Газовий ва-банк

Рівно п’ять місяців тому, 15 травня, Україна почала закачування газ з Європи в тестовому режимі через Словаччину. Цю дату можна було б проголосити в нашій країні Днем енергетичної незалежності. Можливо, колись так і буде. Але сьогодні підстав для цього ще немає, хоча минулого тижня Президент України Віктор Янукович в черговий раз зробив акцент на важливості питання енергетичної безпеки. На зустрічі з членом Європейської Комісії з питань енергетики Гюнтером Оттінгером він наголосив на значенні поглиблення відносин з Європейським Союзом і те, що робота, яку заплановано провести до Вільнюського саміту, наближається до завершення. Але при цьому виділив в окреме «дуже велике питання» енергетичну безпеку України.

Без уміння читати між рядків у відповідному повідомленні прес-служби якогось докору України Євросоюзу не помітиш. У дипломатичних розмовах, як відомо, використовується особлива мова, в якій немає кутів. Проте прем’єр-міністр України Микола Азаров того ж дня в розмові з паном Оттінгером дозволив собі бути досить прямолінійним. «Нам важко зрозуміти, чому так важко просуваються переговори із Словаччиною, таким само, як і ми, членом Європейського енергетичного співтовариства», — поскаржився членові європейського уряду наш прем’єр. Він зауважив, що невирішеність питання про постачання газу через Словаччину ускладнює позиції України в газових переговорах з Російською Федерацією. Це, за словами Азарова, «замушує ставити питання про політику Європейського Союзу».

«Постає запитання — це політика Словаччини, політика Росії чи політика Європейського Союзу?» — запитував єврокомісара Азаров. Він послався на невигідні газові контракти з Росією і поінформував, що Україна робить все задля того, аби зменшити закупівлі російського газу і збільшити власний видобуток. За словами прем’єра, у цьому питанні Київ сподівається на підтримку Євросоюзу. «Ми високо цінуємо нашу співпрацю, але хотілося б, аби ця співпраця давала конкретний результат», — наполягав прем’єр.

Суворий екзаменатор не на жарт «діставав» гостя. «Три з половиною роки вирішується питання про модернізацію нашої ГТС. Я ставлю просте запитання — вона не потрібна Росії і ЄС? Дайте відповідь на це запитання чи ми самі ухвалюватимемо рішення щодо експлуатації ГТС, — вимагав Азаров. — В обхід України вже побудовано Північний потік і будується Південний. Які в України перспективи? Ми маємо знати відповідь на це запитання».

Нагадаємо, що прем’єр раніше неодноразово обурювався з приводу зниження обсягів прокачування російського газу в Європу через українську ГТС, що позначається на її прибутковості. «Не може Україна одна нести такі колосальні витрати. Може, нам законсервувати дві нитки, залишити 50 мільярдів кубометрів? Давайте разом приймати рішення на перспективу», — сказав він у вересні на 10-й Ялтинській щорічній зустрічі. Азаров нагадав, що Росія щороку постачає до Європи приблизно 150 мільярдів кубометрів газу, а українська ГТС після модернізації спроможна прокачувати 200 мільярдів. «Але за останній рік наші обсяги прокачування знизилися майже удвічі. І ми зараз таку гігантську систему експлуатуємо приблизно на 60% потужностей, а це наші витрати. Питання Єврокомісії — а чому ми повинні їх нести самотужки?» — обурювався очільник українського уряду. Україна, згадує він, приєдналася до Енергетичної хартії, розраховуючи вирішувати ці питання разом з її членами.

«Але разом не вийшло», — нарікає прем’єр. ЄС, за його словами, бореться за диверсифікацію шляхів постачання газу, даючи змогу будувати нові маршрути в обхід України. «Але нам від цього яка користь, де взаємність?» — домагався відповіді Азаров. (Щоправда, того ж дня перепало від нього і Росії. Їй він пригрозив, що Україна менш ніж за десять років може повністю відмовитися від російського газу).

Оттінгер спокійно вислухав докори і зробив лаконічну заяву з цього приводу: «Ми багато дискутували з нашими партнерами з Європейського інвестиційного банку, ЄБРР і МВФ щодо умов для надання кредитів. Ми хочемо фінансувати модернізацію української ГТС». Прес-служба Кабміну також навела слова єврокомісара про те, що збільшення Україною власного видобутку вуглеводнів, зокрема зі сланцевих родовищ, — це чудова можливість для залучення довгострокових інвестицій.

Про те, що у всіх цих заявах реально, а що не більше ніж гарні, але далекі від дійсності фігури мови, в короткому інтерв’ю «Дню» розповів президент Центру «Стратегія XXI», директор енергетичних програм Центру «НОМОС» Михайло ГОНЧАР.

— Чи може Україна розраховувати на реальну допомогу ЄС в налагодженні реверсних постачань газу через Словаччину? І чому вона практично не надається зараз?

