Як міграційна служба «покращує» прописку

5 серпня 2012 року набули чинності зміни до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», які мали полегшити реєстрацію місця проживання (колишню прописку). Обіцяли усунути паспортисток від процесу реєстрації, реєструвати за один день, дати можливість одночасно знятися з реєстрації за старою адресою та зареєструватися за новою, зменшити кількість документів для реєстрації й скасувати необхідність згоди всіх співвласників житла на реєстрацію наймачів тощо.

Для цього в листопаді 2012 року МВС затвердило новий порядок реєстрації місця проживання. Чи справді Державна міграційна служба втілила в життя ці новації? І чи справді громадянам стало легше реєструвати своє місце проживання?

ЧОМУ НЕ ДІЮТЬ НОРМИ ЗАКОНУ?

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» дав можливість одночасного зняття з реєстрації та реєстрації за новою адресою. На жаль, ця норма не працює. Зокрема в Києві це неможливо зробити, якщо старе та нове місце реєстрації не належать до компетенції одного територіального підрозділу Державної міграційної служби (ДМС). Неофіційне пояснення — картотеки з даними про реєстрацію місця проживання всіх мешканців України досі не переведено в електронний вигляд, а без такої електронної бази втілення цієї норми неможливе. Однак тут слід згадати, що норма закону щодо цього діє з 5 серпня 2012 року, й будь-які інші документи щодо відтермінування чи зупинення її дії відсутні.

Насправді питання варто ставити не до відсутності електронної бази даних, а до організації роботи ДМС. Для набуття чинності цієї норми не обов’язково створювати національну електронну базу даних. Усе, що треба зробити, — налагодити комунікацію між різними територіальними органами ДМС за допомогою електронної пошти, електронних документів із цифровим підписом тощо. Наприклад, органи ДМС можуть щодня чи щотижня обмінюватися офіційними електронними повідомленнями про знятих з реєстрації осіб з інших територіальних відділів. І це лише один із варіантів вирішення проблеми.

Утім, справжнього бажання працювати в інтересах людей Державна міграційна служба не демонструє. Офіційне мовчання міграційної служби з приводу невиконання цієї норми закону виглядає так, ніби вона може вирішувати — якщо якісь норми закону заскладні для виконання, то їх можна просто проігнорувати.

ПРОЩАВАЙТЕ, ПАСПОРТИСТКИ й ЖЕКИ?

Незаконна практика реєстрації місця проживання за посередництва паспортисток не припинилася. Наприклад, у Києві паспортистки в ЖЕКах — не будучи уповноваженими посадовими особами територіальних підрозділів ДМС — досі є посередниками між заявниками й територіальним підрозділом міграційної служби.

Якщо людина здала паспортистці документи на реєстрацію місця проживання вчасно, але паспортистка принесла їх до територіального підрозділу після закінчення 10-денного строку на реєстрацію місця проживання, людину можуть оштрафувати. Неприємно думати, які можуть бути наслідки, якщо паспортистка загубить чийсь паспорт дорогою до ДМС. Адже паспортистки не видають жодного документа на підтвердження отримання паспорта. Окрім того, паспортистки є працівницями ЖЕКів (ОСББ), а директори ЖЕКів на скарги щодо дій паспортисток відмахуються, мовляв, «вони не наші».

Проблемою є й те, що в територіальних підрозділах ДМС на заяві про реєстрацію місця проживання (зняття з реєстрації) вимагають підписи посадових осіб та печатку ЖЕКу. Хоча у формі заяви, затвердженій наказом МВС, місця для цих підписів і печаток вже немає. Виходить, вимога підпису посадових осіб житлово-експлуатаційних організацій чи сільських рад є просто незаконною, але уникнути її важко. Людям доводиться «вклонятися» майстрам, бухгалтерам та директорам ЖЕКів, щоб отримати ці підписи.

По ходу справи від громадян в ЖЕКу можуть вимагати погашення дійсних чи вигаданих боргів за комунальні послуги, внесення не передбачених законом платежів. Хоча все це не стосується реєстрації місця проживання. Насправді нікому не може бути відмовлено в реєстрації місця проживання чи виписці через борг перед ЖЕКом.

Офіційних строків переходу до надання послуги з реєстрації місця проживання безпосередньо в територіальних підрозділах ДМС немає. У грудні 2012 року серед паспортисток ЖЕКів у Києві ходили чутки, що до лютого 2013 року ці підрозділи або ліквідують, або переведуть до новостворених «універсамів» адміністративних послуг — ЦНАП (про них — трохи далі). Але надворі липень 2013 року, а паспортистки й далі працюють через ЖЕКи всупереч нормам про порядок реєстрації місця проживання.

Та все ж рух в напрямі вирішення проблеми з паспортистками є. Наприклад, є повідомлення в ЗМІ про те, що до Близнюківського районного підрозділу ДМС у Харківській області можна звернутися про реєстрацію місця проживання без посередництва паспортистки. Можливо, в інших територіальних підрозділах ДМС також почалася така робота, але повідомлень про це ще немає.

ЦНАП — ЯК ПІГУЛКА ВІД ГОЛОВНОГО БОЛЮ

У бочці дьогтю є й ложка меду. Хороша новина полягає в тому, що ДМС рухається до надання послуг із реєстрації місця проживання через Центри надання адміністративних послуг (ЦНАП). 24 травня 2013 року внесено зміни до порядку реєстрації місця проживання, якими передбачено повноваження адміністраторів ЦНАПу щодо проведення реєстрації місця проживання. А ще з 15 лютого 2013 року в Деснянському районному підрозділі ДМС м. Києва проводиться експеримент із реєстрації місця проживання через ЦНАП районної державної адміністрації. І начебто заплановано до кінця 2013 року в усіх ЦНАПах Києва включити паспортно-реєстраційні послуги.

