«Люди зі зброєю вирішили, що ми тут зайві...»

Як «День» повідомляв раніше, у Донецьку терористи із самопроголошеної «народної республіки» захопили центр сучасного мистецтва «Ізоляція» (офіційна назва — Благодійний фонд «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив»), який знаходиться на території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів.

Це місце типової долі для тих країв, проте його нове життя було унікальне. У промисловому регіоні з високим рівнем корупції постійну підтримку мають лише класичні жанри або кітч — все, що дає іміджевий прибуток для влади або найбагатшого прошарку бізнесу. Мистецтво, яке ставить під сумнів і себе, і попередню традицію, за таких умов опиняється в гетто, у випадку з «Ізоляцією» — майже буквально, адже арт-центр був далекий і географічно, і естетично від ярмарку футбольно-олігархічної пихи, що процвітав до недавнього часу на центральних вулицях Донецька. Керівники Фонду обрали вірну стратегію: з одного боку, ефектно вписували нові виставки у занедбаний індустріальний краєвид, а з другого — орієнтувалися на соціальні проекти, спрямовані на міську спільноту. Завдяки цьому неголосний голос «Ізоляції» було добре чути серед позолочених фанфар нашого дикого капіталізму.

***

Наприкінці минулого тижня ми зустрілися з Любов’ю МИХАЙЛОВОЮ — засновницею Фонду, яка приїхала з колегами до Києва, — щоб дізнатися про ситуацію безпосередньо від неї. На жаль, гірші прогнози, висловлені в «Дні» (див. «Час варвара», 11 червня 2014 р.), справдилися.

— Скажіть, чому все-таки на вас напали? Невже ви були настільки важливі?

— Важко давати оцінку діям людей, чию логіку я не можу зрозуміти. Здається, тут явно видно політичне замовлення з Росії, адже Росія сьогодні на повну силу використовує культуру заради ідеологічних цілей. Нам здається, що ті, хто замовив нас, хочуть собі набрати бали в ДНР за рахунок дій зі знищення «агентів американського імперіалізму». Ми вважаємо себе просто майданчиком для розвитку демократії, для свободи висловлювання і самовираження. Нас ніколи не вітала донецька влада, ніколи мер міста нас не відвідував, нас уже громила ця таки «Донецька республіка» півтора роки тому, коли ще була лише політичним рухом. Хоча нас відвідувало дедалі більше людей при тому, що ми знаходилися далеко від центру, нам ніколи не хотіли допомогти з автобусом тощо. Отже це почалося не сьогодні. Для них «Ізоляція», напевно, уявлялася якоюсь дратуючою дрібницею, і тут раптом у хлопчика з’явився пістолет. Люди зі зброєю вирішили, що ми тут зайві. Адже там захоплювати і захоплювати: цілий район був відрізаний в 1990-х, просто взяли і зняли рейки на залізниці — заходь на будь-яке підприємство, роби що хочеш. Але прийшли до нас. Тому ми впевнені, що є внутрішня ворожість та ідеологічна складова. В основному ж це агресія по відношенню до чогось чужорідного. Головна ідея всіх попередніх еліт, як і тих, хто в регіоні при владі зараз — що Донбас — моноліт, тобто думка одна на всіх, а зайва думка їм не потрібна.

— Ваша територія точно не має стратегічної цінності?

— Воєнні міркування за цим не стоять. У нас дуже хороші туалети. Можливо, вони їх зацікавили, якщо говорити про стратегічні причини. Але це недовго загидити.

— Що відбувається зараз в «Ізоляції»?

— Ми їм самі дали ключі, ніхто не чинив опору, однак вони все одно вважали за краще вибити двері. Починали грабунок з міксера, потім обчистили касу в маленькому кафе, забрали 6000 гривень, — це щоб ви розуміли їхній рівень. Крім того, у них повний хаос в організації. Обіцяли, що ми зможемо вивезти роботи художників, проте коли ми почали евакуювати колекцію, нас зупинили. Раптово у вищих ешелонах ДНР знайшлися поціновувачі сучасного мистецтва. Сказали, що передивлятимуться, раптом їм щось згодиться. Зараз вони повністю прибрали нашу охорону, — раніше дозволяли бути двом людям з охоронної фірми — а люди ДНР змінилися бойовиками батальйону «Схід». За нашою інформацією, територія замінована, і звідти активно вивозять машини з металобрухтом і ще невідомо з чим. Тобто відбувається мародерство. Спочатку була ідеологія, а тепер просто грабунок.

— Першу групу загарбників вів Роман Лягін. Він же начебто гарантував вам недоторканість майна?

— Він виступає у вигляді такого собі друга Фонду. Зателефонував заздалегідь, попередив, що буде пропозиція здати територію. Однак Фонд не володіє територією, на якій знаходиться. Проте вони прийшли до Фонду з вимогою віддати чужу власність для ДНР, щось підписати, на що їм відповіли, що вони самі можуть це підписати з таким самим ефектом. Лягін багато років ходив до нас на заходи із собачкою, із сином, навчався в Ізраїлі, його родина живе в Німеччині — тобто не можна сказати, що він неосвічений. Він розуміє сучасний світ, однак не приховує, що є політтехнологом. Таке його замовлення зараз. Раніше він успішно виконав завдання — провів «вибори» в ДНР, і тепер шукає своє місце в боротьбі за владу, йому потрібні яскраві справи.

— Повернімося все-таки до питання про замовників. Хто вони — можете конкретизувати?

— Ми вважаємо, що це люди, які втекли з України, яким потрібний безлад у Донецькій області й у яких є гроші, щоб його фінансувати. Персони на кшталт Лягіна, даруйте, не пукнуть без оплати. Тут не високі ідеї. Так, вони використовують ідейно одержимі народні маси, однак мас цих дедалі менше і дедалі більше чеченців. Я не кажу, що замовили мене конкретно — там декілька загальних замовників, що фінансують терор на Донбасі.

— На яку підтримку ви розраховуєте?

— Ми в Києві збиралися вирішувати долю Фонду. Ми ж існуємо для аудиторії. Аудиторію ми втратили: вона виїжджає, біжить, на виставки ніхто не ходить. Уся команда виїхала з Донецька минулого понеділка і в понеділок вранці вже відбулося захоплення. І звернутися нам нікуди: влади немає, міліції немає. Телефонував дільничний, запропонував прийти і щось підписати, але до нас навіть побоявся їхати. Ми написали листи до центральних органів влади, прокуратури, СБУ, МВС, однак розуміємо, що у влади немає інструментів нам допомогти. На сьогоднішній день ми — наочний приклад того, що існує загроза навіть не для окремих людей, а для всієї системи соціального забезпечення — лікарень, шкіл, дитсадків, культурних інституцій. Кажуть, що потрібні переговори, мости з ДНР... можливо. Але ми не віримо, що з людиною, яка прийшла з автоматом, і сказала: що «все, що ваше, тепер наше», можна вести перемовини, принаймні, не відібравши у неї автомат. Отже сподіваємося не на державу, а на медіа і на громадськість.

— Що робитимете далі?

— «Ізоляція» — це не стіни. За ці роки ми напрацювали колосальний інтелектуальний потенціал. Зараз збираємося зробити віртуальний майданчик для людей, які виїжджають звідти: об’єднаємо їх і зробимо план Донбасу майбутнього. Навіть спробуємо створити альтернативний уряд. Проаналізуємо всі економічні й соціальні чинники, всі можливості й побудуємо дорожню карту міста майбутнього на 2020—2030-ті роки, коли те покоління, якому сьогодні 8—10 років, виросте.