Про Державний Прапор України

У відповідь на заклик С. Грабовського та І. Лосєва «до публічної дискусії з усього обширу проблематики», що стосується української ідентичності («День», №1, 09.01.2014), маємо закинути провідним авторам видання, що вони, слушно прагнучи «національної консолідації України», оминули увагою державні символи України (прапор, герб, гімн), які мають бути і є впливовими чинниками такої консолідації.

Оскільки розроблення законопроекту про Державний Прапор залишається нагальним завданням законотворців, викладемо далі у вигляді тез ті положення, що їх неможливо не брати до уваги при розробленні подальших законопроектів.

Державні прапори держав світу у своїй більшості використовують кольори, що для певного народу вважаються національними чи мають певне символічне наповнення.

Що стосується національних кольорів України, то можна вважати, що вони були з’ясовані в ході дискусій ще в імператорській Росії за результатами роботи 1910 року (наводимо мовою оригіналу) «Высочайше учрежденного при Министерстве юстиции Особого совещания для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах», у складі якого теоретично не могло бути українських націоналістів. Древніми руськими державними кольорами були визнані: синій, блакитний, лазуровий, жовтий, жовтогарячий.

Будь-яке поєднання національних кольорів у разі законодавчого затвердження кількості смуг, їх кольорів, відносного розміру смуг кожного кольору, порядку їх розміщення на полотнищі прапора та пропорцій сторін полотнища буде вважатися державним прапором.

Під кутом зору вексилології — допоміжної історичної дисципліни, предметом якої є прапори, — для України як жовто-блакитний, так і синьо-жовтий горизонтальні двоколори є однаково прийнятними, як і будь-який інший зразок, створений із використанням національних кольорів, наприклад синьо-жовто-блакитний вертикальний триколор на кшталт прапора Франції. До слова, останній зразок, якщо прапор читати від держална, вдало поєднує синьо-жовтий та жовто-блакитний прапори.

Констатуємо, що досі не припиняються суперечки між прихильниками жовто-блакитного та синьо-жовтого горизонтального розташування смуг. При цьому прихильники як одного, так й іншого зразків посилаються на «закони геральдики». Геральдика (гербознавство) і вексилологія (прапорознавство) — різні допоміжні історичні дисципліни, кожна зі своїми власними законами. Геральдисти повинні мати беззаперечне право голосу в разі, якщо мова йде про так звані гербові прапори. Проте сучасні державні прапори започаткував голландський триколор в кінці XVI століття, коли геральдичні фігури були замінені кольоровими смугами. Навряд чи знайдеться геральдист, здатний пояснити, як геральдично пов’язані кольори гербів і прапорів Ірландії, Фінляндії, Данії тощо.

Жовто-блакитний двоколор (жовта смуга — верхня) використовували 1917 року, його підтримував М. Грушевський. Цей зразок було офіційно затверджено Українською Центральною Радою Української Народної Республіки. Навіть за геральдичної традиції, що визнається геральдистами  Польщі, Німеччини, Росії, такий зразок є слушним, що обґрунтовується тим, що в разі двоколірного герба і двоколірного прапора однакових кольорів колір гербової емблеми (жовтий тризуб) має бути кольором верхньої смуги прапора, а колір гербового щита (блакитний) — нижній. Під час Гетьманату П. Скоропадського розташування кольорів було змінено чи тому, що хотіли відрізнятися від «попередників», чи тому, що прислухалися до австрійців, війська яких стояли в Україні разом із німецькими військами. Синю смугу зробили верхньою саме у відповідності до так званої австрійської геральдичної традиції, за якою колір щита герба має бути верхнім, а колір гербової фігури — під ним.

Після проголошення незалежності України було обрано синьо-жовтий зразок. В одному з телевізійних інтерв’ю перший президент України Л. Кравчук зазначив, що, серед іншого, було враховано думку діаспори. Щодо цього можна зауважити хіба що таке. Непорозуміння між прихильниками жовто-блакитних та синьо-жовтих кольорів призвели до постанови законодавчого органу УНР в екзилі — Української Національної Ради від 27.06.1949, в якій було зазначено, що нею підтримується синьо-жовте поєднання кольорів до остаточного встановлення державної демократичної незалежної влади в Україні. Тобто дискусія щодо розміщення кольорів на прапорі тоді не була остаточно завершена.

Автор цих тез є беззастережним прихильником жовто-блакитного варіанту не тільки тому, що для нього історик світового рівня М. Грушевський переважає «історика» П. Скоропадського, що жовто-блакитне поєднання є набагато естетичнішим, ніж синьо-жовте (за якого темний верхній колір «пригнічує» світлий нижній), а й через таке:

— не личить державі Україна мати державний прапор, який повторює прапор Австрійської землі Нижня Австрія, що його утворено відповідно до австрійської геральдичної традиції (у гербі цієї землі п’ять золотих орлів на щиті синьої барви);

— мудрі китайці з часів задовго до Різдва Христового вважають синьо-жовте сполучення (синій колір — верхній) негативним, ознакою лиха. Оскільки ми живемо на спільній земній кулі під одним сонцем і блакитним небом, на нас впливають однакові космічні сили. Тому думкою китайців не можна нехтувати;

— синьо-жовтий прапор за певними історичними свідченнями в середині XIX століття було надано Західній Україні матір’ю імператора Франца-Йосифа. Національний прапор із чужих рук — таки зачіпає гідність народу, який цей прапор отримує.

Поміняти місцями смуги Державного Прапора труднощів не спричинить, оскільки в Конституції України не визначено, яка із смуг має бути верхньою.

Щодо кольору смуги (синьої), то змінити його на блакитний значно важче, оскільки синій та блакитний є рівноцінними кольорами семиколірної веселки, відтак такий крок потребував би змін у ст. 20 Конституції України, а це, відповідно до тієї ж Конституції, можливо зробити тільки на референдумі. Проте в законі можна було б зазначити, що колір є світло-синім. На відміну від геральдики, що визнає сім стандартних кольорів (геральдичних тинктур), вексилологія як наука і Міжнародна федерація вексилологічних асоціацій (ПАУ) визнають можливим для прапорів будь-який колір будь-якої тонової насиченості (дуже світлий, світлий, темний, дуже темний тощо).

Як варіант, що не потребував би рішення на референдумі, за умови збереження горизонтального двоколову, можна було б зафіксувати для цієї смуги той колір оптичного випромінювання, що сприймається людським оком, який має довжину хвилі 480 нанометрів — граничну між блакитною та синьою частками оптичного спектра.

Ці питання — кількість та розміщення смуг на полотнищі прапора та їхнє забарвлення — мають принципове значення і мусили б бути вирішені окремо до розроблення тексту законопроекту про порядок застосування прапора.

Додамо як аргумент щодо доречності обговорення в межах публічної дискусії питання про Державний Прапор посилання на той факт, що коли в Канаді постало питання про затвердження зразка Державного Прапора цієї держави на заміну британського колоніального, канадці подали понад чотири тисячі двісті пропозицій. Як воно буде у нас?