Уроки професії

Імпровізовані шпиталі в кількох пунктах Києва, у вирі Майдану... Допомога потерпілим у зіткненнях усіляко надавали і сотні студентів-добровольців Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. У чому ж полягають уроки милосердного патріотичного пориву?

Я розмовляю з двома волонтерами з цих славних лав — студентом V курсу медичного факультету № 1 Володимиром Моторним і майбутнім педіатром, студентом IV курсу факультету № 3 Євгеном Криєвіньшем.

— Я перебував у межах цих кварталів близько двох місяців,  — каже Володимир Моторний. — Зрозуміло, що наша поміч була часто-густо лише допоміжною — промивання очей і носа у потерпілих від диму й гару, перев’язки при невеличких пошкодженнях і обмороженнях, встановлення крапельниць, але інколи й асистування хірургам. Додам, що постійно доправляли медикаменти, перев’язувальні засоби, різне обладнання. Наприклад, деякі наші студенти — колишні мої однокласники по Українському медичному ліцею — невпинно підвозили добродійні вантажі. У командах можна було побачити студентів усіх курсів, зокрема й першокурсників. Оази допомоги швидко перетворювалися на університети солідарності.

— Розкажіть, будь ласка, про марш студентів одного з днів.

— До цієї ходи закликала студентка Оля Коркушко. Ми прагнули, поділяючи позиції і кроки щодо організації ургентної медицини в гарячих точках, таким актом заявити про себе як про патріотів. Почин, проте, викликав занепокоєння. Олі почали телефонувати на мобільний, переконуючи нічого не робити, мовляв, наша справа — навчання. Та все ж, всупереч таким умовлянням, близько двохсот студентів зібралися в морфологічного корпусу. Мітинг розростався, у своєму виступі перед студентами нас гаряче підтримала Катерина Миколаївна Амосова. У білих халатах, із плакатами, колоною ми пішли на Майдан. Потім разом із тими, хто приєднався, рушили на Печерськ, до будівлі МВС, де звернулися до міліції із закликом стати на бік народу. Роздавали листівки з медичними рекомендаціями.

— Євгене, ви як медик пройшли і епопею, якщо можна так висловитися, Михайлівського Золотоверхого. Що відбувалося тут? — запитую у Криєвіньша.

— Епопея порятунку, а це справді було так, розпочалася з поверхів у Будинку профспілок. Тут було чимало поранених і хворих. І ось, ще до пожежі, багатьох людей, чий стан дозволяв, кияни забирали по домівках. Більш тяжких бригади швидкої допомоги розвозили по лікарнях.

А в Михайлівському соборі в ці години виник додатковий лазарет. В одному з вівтарів розмістилися ті, хто потребував перепочинку, води, сну, їжі. Водночас у ближній церкві було обладнано хірургічний зал. Було розгорнуто, буквально упритул, імпровізовані операційні столи, і хірурги безперервно, за допомогою студентів, виконували все необхідне.

— Зворушливим елементом у напрузі цих тижнів видається й починання «Чиста справа»...

— Його організував доцент кафедри патологічної фізіології Олександр Васильович Хижняк, — продовжує Євген. — Він винайняв два невеличких помешкання  поблизу Майдану, де була гаряча вода і гігієнічні засоби для всіх активістів, які бажали помитися. Роздавали талончики для цього. Видавали шкарпетки, чиста білизна.

— В університеті відбуваються зміни. Яким він, у загальних рисах, уявляється надалі?

— Про їх суть першою, як відомо, написала газета «День». Зрозуміло, зміни лише розпочинаються, і їх суть — максимальне, а не репризне зосередження на високих професійних знаннях, у виробленні справжніх вмінь надавати належну долікарську і лікарську допомогу дієвого рівня за будь-якої обстановки. Полотна цих днів і ночей засвідчили, наскільки гостро важливими є такі навички на тлі важких вершин науки.

Загалом медичний університет — сильний навчальний заклад із славними традиціями і потужними школами, більшість кафедр і клінік належать до високого класу. Мені, наприклад, дуже імпонує кафедра педіатрії № 4, яку очолює професор Віталій Григорович Майданник. Тут ми наочно переконуємося, якими корисними для суспільства є гарні дитячі лікарі. І водночас вибір професії потребує справжньої самовіддачі і навіть самозречення в ім’я майбутнього гуманного обов’язку. Адже потрібно справді, а не для показових заходів, модернізувати науковий потенціал університету. І при цьому — в цілковитій єдності студентських самоорганізацій, деканатів, кафедр, з об’єктивною оцінкою кожного реального досягнення. Університет наближається до свого 175-річчя, проте нова його історія має розпочатися із титульної сторінки — як рубікону медицини з благородним обличчям, медицини європейського рівня. Це, якщо хочете, погляд у завтрашній день охорони здоров’я України.