Життя по-голлівудськи

У фільмі розгортається історія голлівудської зірки Джонні Марко, який веде розпутне життя на межі із забуттям, не пам’ятаючи часом себе. Разом із тим ніби й немає підстав вискакувати з цієї розцяцькованої колії. Але в таке його буття на кілька тижнів — через певні обставини — заявляється його рідна, але необов’язкова донька, щоб десь і щось, можливо, змінити.

Коли Софія Коппола після ненайкращого сприйняття її історичного сюжету — картини «Марія-Антуанетта» — зафільмувала стрічку «Десь», хтось було зіронізував, що режисерка повернулася до свого улюбленого «кіно про смуток у готельних капцях». Справді, герої її багатьох фільмів опиняються затиснутими у стінах готельних помешкань.

Софія на те відповідає, що, певно, в її творчості відлунює дитинство, коли вона багато мандрувала — їздила з батьком на зйомки. І кожен готель, заселений різними людьми, поставав цілим мікрокосмом. І ось тепер, коли вона придумує персонажі для чергової стрічки, то часто уявляє котрогось із цих людей без постійного місця проживання, цих бродячих циган, до яких і вона сама, зрештою, належить.

Тут варто зауважити, що готель, у якому в картині «Десь» живе актор Джонні Марко, — це готель особливий, невипадковий. Він побудований у вигляді французького середньовічного замку, називається «Шато Мармон» і є символічною вершиною реального Голлівуда, що височіє над Сансет-стрип, над тією частиною знаменитого Сансет-бульвару, що здавна славиться своїм розгульним нічним життям.

Це готель із пальмами та бунгало, з окремими входами, оточений огорожею, яка рятує зіркових мешканців від настирних папарацці, гарантуючи повну ізоляцію. Переказують, що колись власник студії Columbia Pictures радив своїм кінозіркам: «Якщо ви збираєтеся потрапити в біду, найкраще це зробити в «Шато Мармон». Так от, Джонні Марко, ніби дослухаючись до голосу з минулого, скажімо так, «залипає» в біду саме в «Шато Мармон».

Показовим є вибір Софії Копполи і виконавця головної ролі. Це — Стівен Дорф. Актор, який був підлітковим кіноідолом 1990-х років й якого потім всмоктав у себе той самий Сансет-бульвар, що сам є символом показної розкоші та гламуру й розпутного голлівудського життя. У цьому фільмі для Стівена Дорфа вдосталь матеріалу, щоб пригадати власні походеньки, хоча він радше грає своє нинішнє ставлення до примарного голлівудського успіху.

Отже, цілком особисте, сказати б, авторське кіно. Як для актора, так і для режисерки, адже, за її зізнанням, чимало сцен із фільму мають реальну основу, а психологічні ситуації сягають її стосунків із власним батьком.

Взагалі ж, Софія Коппола, про творчість якої йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті, певне, як ніхто інший уміє вивести на екрані тих, у кого взагалі-то все гаразд, але чомусь так погано, що хочеться вити.

Послідовно, її стрічка «Десь» — кіно витончене й настроєве, воно колюче й надзвичайно ніжне водночас, але тихе. Хтось бачить у ньому, в хорошому розумінні, наслідування духу творів великого італійського режисера Мікеланджело Антоніоні, а хтось — сатиру на Голлівуд. На останнє Софія відповідає: «Я не збиралася нікого викривати. Просто дещо привідкрила зворотній бік фасаду, показала ману публічного життя».

А на одному з найпрестижніших світових кінофестивалів у Венеції Софія Коппола отримала з рук голови журі Квентіна Тарантіно «Золотого лева» за фільм «Десь».