Без балансу порозуміння між владою і громадою
...Влада не йде на вимоги Майдану, прекрасно розуміючи, що варто тільки вибити якийсь ланцюг з її моноліту — чи відправити у відставку уряд, чи то задовольнити вимогу щодо відставки міністра МВС Захарченка, як шальки терезів одразу ж переважають у бік мирних протестів, тобто почнуться незворотні процеси перетворення в державі. Однозначно, владу не люблять, тому що кожна влада — це орган певного насильства, але терплять. Бо розуміння громадянами того, що вона (влада) є фундаментом державного устрою і примушує нас, громадян, терпіти цю взаємну нелюбов, бо інститути влади — це запорука спокою в державі та певна гарантія виконання конституційних прав громадян. Це, так би мовити, загальне тло балансу порозуміння в кожній державі. Соціологічні дослідження з цього питання показують, що, на загал, кількість громадян задоволених і незадоволених діями влади знаходиться приблизно в рівновазі. Але це аж ніяк не стосується сьогоднішньої ситуації в Україні.
Певно, провладна партія сьогодні пройшла так звану «точку неповернення», тобто своїми діями досягла такого стану речей в країні, коли повернути довіру та надію громадян до неї вже неможливо. Подібне випливає з природи існування цієї партії, яка, за великим рахунком, ідеологічною партією як не була з самого початку, так не стала нею і сьогодні тому, що ідеологія цієї так званої партії взагалі відсутня, а єдиним цементуючим чинником цієї партії є гроші, влада та груба сила і найменше (якщо взагалі про це можна казати) -демократичні принципи. Структура та дії нинішньої ПР мені нагадують КПРС у СРСР пізньої пори з її основним принципом «демократичного централізму». Так, дійсно, все в тій партії було зацентралізовано з гори до низу (пряма аналогія з так званою вертикаллю нинішньої влади), але демократія, як кажуть, як там, так і тут — навіть «не ночувала».
