Гіртс КРІСТОВСКІС: Якби ми не вступили в НАТО, Росія могла б почати не з України, а Латвії

Гіртс Валдіс Крістовскіс – один із тих, хто увійшов у політику ще з кінця 1980-х років. Він пройшов етапи політичної кар'єри: від творця Національної гвардії і міністра оборони до голови  Міністерства закордонних справ.

За участю Крістовскіса 1991 року було створено добровільне воєнізоване громадське формування самооборони, латвійську народну добровільну збройну організацію «Варта землі» (Земессардзе). Ця структура одночасно підпорядковується поліції, але готується і є частиною збройних сил. Сьогодні до неї входять 592 професійних військових і 10 510 добровольців. Серед завдань формування – громадський порядок, дії в надзвичайних ситуаціях, пожежах, участь у ліквідації наслідків аварій, захист територій у військовий час.

Зараз Крістовскіс поза політикою. Свою кар'єру в цій галузі він закінчив 2011 року. «День» зустрівся в екс-міністром у Ризі під час культурної програми «Рига-2014».

«ДІЇ ПУТІНА – СПАДКОВА ПОЛІТИКА РОСІЇ»

- Український народ повинен вільно вибирати той вектор геополітики і ті цінності, які йому близькі: «західні», які просувають демократію (до яких, до речі, я досить критичний), або режим Путіна, заснований на диктатурі.

Україна історично була дуже пов'язана і з Росією, і з європейськими процесами. Я розумію, що у вас, як і в Латвії, живуть люди, які бачать ситуацію протилежно, з боку свого походження. Я говорю зараз про росіян і людей, які мають російське коріння, але які приїхали на цю територію близько півстоліття тому. На своїх територіях вони продовжують нести цю ідею російської влади.

Водночас ідея захвату територій довкола Росії, небажання давати розвиватися сусіднім державам в іншому, вільному самостійному ключі живі. І цей нерв російської влади, незалежно від того, чи це імперія, чи радянська або російська держава з центром у Москві, був завжди, незалежно від зміни правителя і політичного устрою. Саме тому сьогоднішні дії Путіна слід розглядати як традиційну імперську політику Росії.

Така імперіалістична позиція і таке ставлення не тільки до України. У Латвії ми стикаємося з подібним. Тому ми як ніхто розуміємо ситуацію в Україні і готові підтримувати український народ і допомагати йому вийти на рівень загальних європейських цінностей. Ми захоплюємося тим, як ви боретеся проти корумпованої влади своєї держави. Нам боляче дивитися, як цинічно Росія розіграла свою жорстоку карту щодо вашого народу.

У політику я прийшов у 25 років. У місті Вентспілс з 40-тисячним населенням, з якого я родом, 1988 року під моїм керівництвом був організований антирадянський мітинг, на який прийшло 12 тисяч жителів. Під час барикад у Латвії я був одним із керівників руху опору, а 1991 року розробляв закони про створення Національної гвардії і був першим командиром, з 1993 по 1995 рік очолював Міністерство внутрішніх справ. Тому я розумію, наскільки складно доводиться вашому уряду сьогодні під тиском Росії; як важко орієнтувати зараз країну, утримувати порядок і розв’язувати реальні щоденні завдання. Зі свого досвіду можу сказати, що це дається дуже важко. Повірте, це вимагає величезної моральної і політичної волі. І я захоплююся тим, як діє сьогоднішній український уряд і люди, які спрямовують сили на боротьбу за свої цінності.

«КОЛИ НЕМАЄ ПОВАГИ, ВИНИКАЄ РИЗИК АГРЕСІЇ»

- Я можу сказати, що є деякі рухи з боку невеликих маргінальних груп людей, які намагаються створювати ілюзію того, що в Латвії створюється національний рух, ворожий щодо російської людини. Ми відчуваємо це емоційне тло і сьогодні. Насправді це не так.

Історія нашої країни трагічна і болюча. Наприкінці 1930-х років наша країна була окупована Радянським Союзом, потім Німеччиною, потім знову СРСР. Зараз ми порівнюємо себе з Фінляндією, яка не була в окупації і мала можливість розвиватися самостійно, і ми бачимо, наскільки наші рівні життя не відповідають один одному. За двадцять років незалежності країни ми досягли лише 60 % рівня життя Європи. Свої можливості ми втратили через 50-річну історію окупації. Крім того, за цей час через любов до своєї країни дуже багато людей було депортовано й убито.

