«Молода» поезія

Днями в київській книгарні «Є», що на Подолі, відбулися читання молодих поетес, учасниць літературного проекту «Зараза» — Ірини Загладько, Олени Рудої та Тетяни Запорожець, організовані за участю видавництва «Смолоскип». Вечір пройшов у рамках цілої серії поетичних читань «Заки зірка зійде», які регулярно відбуваються в книгарнях «Є».

Цих авторок можна назвати представницями молодшого покоління сучасної української поезії — так званих «двітисячідесятників», їхнього західного та східного регіональних відгалужень. Так, Ірина Загладько народилася в Луцьку, а живе у Львові. У неї зовсім не ліричний фах фізика-теоретика, і, можливо, через це її вірші мають більшою мірою, ніж у колег, раціоналістичну, інтелектуальну природу. Містичніші, пов’язані з метафізичними пошуками на ґрунті буденності, твори Олени Рудої. Вона мешкає в Харкові, хоча народилася також у Луцьку, за освітою — філолог. Тетяна Запорожець — медик з Івано-Франківська (її заняття додає назві проекту трьох поеток додаткових конотацій, а також, за її словами, «колись уб’є в мені поезію»), авторка максимально емоційних та безпосередньо враженнєвих поезій.

***

У чернівецькому видавництві «Книги — ХХІ» вийшли друком вірші кузини знаменитого поета Пауля Целана — Зельми Меербаум-Айзінѓер в українському перекладі незмінного в цьому контексті Петра Рихла.

Але, на щастя, суть книжки «Я тугою огорнута. Вірші єврейської дівчини до свого друга» — зовсім не в родинних зв’язках її авторки. Збірка «Я тугою огорнута», з одного боку, знайомить українського читача з іще однією представницею такого самобутнього явища, як буковинська німецькомовна поезія, а з іншого — фіксує трагедію Голокосту, переломлену в призмі долі однієї молоденької дівчини, що їй заповідалося стати справжньою поетесою...

Зельма померла в таборі на території, окупованій Румунією в 1942 році, маючи лише 18 років. Годі й казати, як боляче були обпечені війною й геноцидом багато останніх місяців її життя. Та попри це, її вірші — і в сороковому, й у сорок першому — були про кохання, про його тривоги, страхи й непевності, про, як писав Микола Шлемкевич, «тривожну розкіш». Психологічний самозахист? Нездоланність головних почуттів і переживань навіть на тлі смертельних вихорів? Так чи так, а перед нами — виразний і якнайсправжніший пам’ятник людяності.

Отже, вірші 15—17-річної дівчини про кохання. Звичайно, вони подекуди недосконалі та «учнівські». Але в цих текстах уже чітко виявляється індивідуальний голос, незаперечний талант, усе те, що могло би і мало би за сприятливих обставин, за внутрішньої праці над розвитком своїх здібностей вивести Зельму Меербаум-Айзінґер на рівень майстерної поетки. Її найдовершенішим твором вважається «Поема», сповнена драматичних передчуттів і напруги, але й в інших речах чимало цікавих ходів, плодів самобутнього світосприйняття (як-от вірш, у якому зелена муха претендує на всю, безроздільну увагу сонця).

Попри деяку орієнтацію юної поетки на традиційні, навіть банальні пісенно-ліричні взірці, в багатьох її текстах можна спостерегти характерні медитативно-виважені й багатозначні ознаки тогочасної «чернівецької школи».

Важке, але вже позалітературне враження залишає вірш «Трагічне». Його Зельма не встигла дописати перед депортацією до табору. Так і передала подрузі зошит із обірваним віршем та приписом червоним олівцем «Я не мала часу закінчити...» Зошит довго мандрував різними країнами, лежав у сейфі одного з ізраїльських банків, аж поки вірші юної чернівчанки в другій половині 70-х років не були опубліковані, а ось тепер вони доступні й українському читачеві.