Майбутнє без політиканства

Львівський Євромайдан став одним із осередків боротьби проти неправомірного рішення влади. Молодь та усі небайдужі вже тиждень відстоюють свою позицію, своє краще майбутнє. Попри несприятливі умови, голод чи холод, люди не опускають рук із національними стягами та знаменами Євросоюзу. Жодних політичних лозунгів, символів, закликів. Абсолютна ініціативність студентства та громадських організацій. На сцені — лише  представники львівських вишів та співаки, що своїми піснями зігрівають юних революціонерів. Така аполітичність Майдану  та бойовий дух молоді захоплює сміливістю. Але...

Будь-яка революція передбачає зміну, зараз основна вимога — підписання Угоди з ЄС. Відставка уряду, розпуск ВРУ чи імпічмент Президенту передбачає перестановку політичних сил. Потрібен лідер, який поведе Україну вперед, який відстоюватиме інтереси Майдану. Отже, кого ж зараз бачать у такій ролі? Про це ми запитали учасників Євромайдану у Львові.

КОМЕНТАРІ

Євген ФИЛИПЕЦЬ, віце-студентський мер Львова:

— Про політичні партії, політичні гасла та символи не йдеться взагалі. Сьогодні майбутнє за громадськими організаціями нового типу. У Європі так і відбувається. З громадських, а не політичних сил виходять керівники держави. Сьогодні український народ активізувався, і саме молодь дала імпульс. Зараз наш шанс, шанс молодих українців, які вже живуть за європейськими стандартами, українців, які думають про свою державу.  Хтось каже, що студентство інертне, але подивіться, що робиться, люди масово виходять на вулиці. Серед них і є майбутні лідери, лідери не політичні, а народні.

Тарас ОЛІЯРЧУК, організатор львівського Євромайдану:

— Висувати зараз якогось лідера зовсім не доцільно. Підтримка  конкретної політичної сили може спричинити розбрат. Ми плануємо створити Координаційну раду, що складатиметься з громадських діячів та молодих активістів. Саме вони в Києві будуть займатися організацією дій народу.  Нині ми відправляємо до столиці студентів для підмоги тамтешнього Євромайдану. У Львові жодних політичних гасел не виголошують і ніяких представників політичних партій не запрошують на мітинги. У Києві ж  все-таки потрібна співпраця з опозиційними силами. Від того, як вони поводитимуться, залежатиме, чи буде підтримувати їх народ, чи ні.

Ігор КАЛИНЕЦЬ, письменник, дисидент:

— Зараз окремого лідера я не бачу. Має утворитися широкий фронт, народне ополчення, починаючи опозицією і закінчуючи студентами. Те, що юні люди, які мають романтичні уяви, що самі можуть  все зробити без партійних діячів, не відповідає дійсності. Мета в тих і інших одна, так що лише спільними зусиллями можна досягнути успіху. Студенти насправді не хочуть політиканів. Вони трохи не розуміють, що уже самі  стали політиками, вийшовши на площу. Тому я не бачу якогось конфлікту між Євромайданами з опозиційною символікою і без неї. Є один Майдан, що складається з багатьох-багатьох.

Немає країни, де б не було політичних сил і діячів. Якщо є політична боротьба, мусять бути партії, так само, як поруч із ними мають бути громадські організації. Навіть Рух показав, що неможливо залишатися лише звичайним об’єднанням і сам перетворився на політичну партію.

Політична сила, яка зараз є лідером, — це  сили опозиції плюс романтичні сили студентства, які вочевидь лише разом можуть щось створити, бо  поодинці  не вдасться їм переконати верхівку віддати владу, або принаймні привести нас до європейської Угоди. Весь народ має стати до боротьби, що нині поволі й робиться.

Я вважаю, що хто б зараз не став президентом, будь-хто з опозиційних сил, — це вже добре. Саме так вдасться ліквідувати ту антиукраїнську п’яту колону, що є при владі. І зробити це можна лише спільними зусиллями.

Василь ГАБОР, письменник:

— Люди, які прийдуть до влади з громадських організацій, все одно стануть бюрократами. Важко передбачити, як зміниться людина, навіть молода, коли отримає гроші та керівну посаду. Якщо суспільство повністю переінакшиться, тоді можна говорити про перестановку цінностей, але зараз, коли все підпорядковується одній людині, коли вона майже необмежена у своїх діях, так не станеться.

Надто все  ускладнено системою корупцією, модель якої запозичена в Росії. Вона зміниться тоді, коли на законодавчому рівні від однієї людини не залежатиме більшість рішень, коли закони  обмежать сваволю можновладців.

Сьогодні мені дуже імпонує Віталій Кличко. Він справді порядна людина і патріот. І якщо таких буде більше, то вони зможуть щось зробити, за ними майбутнє. Зараз опозиція у Верховній Раді обмежена, її мало, тому вона й не може вирішувати щось, не може протистояти домінуючим владним силам. Я все ж вірю у краще, вірю у перемогу справедливості, у зміну цінностей наших політиків. Нехай це відбудеться й нескоро, головне, щоб це все-таки сталося.