Єгор СОБОЛЄВ: «Проблема не із владою — з нами»

Відомий український журналіст і громадський активіст Єгор Соболєв опублікував у своєму блозі на «Українській правді» новину, яку одразу стали обговорювати в медіа-середовищі. «Я більше не редактор «Свідомо». Я взагалі вирішив піти з професії, якій присвятив 18 років», — написав Соболєв. «День» розпитав, у чому саме зневірився екс-журналіст, які проблеми існують у формулі відносин «органи влади — суспільство» і яких конкретних заходів потрібно вжити, щоб сформувати якісну державу Україна.

— 1 липня ви оголосили, що покидаєте журналістику, хоча у цій сфері працювали протягом 18 років. Якщо всі журналісти полишать цю професію, то який у цьому сенс? Чи це вихід із ситуації?

— Я вважаю, що для всіх професій — не лише журналістів — настав момент бостонського чаювання. Момент, з якого почалася американська революція. Коли торговці чаєм викинули свій товар за борт і пішли боротися за створення своєї держави. Без створення успішної держави професіонал у будь-якій професії буде відчувати себе непотрібним диваком: від журналіста до спортсмена.

— Ви заявляєте про недієвість журналістських розслідувань. У чому була проблема — не було платформ, де можна було б опублікувати ці розслідування чи просто державні органи влади, в тому числі й правоохоронні, не реагували на викривальні матеріали журналістів?

— Розслідування «Свідомо» вже п’ять років передплачують десятки регіональних газет. Проблема не в аудиторії чи платформі. Проблема в тому, що журналісти є, а влади, слідства, суду — немає. І чи є громадяни — теж запитання. Як писала Ліна Костенко, українська журналістика — це очі суспільства, яке спить. Я думаю, час його будити.

— Проблеми корупції і дерибану не прийшли в Україну лише сьогодні, вони були актуальними і за часів правління Ющенка і Кучми. Якщо «вішати всіх собак» на Януковича, то можна не побачити справжнього коріння ситуації. Як перервати цю тяглість проблеми?

— Згоден на 100%. Взагалі проблема не з владою — з нами. Щоб виправити проблему корупції чи безвідповідальності влади, треба кожному почати з себе. Нова Україна неможлива без нових громадян. Але важливо на собі не закінчити. Суспільство утворюється горизонтально. Час єднатися — з сусідами, колегами, іншими активними людьми. І час повставати. На відміну від Ющенка, який чесно програв перші ж вибори, Янукович втече лише від потужного голосу вулиці.

— Що собою має являти «професійна революційна організація», про яку ви говорите? Як вона буде функціонувати? Чи не становитиме загрозу перетворення на масові заворушення і погроми без кінцевої мети?

— Це ключове застереження. Революція не має бути лише вуличним протестом. Тим більше — розправою. Революція має змінити правила, не лише прізвища. З домовленостей про майбутні правила і варто починати. Найближчим часом ми з друзями оприлюднимо ідеї, як побудувати успішну державу Україна. Будемо шукати якомога більше критиків, коментаторів, однодумців. Замислитися, якою має стати країна — це сьогодні справа кожного. Далі потрібні конкретні громадські кампанії, які наближають це майбутнє. Частина з них вже триває — антитютюнова, наприклад, або кампанії за збереження історичних центрів міст. Важливо залучити якомога більше людей. Так твориться актив, проявляються справжні лідери. Остаточний етап — проведення революції. Повторити Майдан неможливо. Янукович — не Кучма. Він буде мобілізувати бандюків, кидати на людей «Беркут», по можливості — армію. Військові на це точно не підуть. А от із «Беркутом» треба розмовляти. Не таврувати їх, як зараз. А пояснювати, ЩО піднімає людей і ЗА ЩО ми піднімаємося. І тоді настане день, коли Віктор Федорович або втече, або потрапить під слідство.