ЦНАПи — це «універсами» послуг держави та місцевого самоврядування, через які повинні надаватися популярні послуги влади громадянам: видача паспортів, реєстрація місця проживання, видача посвідчень водія; реєстрація автомобілів, актів цивільного стану, бізнесу, платників податків та видача свідоцтв платників єдиного податку, реєстрація нерухомості, видача дозволів на будівництво.

Створення таких «універсамів» послуг у всіх обласних та районних центрах України передбачено Законом України «Про адміністративні послуги». У ЦНАПі громадяни, зокрема підприємці, зможуть замовляти й отримувати базові адміністративні послуги за принципом «єдиного вікна»: більшість довідок, погоджень і дозволів повинні отримувати адміністратори ЦНАПу без участі заявників. Не потрібно буде шукати по кабінетах потрібного інспектора й добиватися аудієнції в його начальника для «позитивного» та «швидкого» вирішення справи. Робочий час ЦНАПів буде не менше 42-х годин на тиждень для всіх послуг, без перерви на обід, прийом документів у суботу та в деякі дні тижня — у вечірній час. Електронне керування чергою, зручні місця для очікування, прозорі робочі кабінети адміністраторів, які приймають та видають документи, — всі ці переваги обіцяє перенесення адміністративних послуг до ЦНАПів.

Питання реєстрації місця проживання через ЦНАПи буде остаточно вирішене, коли вийде постанова Кабінету Міністрів України з переліком послуг органів державної виконавчої влади, які повинні надаватися через ЦНАПи. Послуги ДМС з реєстрації місця проживання вже входять до проекту цього переліку. Якщо до нього не буде внесено змін, то за реєстрацією місця проживання потрібно буде звертатися не до територіальних підрозділів ДМС, ЖЕКів чи сільських рад, а до міських, районних чи обласних ЦНАПів.

ПРОПИСКА ТА ПРАВО НА ЖИТЛО

Найбільше проблем із реєстрацією місця проживання мають мешканці орендованого житла. Господарі житла або просто не хочуть укладати договори оренди, або бояться, щоб раптом їх не змусили платити податки з доходу від оренди. Для наймачів житла тепер є можливість зареєструватися без документа про право користування житлом (наприклад, договору). Достатньо мати письмову згоду всіх власників і наймачів житла на заяві про реєстрацію місця проживання, згідно з п. 2.2 Порядку реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ № 1077 від 22 листопада 2012 року, й зразки необхідних для цього документів. У такому разі не потрібно показувати договір оренди працівникам ДМС.

Також наймачам житла за договором оренди не треба отримувати письмову згоду на реєстрацію в усіх власників житла. Достатньо до заяви додати договір оренди, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання». Це спрощує процес реєстрації, адже не потрібно тягти до ЖЕКу всіх співвласників житла, щоб вони підписалися на заяві.

Хороші новини — це вже можливо на практиці, принаймні в столичних районних підрозділах ДМС. Погані — що в багатьох власників житла не зникає параноя, що орендарі відберуть у них квартиру на підставі реєстрації місця проживання або що їх потім не можна буде виселити. Хоча відібрати квартиру на такій підставі неможливо, а жити в квартирі без згоди власника лише на підставі штампа прописки теж не можна.

Для полегшення житла господарям житла в Законі «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» запроваджено можливість зняти з реєстрації наймачів, якщо в них закінчилося право користування житловим приміщенням (тобто всіх колишніх орендарів у зв’язку з цим можна виписати). Для цього навіть не потрібно подавати їхні паспорти чи посвідки на проживання, відповідно до норм порядку реєстрації місця проживання.

НА КРОК ДАЛІ ВІД ПОЧАТКУ

Як можна побачити, втілення в життя змін від 5 липня 2012 року до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» далеке від завершення. Можна навіть сказати, що воно недалеко відійшло від початку. Окремі норми вже застосовуються на практиці, але з величезною затримкою, а деякі зовсім не працюють, хоча зміни до закону діють майже рік.

Утім, спробуємо поглянути на проблему ширше. Чи стане нам легше жити, навіть якщо закон «про прописку» запрацює повною мірою? Скоріше за все, — ні. Адже все одно в нас право на реєстрацію місця проживання «пов’язане» з правом власності чи користування житлом. Досі залишаються численні наймачі без договорів оренди та господарі, які навіть чути не хочуть про «прописку» наймача. Залишаються численні невістки та зяті, яких батьки чоловіка чи дружини бояться «прописувати» через страх втратити квартиру.

За чинної дозвільної системи реєстрації місця проживання громадянам все одно потрібно доводити державі своє право мешкати. Або договором оренди, або згодою власників. Без цього неможливо отримати послуги від держави за місцем проживання: водити дітей до школи, ходити в лікарню, голосувати.

Натомість нам час перейти до повідомного підходу, за якого для реєстрації місця проживання особі достатньо заявити про своє проживання. Тоді наймачі зможуть легко зареєструватися незалежно від волі власника й отримувати послуги від влади там, де вони живуть. А власники житла можуть бути спокійні, що жоден зареєстрований наймач не отримає жодних додаткових прав на помешкання, крім тих, які передбачено договором чи усною домовленістю з власником.