Ціна нагород

Як відомо, Президент України Петро Порошенко 5 липня підписав указ про нагородження українських воїнів за звільнення Слов’янська від терористів. Орденами було відзначено: солдата Анатолія Обласова, старшого солдата Степана Дубенецького, майора Олега Апостола, майора Максима Миргородського, майора Андрія Ткачука, майора Віктора Івчука. А за два тижні перед тим звання Герой України посмертно було удостоєно генерал-майора Сергія Кульчицького, полковника Тараса Сенюка та підполковника Костянтина Могилка. Ще 90 військовиків, які брали участь у АТО, нагороджено орденами та медалями.

Нагородження ці викликали в суспільстві двоїсті почуття. Ясна річ, героїчні учасники АТО мають бути достойно відзначеними. Із другого боку, багато які державні нагороди за минулі роки не просто девальвувалися, а, образно кажучи, вкрилися плямами — і передусім це стосується звання Героя України.

•  Героєм України є Іван Дзюба — й це може викликати неприйняття хіба що в якихось україноненависників чи суперпостмодерних дурників. А водночас кілька років тому Віктор Янукович дав аналогічне звання давньому другові свого сімейства, колишньому сусіду по під’їзду, а водночас і плодовитому (понад 30 книжок!) поетові-графоману Борисові Бєлашу. Тому самому, хто, між іншим, є автором поеми «Цена предательства», присвяченої гетьману Івану Мазепі. Як написано у передмові до неї, «сомнительный украинец Мазепа — это сплошная череда предательств», і він «предавал не только людей, но и Бога». Бо вселився в Мазепу ще в юності Князь Темряви. От і тягнув Мазепа Малоросію (бо ж України тоді ще не існувало, випливає з тексту) геть від братньої Росії (от її тоді — до 1721 року — й направду не існувало, було Московське царство). А 2009 року, коли було опубліковано поему, дух Мазепи, виявляється, вселився в іншого державного діяча:

«А что гетман?! Он, как

избранник,

Заморских супостатов

данник,

Служа им преданно и свято,

Тащил страну, как девку,

в НАТО...»

Чи не правда, — «шедевр» на рівні глибоко провінційного Дем’яна Бєдного? Але за такі ідейно витримані «шедеври» Борис Бєлаш  2002 року одержав від Кучми спершу звання заслуженого працівника культури України, а потім — орден «За заслуги» 3-го ступеня. І, нарешті, Віктор Янукович зробив поета-графомана депутатом парламенту і дав йому найвищу державну нагороду.

І скільки ще таких (і навіть більш «заслужених») Героїв України з’явилося за часів президентства Кучми та Януковича, — важко підрахувати...

•  Утім, сказане стосується не лише цієї державної нагороди. Девальвовано й деякі інші ордени. Згадаймо: перші запроваджені в Україні відзнаки ще не були орденами: Почесна відзнака президента України (1992) та відзнаки президента України «За мужність» — зірка «За мужність» і хрест «За мужність» (1995). 1996 року, коли було ухвалено Конституцію, на її підставі ці нагороди було замінено новими президентськими відзнаками: орденами «За заслуги» та «За мужність». При цьому нагороджені раніше визнавалися кавалерами відповідних орденів зі збереженням права на носіння вручених їм відзнак. Були також запроваджені й інші відзнаки президента України — Іменна вогнепальна зброя, Орден Богдана Хмельницького, Орден князя Ярослава Мудрого, медаль «За військову службу Україні», медаль «За бездоганну службу» (1996), Орден княгині Ольги (1997), звання Герой України із врученням ордена Золота Зірка, якщо йшлося про військові заслуги, або ордена Держави, якщо йшлося про заслуги трудові (1998).

А 16 березня 2000 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про державні нагороди України». Практично всі чинні на той момент закону президентські відзнаки стали окремими державними нагородами. І кого тільки ними не вшанували за ці роки! Особливо «підмоченою» стала репутація ордена Ярослава Мудрого, яким президенти України примудрилися нагородити цілу низку зарубіжних диктаторів...

•  Водночас закон зафіксував, що одним із видів державних нагород і надалі є президентська відзнака. У подальшому главами Української держави були засновані нові президентські відзнаки — медаль «За працю і звитягу», ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників», Хрест Івана Мазепи, ювілейна медаль «20 років незалежності України», пам’ятна медаль «25 років виведення військ з Афганістану». А Верховна Рада після 2000 року, також відповідно до закону, запровадила ордени Свободи, Данила Галицького, «За доблесну шахтарську працю», медаль «За врятоване життя». Нарешті, 1 липня 2014 року на пропозицію Президента Порошенка було запроваджено орден Героїв Небесної Сотні, який, утім, ще не набув свого матеріального втілення.