— Як ви хочете арештовувати і судити владу, якщо уся система прогнила? Навіть якщо припустити такий утопічний фінал — владу усунули, а хто прийде на її місце? Де кандидати? Де якісна структура «опозиції»? До того ж саме суспільство виявляє мовчазну згоду із режимом.

— Етап винесення цієї влади мародерів і етап будівництва нової держави — це різні етапи, які потребують різних якостей. Потрібний буде величезний рекрутинг по всій країні. Правозахисників треба просити йти в правоохоронні органи. Фінансистів — в податкові. Юристів та менеджерів — в державний апарат. Таланти, патріоти в Україні були, є і будуть. Треба збудувати державну машину, яка їх потребуватиме. Із пошаною, із доброю платнею, але й із ретельним контролем.

— Ви говорите про системну роботу з людьми як шлях до перебудови суспільства. Як це має бути втілено на практиці, і хто цим має займатися? Хіба не журналісти формують якісне суспільство? І за який час можливо «перевиховати» громадськість до рівня вирішення своїх питань і проблем у правовому полі?

— Якщо говорити про зміни в свідомості людей, я вірю, насамперед, в економіку. Треба робити якомога більше людей власниками. Якщо кожен відчує себе співвласником свого будинку — це вже буде справжня революція. Так стають відповідальними. Так вчаться домовлятися про правила з іншими — щоб їх разом дотримуватися. І так виникає потреба у підконтрольних посадовцях, які обслуговують громадян. Звісно, одночасно потрібна і громадянська освіта. Ще зі школи, якщо не з дитсадка, треба виховувати те, що зараз називають активізмом. Відповідальність і готовність змінювати світ навколо. Потрібні і кіно, і книжки, які на це надихатимуть. Культура має увійти в життя кожної людини. Через вуличні скульптури, через максимальне сприяння режисерам, письменникам, поетам та музикантам. Культура — це найбільш надійне щеплення від байдужості, від пасивності, від безпорадності.

— Ви висловлюєте думку, що сучасну українську державу неможливо змінити особистим «я чесно роблю свою справу», і в той же час закликаєте будувати нову державу для майбутніх поколінь. Чи є у вас конкретний план дій, як саме має пройти перебудова нашого державного апарату?

— Перша ідея — звільнити усіх нинішніх державних чиновників. Із забороною займатися державною службою. В нинішніх органах влади немає досвіду, який варто зберігати. Зате багато зламаних спин і викривлених цінностей. Потрібні нові люди. Їх треба набирати через відкриті конкурси. Із відкритими критеріями. На високу платню. Із чіткими завданнями. Звісно, окремі повноваження треба буде далі делегувати. Саме делегувати, щоб посадовці були вже не владою, а найманими управлінцями. Ми маємо якомога більше з них обирати на прямих виборах. І мати можливість вигнати через вотум недовіри. Нам треба заснувати практику відставок через провали в роботі.

Друга ідея — більшість нинішніх чиновників мають замінити комп’ютерні програми. Більшість ліцензій і дозволів треба скасувати. Усі ці довідки мають стати анахронізмом. Щось потрібно засвідчити — подивіться, шановний посадовцю, самі в реєстрі землі, власності, в паспортній системі, які мають бути електронні і переважно відкриті в Інтернеті. Держава має стати малою — там, де без неї можна обійтися, треба обходитися. І прозорою. Все діловодство — в Інтернеті. Всі платежі за рахунок платників податків (за виключенням державних таємниць) — в Інтернеті.

Третя ідея — владу треба повертати людям. Я взагалі вважаю, що терміну «влада» варто позбутися. Кожен має взяти частинку влади собі. Разом із сусідами стати владою у своєму подвір’ї, кварталі, мікрорайоні. Без того, щоб ми стали власниками не лише своїх квартир, а й будинків, подвір’їв, — нічого не вийде. Тільки коли самоорганізуємося на цьому рівні, ми зможемо керувати містом. І тільки коли навчимося керувати власними містами — зможемо керувати країною.