Сила документа
«Золотий лев» Венеції дістався неігровому фільму — вперше за всю історію фестивалю
В суботу на острові Лідо було оголошено переможців 70 Венеційського кінофестивалю (Мостри, як його називають в Італії). Головний приз — «Золотий лев» — у документальної саги «Священна римська кільцева» (Sacro Gra, режисер — Джанфранко Розі). Стрічка, що знімалася два роки, розповідає про буденне життя людей, котрі живуть на околиці міста, біля римської кільцевої автомагістралі, серед постійного шуму від потоку машин і від літаків, які заходять на посадку в розташований неподалік аеропорт. Судячи з усього, художня якість «Римської кільцевої» виводить її за межі розмежування між ігровим і неігровим кінематографом. Під час урочистої церемонії очевидно здивований Розі підкреслив: «Ніколи і нізащо не подумав би, що документальна картина виграє Венеційський кінофестиваль». Це дійсно сенсаційне рішення жюрі: вже півстоліття італійці не перемагали на Мострі, і ніколи ще «Золотого лева» не давали документалістові.
Гран-прі фестивалю присудили китайському (тайваньському) режисерові Цай Мінляну за «Бродячих собак» (спільне виробництво Франції і Тайваню). Мінляна відносять до «другої нової хвилі» китайського кіно, однак культовий статус він завоював насамперед серед європейських кіноманів завдяки поетичним і парадоксальним роботам, таким як «Примхлива хмара» і «Не хочу спати один». «Бродячі собаки» — історія бідної родини, що живе на задвірках Тайбею. Як завжди у Мінляна — стриманий і точний гумор, герої-маргінали й атмосфера чарівних недомовок. Гран-прі Мостри — найбільш вагома винагорода серед інших, завойованих режисером на світових кінофорумах.
Спеціальний приз жюрі отримав Філіпп Гронінг (Німеччина). Його драма «Дружина поліцейського», за відгуками преси, відрізняється досить незвичайною сюжетною структурою і глибокою розробкою характерів. Венеційське заохочення — важливий знак формального визнання для 54-річного Гронінга, адже статус одного з найцікавіших німецьких кінематографістів закріпився за ним ще з початку двохтисячних.
«Срібного лева» за кращу режисуру віддали грекові Александросу Авраносу за стрічку «Пані жорстокість», в центрі якої — зовні добропорядний міщанин, що регулярно ѓвалтує своїх доньок і внучок; відповідно, виконавця цієї непростої ролі, Теміса Пану, було заохочено Кубком Вольпі за кращу чоловічу роль. Аналогічну винагороду — Кубок Вольпі в жіночій категорії — присудили 82-річній італійці Олені Котта за роль літньої сицилійки в картині Емми Данте «Вулиця Кастеллана Бандьєра».
Кращими сценаристами було визнано Стіва Кугена і Джефа Поупа за кіноадаптацію книжки журналіста ВПС Мартіна Сиксміта «Загублена дитина Філомени Лі», яка вийшла друком 2009 р. У фільмі британця Стівена Фрірза «Філомена» Джуді Денч (що прославилася, нагадаємо, як «М» в серіалі про Джеймса Бонда) грає жінку, вимушену в юності відмовитися від своєї новонародженої дитини. Через багато років Філомена вирішує відшукати свого сина і вирушає в подорож з Ірландії до США у супроводі Мартіна Сиксміта (його, до речі, грає співавтор сценарію Стів Куган).
Нарешті, призом ФІПРЕССІ було відзначено психологічний трилер «Том на фермі» франкоканадця Ксав’є Долана, який вперше з’явився у Венеції. Всі фільми молодого (24 роки) режисера, починаючи з дебюту «Я вбив свою маму», який Долан зняв у 19 років, до цього часу забирав Каннський фестиваль для своїх паралельних програм. «Том на фермі» — історія про молодого копірайтера Тома у виконанні Долана. Герой вирушає за місто, на ферму, на похорон свого коханця, що загинув в автокатастрофі. На місці він дізнається про те, що матір його коханого не мала й гадки про орієнтацію свого сина. Брат покійного змушує Тома під загрозою смерті приховувати від матері правду. Далі події розгортаються у дедалі напруженому ключі.
Почесного «Золотого лева» за досягнення в мистецтві одержав Вільям Фрідкін, автор класичного фільму жахів «Екзорцист».
В цілому, до повнометражного конкурсу 70-ї Венеції входило 20 картин.
Рішення жюрі на чолі з класиком італійського кіна Бернардо Бертолуччі викликали неоднозначну реакцію серед преси і кінокритичного співтовариства. Втім, розібратися, який з венеційських фільмів був гідний винагород, а який — ні, ми зможемо лише побачивши їх — в прокаті, в інтернеті або на київському фестивалі «Молодість», що вже наближається.