Крім усього цього, до державних нагород належать численні почесні звання — від звання «Заслужений лісівник України» до звання «Мати-героїня».

•  Що ж можна зробити, щоб у суспільстві не виникало двоїстих почуттів при нагородженні справжніх українських героїв? Видається, передусім потрібно ретельно й розважливо інвентаризувати нагородне «господарство». Скажімо, ордени Богдана Хмельницького та «За мужність», якими нагороджені ті військовики, які відзначилися при звільнені Слов’янська, не девальвовані. А от нагородження орденами Ярослава Мудрого, можливо, на якийсь час варто призупинити. Так само, як і орденами княгині Ольги — надто багато осіб із не найкращою репутацією одержали ці нагороди за минулі роки. Ну, а Хрест Івана Мазепи з розряду відзнаки президента слід перевести в розряд орденів.

Заодно потрібно негайно й рішуче ліквідувати практику нагородження номенклатурних персонажів до дня народження. Мовляв, дожив до 50 років — ось тобі орден «За заслуги», дожив до 70 — то ти вже Герой України!

•  Крім того, як на мене, повинні бути легітимізовані як державні нагороди УПА, створені за ескізами визначного художника Ніла Хасевича. Йдеться про Хрест Бойової Заслуги та Хрест Заслуги. А от ордену «За доблесну шахтарську працю» не повинно існувати. Зрозуміло, з яких кон’юнктурних міркувань він був заснований. Але чому тоді немає орденів «За доблесну педагогічну працю»? Або «За доблесну лікарську працю»? Або навіть — якщо вже творити свої ордени для кожної галузі — «За доблесну сантехнічну працю»? Бо ж хіба праця сантехніка менш важлива для підтримання нормального цивілізованого життя країни, ніж якась інша? Для шахтарів, як і для вчителів та сантехніків, мають існувати загальнодержавні, а не галузеві ордени та медалі; якщо ж відповідні міністерства, відомства і навіть профспілки хочуть заснувати свої відзнаки — будь ласка, тільки вони вже не матимуть статусу державних нагород. Так само і почесні звання варто було б перевести в розряд галузевих — ну де ще у світі, крім кількох держав пострадянського простору, існує звання «заслужений артист»?

А от звання «Герой України» — це типовий рудимент радянського минулого, що засвідчують, крім усього іншого, два варіанти його матеріальних утілень — орден «Золота Зірка» за військову звитягу та орден Держави за героїчну працю (аналоги — Герой Радянського Союзу та Герой Соціалістичної Праці). Можна, звісно, «почистити» список нагороджених, викинувши звідти липових «героїв» та змінивши статут і дизайн нагород. Але чи не простіше взагалі залишити це звання в минулому — і пошукати щось навзамін?

Утім, можуть зауважити: досі залишаються без нагород ті, хто в неймовірно складних геополітичних умовах намагався відстояти Крим; передусім це загиблий прапорщик Сергій Кокурін, тяжко поранений при штурмі росіянами української військової частини капітан Віктор Федун і, звісно, полковник Юлій Мамчур (останній нагороджений за свою мужність лише відзнакою «За Честь і Мужність» Вінницького міського голови). Наприклад, Мамчур, відмовившись від пропозиції росіян отримати трикімнатну квартиру в Криму за зраду, залишився вірним український присязі — переїхав із сім’єю до Миколаєва, але він і досі не забезпечений житлом. Хіба це не герої?

•  Так, герої. Справжні, не липові, як чимале число тих, хто отримав «героїчні» звання від Кучми чи Януковича. Наприклад, той же Володимир Литвин. Та не забуваймо, що є орден Свободи. На сьогодні ним нагороджено 30 осіб, з них тільки двоє — Нурсултан Назарбаєв та Ільхам Алієв — навряд чи мають якесь відношення до обстоювання свободи як такої й до статуту нагороди, де сказано, що її присвоюють «за видатні та особливі заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, консолідації українського суспільства, розвитку демократії, соціально-економічних та політичних реформ, відстоюванні конституційних прав і свобод людини і громадянина». Чим не нагорода для героїчних військовиків? Але для того, щоб цей орден і надалі залишився «чистим», варто створити капітул ордену з українських громадян — його перших кавалерів. І подальші нагородження проводити за згодою капітулу указом президента. Тоді цей орден цінуватимуть, і серед його кавалерів не з’являться сумнівні персони.

•  Загалом же система нагород України потребує серйозного «ремонту», який слід розпочинати вже зараз. І не треба думати, що такі речі не на часі, надто складний період переживає Україна. Ні, справжні герої мають бути належно відзначені, й не колись, а нині, якнайшвидше після здійснення подвигу.