Аграрний фонд створює «доньку» для торгівлі зерном

Міністерство аграрної політики та продовольства, щоб, поліпшити роботу Аграрного фонду, створює його дочірнє підприємство «Агрофонд-зерно». Відповідний наказ підписано 27 січня, повідомляє УНІАН, посилаючись на повідомлення Мінагропроду в системі розкриття інформації Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку. «Агрофонд-зерно» займатиметься виробництвом борошномельної та круп’яної продукції, оптовою торгівлею зерном, насінням і кормами для тварин, складським господарством, вирощуванням зернових та олійних культур, а також надаватиме посередницькі послуги в торгівлі сільгоспсировиною, живими тваринами тощо. Нагадаємо, що в квітня 2013 року Кабінет Міністрів України перетворив бюджетну організацію Аграрний фонд у ПАТ «Аграрний фонд» і поставив завдання сформувати з державних облігацій капітал фонду в розмірі 5 мільярдів гривень. Як позначиться на роботі внутрішнього ринку та розстановці сил на ньому поява «доньки» Аграрного фонду? Про це «День» запитав експертів.

КОМЕНТАРІ

Володимир ЛАПА, генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»:

— Законодавство чітко визначає функції Аграрного фонду: підтримувати внутрішню ціну на ряд сільгоспкультур. Це досить витратна справа. І якщо в перші роки діяльності Фонду був певний оптимізм щодо такої діяльності, бо гроші в бюджеті все ж були, то потім з’ясувалося: будь-яка справа, особливо спрямована на підтримку внутрішньої ціни аграрної продукції, дуже затратна для держави. Якщо подивитися на структуру бюджету Міністерства аграрної політики та продовольства України, то на зберігання, переробку та транспортування закупленої Фондом продукції держава виділила на 2014 рік тільки 300 мільйонів гривень. Тобто це — гроші тільки на виконання його обслуговуючих функцій, але не на закупівлю продукції. Тому нічого дивного немає в тому, що Фонд намагається знайти ресурс для здійснення закупівель. І в цій ситуації є два варіанти подальшої роботи Фонду.

Варіант перший — переходити на принципово нові засади роботи Аграрного фонду. Для цього потрібно створити нормальну роботу ф’ючерсного ринку та забезпечити перехід на хеджування продовольчого забезпечення країни шляхом укладання таких контрактів. У такому разі не треба витрачати гроші на зберігання зерна, бо, маючи захеджовані опції пшениці, ячменю чи кукурудзи, Фонд може викупити їх в певний момент за наперед визначеною ціною.

Варіант другий — за рахунок бізнес-діяльності Аграрного фонду покривати всі затрати на утримання. Власне, це й запропонували. Але не зрозуміло, чому утримання Фонду одночасно повинно відбуватися за рахунок коштів державного бюджету... На мій погляд, було б добре, якби за рахунок бізнес-діяльності Аграрний фонд забезпечував свою організаційну діяльність, а 300 мільйонів бюджетних гривень віддали аграріям на програму компенсації відсоткових ставок за банківськими кредитами.

Іван ТОМИЧ, голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України, почесний президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України:

— Це продовження корупційних схем відмивання бюджетних коштів. Якщо йтиметься не тільки про регулювання цін на ринку зерна, а й на інші види продукції, то цілком зрозуміло, кому це потрібно. Подібні схеми руйнують сутність Аграрного фонду, а бюджетні кошти незрозуміло куди зникають... Тому всі аналогічні «відгалуження» треба вже давно зруйнувати й не створювати нових. Є чітко визначені законом функції Аграрного фонду, от хай їх і виконує. Усі ці додаткові проміжні компанії беруть бюджетні кошти й потім не віддають. Як на мене, немає потреби в посиленні заплутаності реалізації схеми діяльності Аграрного фонду.

Леонід КОЗАЧЕНКО, президент «Української аграрної конфедерації»:

— Дотепер Аграрний фонд не мав права торгувати зерном назовні. Але інколи виникають ситуації, коли зерно невигідно продавати в середині країни, бо внутрішня ціна нижча за зовнішню, але далі тримати на своїх складах зерно Фонд не може. Існує правило, що, наприклад, пшеницю не можна тримати понад три роки, а кукурудзу — понад рік. Тож за таких умов у Аграрного фонду виникає потреба продати це зерно. Тому поява цієї «доньки» допоможе уникнути такої проблеми. Хоча наскільки це доцільно? На мій погляд, продавати зерно можна було на умовах проведення тендеру приватними компаніями. Я б оголосив тендер з продажу, наприклад, одного мільйона тонн кукурудзи. В Україні немає таких великих партій від одного продавця. В Аграрного фонду така можливість є, тому такі трейдери, як «Каргел», «Нібулон» чи «Топфер», залюбки купили б це зерно й заплатили б ціну більшу, аніж на внутрішньому ринку. В цій ситуації Аграрний фонд не має ні ризиків за зовнішніми контактами, ні за банківськими кредитами для поповнення обігових коштів. Чому пішли іншим шляхом? Мабуть, у влади немає довіри до приватних компаній, і Аграрний фонд вважає, що зможе за міжнародних трейдерів краще продати своє зерно.