провокує брак зацікавлення Україною з боку західних ЗМІ, адже зв’язки поміж медіа-середовищами мають бути симетричними. Виняток становлять польські ЗМІ, котрі пишуть про Україну втричі більше, ніж українські про Польщу. Проте цей дисбаланс не може перекрити решту. Захід звик сприймати новини про Україну з посередництвом Росії та Польщі, де він має ширшу мережу корпунктів, а відповідно, нерідко перетравлює інформацію через призму історичного та соціокультурного бачення України поляками чи росіянами.