«ШЕВЧЕНКО І УКРАЇНА ПЕРЕМОЖУТЬ»
Іван МАЛКОВИЧ, поет, видавець:
— Шевченкове слово 150 років утримувало й живило нашу бездержавну націю. Воно було навдивовижу тотожне найсокровеннішим національним почуванням, болям і мріям. У ці межові українські часи, які ми зараз переживаємо, слово Шевченка по-особливому увиразнилося для тих, хто любив, читав і надихався ним раніше, й актуалізувалося для молодшого покоління, якому іноді здавалося, що Шевченко занадто сумний і тривожний.
Коли мої діти були малі, 9 березня я читав їм «Кобзаря». Переконаний, що ювілей поета найкраще відзначати саме так — читаючи і наново відкриваючи рядки, які, здавалося, давно знаєш. З цього погляду по-справжньому величний дар до ювілею Шевченка зробив Сергій Проскурня, який своїм документальним відеопроектом «Наш Шевченко» явив нам феноменальний зріз сучасної нації (до цього часу ми мали лиш один гідний шевченківський телепроект — «Мій Шевченко» Юрія Макарова). Все так просто, на ентузіазмі однієї людини, за кишенькові кошти. Як актуально звучить Шевченко! Передивіться в Інтернеті відео з геніальним Олегом Стефаном чи з Іреною Карпою в тій епічній «натурі», де за художника-постановника виступив революційний Київ. Або уривок з «Тризни» у виконанні Надії Корбут... Господи, та там 365 прочитань, і принаймні сто з них просто вражають! А спів Юрія Миненка — такого контр-тенора ви не знайдете в цілому світі!.. А студенти, мітингувальники, а Сергій Нігоян!..
А ось днями чимало телеглядачів (і я в їхньому числі) отримали удар «під дих». Теледетектив «Таємниці генія Шевченка», показаний на каналі «1+1», шокував не згірш за путінську маячню. Нічого більш блюзнірського про Шевченка я ще не бачив. Моментами це скидалося на пасквіль Бузини. У кожному кадрі Шевченко обов’язково пив і поводився радше як Голохвастов. Підбір акторів на головну роль і потрактування Поетового образу просто відбирало дар мови. Поезії там майже не було, а ті кілька на увесь довжелезний фільм рядків спромоглися прочитати голосом кастрованих демосфенів. Жодного натяку на внутрішній дух Генія, чиє слово відродило націю, чиї офорти аж світяться зсередини — дуже небагатьом художникам вдавалися такі офорти. Вибачте за негативний пафос, але цей фільм мовби знято бездушним режисером-снайпером. Туди ввійшли усі найбезглуздіші домисли про Шевченка. І все подано як бульварні сенсації. У ті драматичні дні, коли українці дивували світ внутрішньою європейськістю і найвищою самовідданістю у боротьбі за волю, купка графоманів фільмувала щось таке зовсім ганебне про Шевченка. Ну гаразд, Бог не дав таланту, але це якось можна компенсувати любов’ю. Але як можна братися за Шевченка (як і за будь-яку творчість) без любові?.. Чомусь пригадався парафраз поета Назара Гончара — «та соловейко не за тих...». Соловейко, я певен, не за такі сумнівні «таємниці». Однак і ви, і я добре знаємо, що і Шевченко, й Україна зрештою таки переможуть.
«СЬОГОДНІ ВСІ ЧИТАЮТЬ КОБЗАРЯ, ЩОБ ЗРОЗУМІТИ, ЧИМ ЗАКІНЧИТЬСЯ УВЕСЬ ЦЕЙ ЖАХ»
Христя ВЕНГРИНЮК, письменниця:
— Я не певна, чи всі до кінця розуміють, наскільки великим справді є Шевченко. Останнім часом чую страшні речі про те, що ми створили собі нового бога, подібного до Леніна чи Сталіна. Мені важко зрозуміти внутрішній сенс цих слів.
Дуже символічно, що ми святкуємо 200-ліття Тараса Шевченка саме в такий революційний час, бо ж стільки людей, які забули вже про що написано у «Кобзарі», врешті взяли його з полиць і перечитали, побачивши, наскільки ця книга є актуальною та вічною. Нині усі почали згадувати пророцтва Тараса Шевченка і його бажання, щоб Україна була вільною, про те, що «старший брат» нам ніякий не друг і треба остерігатися його «ласки». Усі почали цитувати Кобзаря, шукати якийсь прихований код, щоб розгадати, чим же може закінчитись увесь цей жах.
Образ Шевченка змінився у нашій уяві, але ми ще не навчилися правильно його інтерпретувати. Думаю, що він зараз закликає до ще більшої боротьби та віри. До речі, за текстами Кобзаря можна вивчати історію України. Їхня сакральна циклічність просто вражає і так гордо стає від того, що навіть ті, хто раніше не цікавився творчістю поета, цитують його рядки, бо ж вони такі важливі й цілющі зараз!
Я слідкувала за тим, як святкують ювілей Шевченка в Чернівцях, і з телевізора — за тим, як у Києві. На жаль, часто це популізм і шароварщина — академічні театрали, які з надривом читають вірші, портрети Тараса у кожусі та з сивим, як молоко, волоссям. Але ж Шевченко помер у 47 років — а його зображають старим дідом! Впевнена, що Тарас Григорович був дуже сучасним і модерним, справжнім інтелігентом та аристократом, тому я відсвяткувала ювілей Шевченка інакше. 9 березня ми з митцями зібралися біля «Сбербанка России» у Чернівцях (там історично завжди була книгарня «Кобзар», але її закрили, щоб спершу відкрити бутик китайського гламурного взуття, а тепер — російський банк!). Ми читали улюблені вірші Шевченка, говорили про важливість повернути книгарню і просто вітали одне одного з Днем народження Кобзаря. Потім я спробувала відвідати ще якісь заходи присвяченні 200-літтю Шевченка, але засмутилася від того, що побачила і просто провела увесь вечір, читаючи «Кобзар». Якби не піст, то випила б за читанням вина, а так — лише карпатський чай. Все було дуже святково!
«У ШЕВЧЕНКА З’ЯВИЛИСЯ ПОСЛІДОВНИКИ СЕРЕД СУЧАСНИХ ХУДОЖНИКІВ»
Антон САНЧЕНКО, письменник, видавець:
— Шевченко останнім часом дуже змінився: він помолодшав, нарешті зняв кожуха та став молодим сучасним натхненним... художником. Часто забувають, що він вважав себе передусім художником.
Я спостерігав за святкуванням ювілею Шевченка і мене дуже втішило, що все не обмежилося просвітянськими шевченківськими читаннями, як це було раніше, і що дуже багато людей намагаються його осучаснити. У нього з’явилися послідовники серед молодих художників, вони бачать його нашим сучасником. Наблизити до нас Шевченка намагаються й поети. Згадати хоч би слова Андруховича про те, що в наші часи Шевченко був би репером. Мені дуже сподобались пісні на слова Шевченка у виконанні симфонічного оркестру «Українського радіо» і сучасних рок-гуртів. Це — сучасна інтерпретація і поет у ній не виглядає штучно, а навпаки — цілком органічно.
Сам я відсвяткував ювілей Кобзаря, зустрічаючи в аеропорті друзів із Казахстану. Вони розповіли мені, що робиться зараз у країні, де наш поет і художник провів сім років у засланні. Вважаю, що це був мені такий своєрідний привіт від нього.
