Австрійський «джокер» Путіна

Схоже, численні заяви найвищих очільників ЄС із засудженням агресії Росії проти України і застосування третього раунду санкцій були й залишаться не більше ніж струшуванням повітря. І підтвердженням цього став позавчорашній візит президента РФ Володимира Путіна до Австрії. Це був другий вихід російського президента в Європу після того, як Захід оголосив ізоляцію Росії за анексію Криму і продовження дестабілізації ситуації на сході України.

Російський лідер продемонстрував тим самим, що він є бажаним гостем у Європі. Більше того, він домігся того, що ЄС не запровадить проти нього нових санкцій. Це, зокрема, пообіцяв напередодні президент Австрії Гайнц Фішер, зазначивши, що потрібно продовжити переговори, а санкції нічого не дадуть. І по-третє, під час візиту було підписано контракт на будівництво «Південного потоку» до Австрії. І це було зроблено попри спротив Єврокомісії, яка не підтримує цей проект.

Наскільки далекою є Австрія в оцінці ситуації в Україні, можна судити із заяви президента на спільній прес-конференції, коли він сказав, що «постачанню зброї та озброєних людей потрібно покласти край», — щоправда, не уточнив, хто саме має це зробити. І це в той час, коли весь світ закликає Росією припинити постачання зброї та бойовиків, закрити кордон, закликати сепаратистів скласти зброю, що Москва може зробити буквально за лічені секунди. Натомість австрійський президент вимагає від Києва, що він «має зробити свій внесок у врегулювання кризи»?! Який ще внесок? І все це, до речі, було сказано після того, як терористи збили український вертоліт під Слов’янськом.

Тим часом Путін використав прес-конференцію, щоб подати свою версію розв’язання цього розпаленого Росією конфлікту, яка суперечить офіційній підтримці ним Плану Порошенка. Зокрема, російський президент заявив: «недостатньо домовитися про припинення вогню, повинні бути проведені також конкретні переговори». І зовсім дивним виглядало його твердження, що бойовиків не сході не можна роззброювати, бо буцімто «Правий сектор» не роззброєно і Майдан не розібрано. І найдивніше виглядає те, що досі з боку Путіна не прозвучало співчуття з приводу загибелі українців ні після того, як терористами було збито Іл-76, ні після збиття вертольота вчора, коли загинуло дев’ять людей...

Слід зазначити, що «гостинність» Австрії викликала неоднозначні реакції низки європейських посадовців, які закликають до розширення санкцій щодо Росії. Зокрема, міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт в ефірі австрійського телеканалу ORF зазначив: «Це очевидно, що Путін хоче розколоти ЄС. Однак я думаю, що у Відні це усвідомлюють. Це не є щось нове. Росіяни завжди намагаються зробити це, коли опиняються у складному становищі». Подібну критику візиту Путіна до Відня висловив також глава литовського МЗС Лінас Лінкявічус.

Тим часом британський аналітик Тімоті Еш вважає, що Путін із задоволенням грає своєю картою австрійського «джокера». «Зважаючи на те, що при ухваленні будь-якого рішення в ЄС потрібна одностайність, цього тижня австрійці ефективно наклали вето на загрозу застосування подальших санкції. Путіна часто вважають блискучим шахістом у геополітиці. Не виключено, що в його арсеналі є ціла колода карт», — наголошує Еш. Постає запитання: коли ж у Європі, яка претендує на роль міжнародного впливового гравця, з’являться свої джокери чи гросмейстери для гри з Путіним?

Провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі Лілія Шевцова також вважає, що Путін покуражився у Відні. «Австрія — Батьківщина Моцарта. І хто це лякає Путіна секторальними санкціями? Сьогодні у Відні Путін мав привід для куражу... Разом із австрійським президентом Фішером вони разом дали відсіч Америці, зажадали від Києва «простягнути руку Південному Сходу» (Фішер), підписали газову угоду. Щоб нетямущі зрозуміли, Путін підтвердив, що Росія й далі захищатиме народ «Новороссии». Ну, і яка далі країна піддасться чарівності російського лідера?» — написала вона на своїй сторінці у Facebook.

