Зустріч рівноправних

У чеському місті Угерське Градіште відбулася історична перша зустріч урядів Чехії і Словаччини — кабінети міністрів уперше зустрілися в повному складі. А для чеських міністрів це було і перше засідання поза столицею. Політики зустрілися наступного дня після святкування дня Святого Вацлава — 94 роки тому була заснована Чехословаччина і 20 років назад вона розпалася на дві окремі країни.

Глави чеського уряду Петро Нечас і словацького Роберт Фіцо після виступів випили слив’янки, традиційного моравського напою. «Ми замерзли зовні, зараз проведемо імпровізовану рятувальну операцію, яка також доведе, що чеський алкоголь вже в повному порядку», — сказав чеський прем’єр.

У другій половині дня засідання тривало в словацькому містечку Тренчине, розташованому в 70 кілометрах від Угерського Градіште.

На порядку денному спільного засідання було декілька важливих питань, які потребували спільних зусиль двох країн. У першу чергу, це проблеми енергетики. Тоді як у Європі розвивається рух за відмову від експлуатації атомних електростанцій, Чехія та Словаччина дотримуються протилежної позиції. «Подальший розвиток програми ядерної енергетики в Словацькій і Чеській республіках — у наших спільних інтересах, у двох країн це національний інтерес», — сказав Петер Нечас. Його словацький колега Роберт Фіцо, своєю чергою, зазначив, що в Європі знайдуться противники таких планів.

Річ у тім, що АЕС «Темелін», «Дуковани» в Чехії і «Моховце» в Словаччині відіграють важливу роль у енергетичній політиці обох країн. Бідні на енергетичні ресурси Чехія і Словаччина не можуть просто відмовитися від атомної енергетики, яка покриває значну частину потреби в енергії як для промисловості, так і для побутових потреб.

Не випадково, чеський концерн CEZ оголосив про намір інвестувати в розвиток єдиної наразі АЕС у східних сусідів. Питання про АЕС — одне з найболючіших у стосунках Чехії і Словаччини з сусідньою Австрією (станції перебувають недалеко від австрійського кордону). З подачі Відня на рівні ЄС не раз ставилося питання про безпеку чеських реакторів, Австрія також намагалася перешкодити відновленню будівництва словацької АЕС 2008 року, яке з початку 1990-х рр. було припинене. Проте зусилля австрійських «зелених» і дипломатів наразі успіхом не увінчалися, а тепер у світлі прийнятих чеськими і словацькими міністрами ухвал — тим більше.

Разом із ядерною енергетикою було підписано угоди в галузі оборони, освіти, охорони здоров’я, а також про спільне проведення чемпіонату світу з хокею 2015 року, який пройде в Чехії, а за три роки, можливо, в Словаччині. Не обійшли увагою і футбол у вигляді пропозиції об’єднання чеської та словацької Першої Ліги в спільному чемпіонаті. Велися переговори і про подовження привабливого для туристів каналу імені Томаша Баті, що дозволило б розширити можливості судноплавства в регіоні чесько-словацького прикордоння.

Відзначимо домовленість у військово-технічній сфері. У Чехії завжди був значний оборонний комплекс, який виробляв досить широку номенклатуру військової продукції, в тому числі — деякі види літаків. У Словаччині на початку 1990-х рр. становище було дещо іншим. Оборонний комплекс перебував у кооперації з СРСР і після його розпаду переживав нелегкі часи. Проте, Словаччині вдалося його не лише зберегти, але й розширити. Тепер продукція словацьких оборонних підприємств надходить не лише для потреб національної армії, але й на експорт. До речі, вступ до НАТО позитивним чином уплинув на оборонні комплекси двох країн, особливо на словацький. Кількість зовнішніх замовлень значно зросла.

Щільніша військово-технічна співпраця проходить лінією Вишеградської четвірки, до якої входять Чехія, Словаччина, Польща і Угорщина. Зокрема, до 2016 року планується закінчити формування так званої «бойової групи» — бригади з військовослужбовців чотирьох країн чисельністю в три тисячі осіб під польським командуванням. Мабуть, така бригада буде вагомим внеском до складу сил швидкого реагування НАТО для участі в екстрених операціях Альянсу.

Зрозуміло, що тісніша військово-технічна співпраця Чехії та Словаччини лежить у руслі проекту Вишеградської групи Defence Austerity V4 (DAV4). Згідно з ним країни-учасниці планують спільне придбання великих партій сучасних озброєнь. У разі реалізації цього напрямку співпраці, вона приведе до стандартизації сучасних озброєнь у регіоні. Спільні замовлення на великі партії зменшать витрати країн Вишеградської групи на придбання сучасної зброї.

Зрозуміло, що найбільша кількість замовлень надійде до Чехії і Словаччини, які мають потужніший оборонний комплекс, ніж інші країни Східної Європи, що входять до НАТО або передбачають такий вступ. Зацікавленість у придбанні чеського та словацького озброєння виявили Хорватія, Чорногорія і навіть Австрія, яка сама виробляє сучасні види зброї.

За 20 років після «оксамитового розлучення» двох країн, вони перейшли до сучасніших видів взаємної співпраці. Здавалося б розлучення було помилкою і починається відродження єдиної Чехословаччини. Насправді, все з точністю до навпаки.

Хоча кордони між Чехією і Словаччиною зникли після 2004 року, коли вони вступили до Європейського союзу, країни і населення усвідомили об’єктивну реальність. За всієї спільності та віковічного перебування в одній імперії, а потім у спільній державі культурних і повсякденних контактів, проте, стає менше. У серпні цього року Центр мовної освіти Університету імені Масарика в Брно поставив безкоштовний інтернет-курс словацької мови. За даними лінгвістів і соціологів, попри близькість мов, чеська молодь все гірше розуміє східних сусідів.

Попри ці обставини, чеський прем’єр Петро Нечас заявив, що «Кожен другий рік, у Чехії та Словаччині за чергою, ми зустрічатимемося в такому ж форматі, тобто в повному складі обох урядів. І, скоріше за все, призначатимемо засідання не в наших красивих, але дещо домінуючих столицях, а в інших містах — окрім Праги та Братислави». У той же час він підкреслив, що ухвала роз’єднати словаків і чехів, прийнята 20 років тому, була правильною.

Звернімо увагу на це останнє зауваження. Роз’єднання, яке було викликане дуже багатьма обставинами, не заважає взаємовигідній економічній і гуманітарній співпраці. Але за однієї умови — якщо країни ставляться одна до одної як до рівноправних партнерів, без диктату і підкреслення хто старший, а хто молодший. І, найголовніше, без бажання в будь-якій формі відродити те, що пішло в історію при всій мовній, культурній та історичній близькості народів.

Як разюче це відрізняється від спроб втягнути Україну в різні інтеграційні союзи на кшталт Митного та інших з боку Росії. Як можна розглядати їх як рівноправні, якщо в хід ідуть погрози і торговельні війни, яким кінця-краю не видко. У результаті — жодного зближення, навпаки, прогресуюче відштовхування.

Адже приклад наших західних сусідів наочно показує, що потенціал співпраці — великий. Проте лише тоді він може реалізуватися, коли в Москві відмовляться від імперської ідеї та відновлення імперії у будь-якому вигляді. На жаль, до цього ще дуже далеко!