Віталій ГРУШЕВСЬКИЙ: «Повернення до Основного Закону 2004 — нічого не вирішить»

Запізнілі кроки влади та її принципове небажання із самого початку звертати увагу на вимоги протестувальників призвели до тієї кризи, яку ми сьогодні маємо. Першим представником від Партії регіонів, який вирішив виступити на сцені Євромайдану, став депутат-мажоритарник Віталій Грушевський (виборчий округ №101, Кіровоградська обл.). Він звернувся до громадян зі сцени Майдану, висловивши повагу до позиції людей та намагаючись запропонувати їм певний порядок денний. Серед оголошених регіоналом пунктів були вимоги до прем’єр-міністра (наявність конкретного плану дій), долання корупції, пошук виконавців та замовників провокацій тощо. «День» вирішив поспілкуватися із депутатом, аби дізнатися більше про його мотивацію та позицію партії стосовно сьогоднішніх подій.

— Наразі політична криза лише загострюється. Ви були першим і поки єдиним представником провладної команди, який прийшов на Майдан і звернувся до протестувальників. Ваші мотиви? Чи почули вас?

— Я прийшов зі своєю громадянською позицією, щоб висловити свою думку. Мета опозиції була — запросити мене, щоб дискредитувати. Після цього виникає питання, чи кажуть вони правду зі сцени? Чи просто озвучують те, що хочуть почути люди? Дійшло вже навіть до людських жертв — до чого вони докерувалися? Люди від бездіяльності створюють загони самооборони, громадські організації із незрозумілою метою. Після слів про Народні ради розпочалося захоплення ОДА. Але конкретних пропозицій у опозиції немає.

Я прийшов подякувати людям за їхню позицію. Усі ми хочемо, щоб суди працювали без хабарів, щоб посадовець нормально ставився до людей, щоб правоохоронні органи були професійними. Це те, що нас об’єднує. Саме тому, у своєму виступі, я запропонував конкретні сім пунктів для реальної роботи вже сьогодні з метою якнайшвидшого вирішення розв’язання політичної кризи.

— Зважаючи на глибину політичної кризи, парламент залишається єдиним майданчиком для вирішення ситуації. Чому Верховна Рада дозволяє собі затягувати час? Не збиратися на ті ж позачергові сесії?

— Для того, щоб ініціювати позачергове засідання, потрібно зібрати 150 підписів. Якщо в представників опозиції є таке бажання, вони могли б зібрати підписи. Загалом, можна було б проводити громадські слухання у Верховній Раді. Запросити лідерів з різних Майданів, в тому числі, з того, що стоїть перед парламентом, щоб кожен висловив свою думку. Потрібно об’єднуватися, щоб зберегти цілісність України й припинити розмови про федералізації чи інтеграцію із якимись країнами та об’єднаннями.

Питання, яке начебто має вирішити всі проблеми — повернення до Конституції 2004 р. — насправді нічого не вирішить. Це — чергове введення людей в оману. Якщо Основний Закон, за яким живе 45 млн, можна змінювати в залежності від ситуації — хто буде з нами співпрацювати? На мою думку, якщо підуть таким шляхом, і конституційний переворот все ж трапиться, — це поразка людей на Майданах, усіх українців, які чекали 20 років на краще життя.

Сьогодні політичні партії існують за рахунок фінансово-промислових груп, тобто олігархів. Вони фінансують усі сили, котрі представлені у парламенті. Тож, повернення до парламентсько-президентської форми правління буде означати їхню перемогу.

— Це стосується й Партії регіонів?

— За рахунок такого фінансування існують усі партії. Партія не може існувати за рахунок членських внесків. Потрібно створити відпрацьований механізм, законодавчо врегульований, щоб усі знаходилися в рівних політичних, економічних та правових умовах. Тільки тоді можна буде переходити навіть не до президентсько-парламентської, а до суто парламентської форми.

— А як щодо повернення Конституції 1996 року? Хіба Конституційний суд мав на це право?

— Тоді до Конституційного суду звернулися депутати різних політичних вподобань із метою роз’яснення і прийняття рішення. Суд ухвалив відповідне рішення й повернув президентсько-парламентську республіку. До того ж, ми пам’ятаємо умови, за яких ухвалювалася Конституція 2004 р. Держава не може розвиватися ситуативно й змінювати устрій відповідно до чиїхось забаганок. Ми побачили, що протягом 2005—2010 рр. відбувалося постійне з’ясування відносин між Президентом, урядом та парламентом. Проте в цей період не було такої глибокої кризи, і ці процеси не відображалися так гостро на суспільстві.

— Серед експертів є думка, що президентсько-парламентська республіка — не найкраща форма правління для пострадянських країн, адже часто все скочується до авторитаризму.

— Якщо подивитися на програми інших партій, більшість із них також підтримують таку форму правління. Але справа в тому, що лідери не знають інших шляхів, як отримати владу. Центр прийняття рішень має бути рівновіддалений від усіх й бути незалежним, рішення мають ухвалюватися прозоро. Над цим потрібно працювати, а не думати про те, що і як красивіше проволати на Майдані.

— Вже тривалий час говорять про можливий розкол у Партії регіонів. Ви це відчуваєте?

— Фракція монолітна, тому що кожен, хто приймає рішення, самодостатня людина. Коли такі люди збираються і мають спільні погляди, вони діють відповідним чином. Коли, наприклад, була відома розмова із Президентом в парламенті, я також був присутній, і це не була розмова гаранта із підлеглими. Він говорив на рівних. 

— Ви наголошуєте на важливості системних змін. Партія регіонів вже четвертий рік при владі. Але ж змін немає.

— Давайте дивитися по факту: якщо люди вийшли на Майдан, питання є. Питання як до гаранта Конституції, так і до тієї команди, яка з ним працює. Водночас, цю роботу повинні робити кожного дня усі народні депутати усіх рівнів, починаючи від обранців сільської ради. Зараз важелі впливу людей на місцях може бути втрачено, тоді буде саботаж. Але ніколи не потрібно робити поспішних висновків. Кожне питання потребує фахового розгляду. Інша справа, що всі хочуть гарно покричати.

— Після кількох місяців спротиву людей на Майдані, чи готова Партія регіонів чути людей на вулицях?

— Всі дії фракції спрямовані не тільки на те, щоб почути людей на майданах, а й на те, щоб змінити Україну для всіх українців.