— Засуджуючи буцімто бездіяльність ЄС, Азаров, як мовиться, бачить і порошинку в чужому оці, але не помічає пенька у власному. Насправді Європейська Комісія надає досить серйозну допомогу Україні в налагодженні реверсу загалом. І саме завдяки сприянню Єврокомісії реверс через Угорщину і Польщу відбувся. У випадку із Словаччиною ситуація дещо інша. Тут є приховані проблеми по обидва боки кордону. У нас стверджують, що проблеми створює словацька сторона,  мовляв, не може прорватися з газом не лише «Нафтогаз», а й німецька компанія RWE, що є партнером НАК  за угодою про реверсне постачання.

Але словацька сторона киває на українську. Мовляв, ми не контролюємо свою  вихідну газовимірювальну станцію в Ужгороді — її контролює російський «Газпром». Минулого місяця європейська сторона офіційно надіслала спеціального опитувальника для «Укртрансгазу». У ньому було багато запитань технічного, організаційного, технологічного плану щодо цієї станції. «Укртрансгаз» відповіді не надав. З погляду словацької і європейської сторін, це ще раз підтвердило: українська сторона говорить не всю правду, а отже, вона має над цим об’єктом обмежений суверенітет — усім там розпоряджається «Газпромекспорт».

Насправді приблизно така сама, не дзеркальна, але дуже близька ситуація і в Словаччини. У Велке Капушанах, так само, як і по український бік кордону, всім заправляє «Газпром». Відповідно, ця третя сторона, по суті, блокує реверсне використання вільних трубопровідних потужностей як з українського, так і зі словацького боку. А Єврокомісія намагається це питання якось розблоковувати і вирішити, але, певна річ, з наближенням зими ніхто не хоче зайвий раз дратувати «Газпром». Тому, я вважаю, питання і перебуває в підвішеному стані. Подальшого прогресу можна буде чекати лише в новому сезоні, хоча Єврокомісія вже попередила словаків, що щодо них можуть розпочати розслідування з приводу виконання європейських газових директив. Отже, словацький реверс в Україну це фактично Європа VS «Газпром». А ми тут у ролі заручників, хоча, повторюю, на нашому боці проблем не менше, ніж на словацькому. Отже, праведний гнів наш прем’єр, звичайно, може удавати, але паралельно потрібно робити те, що вимагається від нього.

— Чи досить заяви Оттінгера про те, що Європа готова фінансувати модернізацію української ГТС для того, щоб Україна не займалася консервацією частини цієї системи?

— Відповім відверто: цього недостатньо. Оскільки запитання тут не лише і не стільки до Єврокомісії. Питання упирається в те, що Єврокомісія напряму нічого не фінансуватиме чи не надаватиме ніяких коштів. Адже Україна не член Євросоюзу. Тут питання упирається у гарантії обсягів транзиту. Адже саме за рахунок тарифу на транзит повертатимуться кошти, запозичені і витрачені на модернізацію ГТС.  «Газпром» у контракті 2009 років гарантував, що прокачуватиме через Україну не менш як 110 мільярдів кубометрів газу. Але ця норма не виконується з посиланням на те, що європейська сторона не надає йому гарантій щодо обсягів споживання газу. Логіка європейської сторони в тому, що їм не слід давати ні «Газпромові», ні будь-якій іншій компанії якихось гарантій, оскільки в Європі триває лібералізація газового ринку, що передбачає використання спотових контрактів, а також довгострокових договорів, керуючись конкурентними міркуваннями щодо мінімальної ціни. А оскільки «Газпром» проводить, по суті, антиконкурентну політику і прагне завищувати ціни, у нього не так вже й багато шансів отримати відповідні гарантії. Отже, вимога України щодо гарантій сьогодні перспектив, схоже, не має. Їх не буде ні нам, ні будь-кому іншому. Отже, Україні необхідно здійснювати реорганізацію «Нафтогазу», реформу всього газового сектора, і визначати якісь реально оптимальні рівні транзиту газу, враховуючи, звичайно, і те, що українська ГТС вже й сьогодні практично працює з двома газовими потоками, що йдуть в зустрічних напрямах. В українському газовому бізнесі вже сформувалася нова ніша: постачання газу зі заходу на схід країни. Ця ніша, безумовно, розширюватиметься. Наприклад, побачивши активність компанії RWE, до справи долучився і Дойчебанк. Він у принципі готовий забезпечити відповідними фінансовими ресурсами проекти з модернізації ГТС. З’явилася також німецька компанія «Феррошталь», що має намір виступити в ролі підрядника цієї модернізації. Отже, процес, схоже, все ж таки пішов, хоча, можливо, не такими темпами, як хотіли б у нашому уряді. Безпосередньо нашому урядові чи «Нафтогазові» ніхто грошей на модернізацію ГТС не дасть — в Європі добре розуміють, що ці гроші розкрадуть.

Проте консервацію частини потужностей ГТС з часом, найімовірніше, буде здійснено. У цьому немає нічого катастрофічного. Словаки і нині вже так чинять. Якщо Росія скорочуватиме обсяги транзиту і далі будуватиме обхідні потоки, то нам просто нічого іншого не залишається. Але через це значно втратить і Росія. А ми використовуватимемо і завантажуватимемо  ГТС як у напрямі з Росії на захід, так і в напрямі з Європи в Україну.