Чи допливуть газовози до Арктики?

Росія обіцяє українським корабелам мільярдні замовлення. Про щедрість Кремля розповів віце-прем’єр Юрій Бойко. «Російська Федерація розпочинає освоєння Арктичного узбережжя, вона замовила у нас газовози, які випускатимуть на Миколаївських суднобудівних підприємствах... Таке замовлення буде в нас до 2020 року на суму приблизно 4 мільярди доларів», — розповів він про деталі домовленості в рамках підписаних в Москві угод.

Але чи допливуть українські газовози до Арктики? Чи цей рух перетвориться в традиційний дрейф протяжністю в десятиліття? Про це «День» запитав експертів.

«Росія справді має амбітні плани з видобутку газу в Арктичному регіоні, але його подальше транспортування газопроводами практично неможливе», — розповідає «Дню» президент енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар. Тому РФ розвиватиме проекти з транспортування скрапленого газу газовозами (їх ще називають метановозами, або ж LNG-танкерами).

Будівництво таких газопередавальних підприємств «Газпром» вже розпочав на Далекому Сході й Балтиці, «Роснафта» — на Сахаліні, а НОВАТЕК — на Ямалі. Якщо ж переглянути цьогорічні звіти Мінпромторгу Росії, то в них є проект державної програми розвитку російського суднобудування до 2030 року, на яку готові витратити 40 мільярдів доларів. Так от, саме в цьому документі згадується про будівництво ста газовозів, 90 з яких треба збудувати до 2015 року. Хто і як їх будуватиме — в документі не сказано.

Щоправда, у світлі останніх московських домовленостей припущення про будівників вже є — частково вони будуть із України. Нещодавно генеральний директор «Смарт-холдингу» (належить новоспеченому українському депутатові родом із РФ Вадимові Новинському) Олексій Пертін під час зустрічі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим, яка відбулася за тиждень до московських домовленостей, натякнув — холдинг розраховує отримати суднобудівні контракти від Росії на 4 мільярди доларів. За словами Пертіна, замовлення можуть надійти на будівництво траулерів і газовозів. «Для нас найбільш важливим ринком є Росія. Багато наших працівників їдуть туди допомагати. Зараз у суднобудівній галузі працює близько десяти тисяч чоловік. Якщо ми інтегруємося в ці замовлення, то буде мінімум двадцять тисяч осіб зайнято», — розказав він детальніше.

Готовність українських олігархів освоювати суднобудівні мільярди з Росії вітчизняні експерти підтримують, але попереджають: паралельно треба вирішити кілька проблем. Інакше російські обіцянки можуть лишитися тільки на аркушах меморандуму.

«Я боюся, що для нас — це дуже не простий шмат роботи», — говорить «Дню» президент асоціації «Укрсуднопром» Віктор Лисицький.

Про перспективу будівництва судів для Росії в Україні говорять десять років, розповідає «Дню» про історію питання президент Центру транспортних стратегій Сергій Вовк. «Вона базується на давніх виробничих зв’язків «Чорноморського суднобудівного заводу» та російських замовників. Але жодного разу її так і не здійснили», — пояснив він.

Уся ця подача ідеї із суднобудування газовозів, на думку Гончара, дуже «класно виглядає, з точки зору російської пропаганди», але реально ситуація не така проста. І ось чому.

Проблема № 1 полягає у відсутності технологій. Хоча технічний потенціал в Україні непоганий, але навіть у найкращі часи миколаївські корабельні будували важкі авіаносці — крейсери; суднобудівний завод в Керчі — нафтові танкери. Але ні тоді, ні зараз не спускали на воду високотехнологічних суден для перевезення скрапленого газу. Тому відповідного досвіду та конкурентоспроможної традиції в порівняні з південно-корейськими, фінськими, норвезькими чи японськими корабельнями в нас немає. «На жаль, Україна зараз може будувати лише корпус для суден», — говорить Вовк. А спорудження моторів і, тим більше, додаткового електронного обладнання, на його думку, практично втрачено.

Проблема №2 — сертифікація. Щоб випускати судна такого класу, треба пройти підтвердження та сертифікацію. Опитані експерти переконані, що ніхто не прийме такий танкер-метановоз у порту, якщо він і завод-виробник не пройшов відповідних процедур сертифікації. За радянських часів усі судна льодового класу будувалися на балтійських верфях, як, наприклад, атомні криголами. І зараз, за словами експертів, значний потенціал важкого суднобудування в Україні втрачено. «Оскільки метановози для арктичних умов мають бути посиленого льодового клас,тож навряд чи російська сторона замовлятиме такі судна на українських корабельнях. Ризик великий», — припускає Гончар.

Проблема №3 — дефіцит коштів і гарантій для такого довготривалого будівництва. Спорудження газовозів, за словами Лисицького, технологічно складний процес. «Тому до їхнього спуску на воду не скоро дійдемо», — каже він. За оцінками експерта, щоб спустити судно на воду, треба мінімум три роки.

На думку експертів, усі ці фактори свідчать поки що не на користь українського суднопрому. «Невизначеність у цьому проекті дуже велика... Хоча будівництво газовозів — принципово новий і цікавий для України проект. Нам простіше побудувати авіаносець або траулер!» — додає Лисицький. Але нові розробки під ці програми в Росії ще не готові. Тому реально існує два сценарії українсько-російської суднобудівної співпраці.

Варіант перший — перетворитися на ремонтну базу для російських суден. «До останнього часу заводи, підконтрольні, зокрема, й Новинському, працювали над ремонтом ремонтних російських суден. Це може бути реальним полем для взаємодії з Росією. Не варто забувати, що за радянських часів «Чорноморський суднобудівний завод» був одним із головних ремонтних баз для військового флоту», — говорить Вовк.

Варіант другий — кооперація. «На жаль, можемо будувати лише корпус для суден. Адже можливості спорудження моторів і, тим більше, — додаткового електронного обладнання, на жаль, практично втрачені», — констатує Вовк. На його думку, партнерами України в суднобудуванні можуть стати самі росіяни. «Вони намагаються реалізувати ряд проектів, наприклад, недавно розпочали будівництво атомного льодоходу на балтійському заводі в Петербурзі. А от верфі з Південної Кореї та Японії нам не партнери, бо українські суднобудівники для них — конкуренти», — пояснив він.

Але й останній сценарій спрацює за ідеальних обставин, кажуть фахівці. Суднобудівні обіцянки, на думку Гончара, «це така пропагандистська наживка» Кремля для України за економічну поступливість. « Нині говорити, що їх успішно виконають, немає ніяких підстав. Є лише меморандум», — майже вторить йому Вовк.

За словами експертів, хоч як би було, а Україні варто боротися за замовлення для свого суднопрому. Адже, за прогнозами консалтингової компанії Danish Ship Finance, близько 78% малих і 58% середніх світових верфей 2014 року можуть залишитися без замовлень, а рівень випуску продукції на цих заводах скоротиться в 2,3 і чотири рази відповідно порівняно з 2013 роком.