Можливо, російській людині важко зрозуміти, чому латиші сьогодні тримають із ними дистанцію і не лізуть в обійми. Але ми пам'ятаємо, що Росія постійно вела війни на нашій землі. Ми не тримаємо зла, але водночас ми хочемо, аби нас поважали, наш народ, землю, традиції і культуру. Саме через те, що немає поваги, ми стикаємося з ризиком агресії.

«ІДЕЯ ЧЛЕНСТВА В НАТО СТАЛА КОНСОЛІДУЮЧОЮ В ЛАТВІЙСЬКОМУ ПОЛІТИКУМІ»

- Розуміючи цю проблему, свою політичну кар'єру я пов'язував із обороною Латвії. Моєю головною метою і завданням було - привести Латвію в НАТО. Ця ідея була настільки важливою, що консолідувала довкола себе всі політичні партії країни. Ми розуміли, що саме це могло дати нам можливість розмовляти з Росією на рівних. І як члени Альянсу ми сьогодні відчуваємо підтримку союзних нам країн. Сьогодні латиші відчувають, наскільки не помилилися у своєму виборі. Український приклад показує, в якій ситуації Латвія могла б опинитися, не будь вона членом НАТО. Думаю, існувала б велика вірогідність початку агресії Москви не з України, а з нашої країни. Сьогодні це неможливо, адже означало б виступ проти союзних країн.

Ця весна і ситуація в Україні показала латиському народові, що ми сьогодні реально перебуваємо в безпеці. Проте нічого не дається навічно. Ґрунтуючись на уроках України, ми повинні вчитися уникати подібного. Крім того, повинні роз'яснювати всьому народові, що відбувається, виходячи з позицій власної безпеки.

«НЕМАЄ ЖОДНИХ ГАРАНТІЙ, ЩО САНКЦІЇ СПРАЦЮЮТЬ»

- Такого інструменту, який би все розв’язав, у руках ЄС і США немає. Особливо в цьому випадку. Ми бачимо, що етика і мораль Володимира Путіна перебувають на найнижчому рівні. Так, він можливо талановита людина, яка здатна зомбувати величезну державу. Проте це не відповідає гуманному підходу. У глобальному світі не можна будувати свою політику виключно на власних інтересах, які мають наслідки для інших народів.

Санкції - це невеликі кроки. Дуже важко ввести конкретні обмеження одразу, бо процес відбувається поступово. Захід прагне виступати з позиції м'якої сили, він стоїть на позиціях переконання, а не мілітаризації. Думаю, що це - правильний підхід. Звичайно, немає жодних гарантій, що санкції спрацюють. Проте ми розуміємо, що Москва не може зайти на територію України з військовою силою, зокрема і через санкції. Сподіваюся, що в Росії також є частина суспільства, яка розуміє, що їхня країна втратить на довгі роки повагу серед інших країн.

ПРО КОМПЛЕКСИ ЗАХОДУ І РОСІЇ

- Європа - це об'єднання країн, і кожна країна має якусь свою думку: ліволіберальну, правоцентристську тощо. Кожна країна має свою унікальну історію. І в цьому сенсі Німеччина і Литва – дві абсолютно різні держави. ФРН вчилася на помилках нацистського режиму, тому сьогодні німецькі політики бояться того, що їхні кроки на міжнародній арені будуть сприйняті з точки зору відродження шовінізму. Водночас у Німеччини є великі економічні інтереси в Росії. Литва і Польща дивляться на події в Україні з іншого боку, адже вони стикалися з тоталітарним радянським режимом, тому вони можуть висловлювати свої думки відвертіше. Коли я очолював МЗС, багатьом європейським політикам здавалося, що ми – ображені маленькі країни східної Європи, що живуть у своїх комплексах. Чи є у нас або в Росії комплекси, показують події в Україні.

Дуже складно розвивати в ситуації війни самооборону. Оборона і силові структури втягують у себе людей з різних соціальних прошарків, різних політичних поглядів, різних характерів. За нагоди я хотів би побажати українським командирам всіх силових структур величезної мужності і ухвалення мудрих рішень.