«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати гостинний прийом Австрією лідера країни-агресора і пояснити, чому в ЄС не дотримуються цінностей, до яких закликають сусідів, зокрема Україну.

«Немає кризи в України, є агресія Росії проти України»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України (2007 — 2009 рр.):

— Говорив би про певну кризу в зовнішній та безпековій політиці всього Європейського Союзу. З одного боку, ми чуємо абсолютно адекватні й тверезі заяви, скажімо, керівників Німеччини, Великобританії. Ми читаємо документи, які підписують міністри закордонних справ Євросоюзу, де чітко і ясно сказано про те, що Європейський Союз готовий до запровадження нових санкцій. Та при цьому одна з країн ЄС приймає керівника країни-агресора, який руйнує весь післявоєнний правовий та міжнародний устрій. У цьому я бачу, на превеликий жаль, певну недієздатність Європейського Союзу до скоординованих дій. У цьому я бачу реалізацію Кремлем одвічного принципу: «розділяй і владарюй», а також те, що, на превеликий жаль, економічні інтереси в країнах ЄС беруть гору над цінностями, про які вони так полюбляють поговорити. Це не може не вплинути на ступінь довіри до Європейського Союзу.

— І справді, у протиставленні до декларації міністрів закордонних справ ЄС напередодні візиту російського президента Фішер заявив, що Австрія виступає проти запровадження санкцій проти Росії і ця зустріч із Путіним у Відні потрібна для того, як вирішувати українську кризу. А Путін, зі свого боку, використав це як майданчик для пропагування в Європі свого викривленого бачення на подій в Україні...

— Немає кризи в України, є агресія Росії проти України. І якщо керівники європейських країн не хочуть цього бачити, це означає, що вони повторюють ті ж помилки, яких уже припустилися колись у європейській історії — й австрійцям це добре відомо, — і призвели до жахливих і трагічних наслідків. Тому мені дуже сумно, що керівник австрійської держави вирішив у такий час прийняти як гостя і надати військові та дипломатичні почесті лідеру країни-агресора.

Мені складно говорити, чи це підтримує австрійське суспільство, але в цьому разі повинно йтися про лідерів країни, яким суспільство довірило таку відповідальну функцію, як управління державою. Якщо лідери та еліта йдуть на такі речі, то мені здається, що це лише свідчення того, що гроші перемагають цінності. Так не повинно бути.

— Зважаючи на те, що зараз Європарламент має більші повноваження, буде обрано нового президента Єврокомісії, буде новий високий представник із питань зовнішньої політики та політики безпеки. Чи бачите ви можливість, щоб ці європейські механізми впливали на вироблення спільної зовнішньої та безпекової політики, щоб лідери окремих країни не робили такого, як це зробив Фішер?

— Це мрія європейських політиків — мати єдину політику. Поки що, на жаль, до неї далеко. Тому що, на превеликий жаль, країни не можуть, щонайменше, на цьому етапі досягти порозуміння та єдності з багатьох ключових питань, а саме: з питань безпекової та зовнішньої політики. Надто різними є інтереси, особливо в економічному плані. Тому й досі ми маємо таку різновекторність у зовнішньополітичних діях начебто єдиного політичного, економічного і дипломатичного союзу. Це є ще одним доказом того, що Європейському Союзу для того, щоб насправді стати дуже впливовим і могутнім фактором світового розвитку, потрібно подолати ще дуже великий і довгий шлях.

— І чи не варто нашому урядові на знак протесту проти прийому Австрією лідера країни, яка веде проти нас війну, продемонструвати дипломатичний жест, відкликати, приміром, посла чи надіслати ноту?

— Так сталося, що у нас сьогодні якраз і немає посла в Австрії. Попередній посол подав заяву про відставку після подій на Майдані, після того, як попередня влада ганебно втекла. Чому — питання, мабуть, із риторичних. Тому таких кроків робити не потрібно, але, думаю, це не залишиться непоміченим у дипломатичному відомстві України, в українському уряді та Адміністрації Президента. Сподіваюсь, що будуть знайдені відповідні дипломатичні форми реагування на цей абсолютно несвоєчасний крок австрійського керівництва.