Трибун подвигу праведників
Минає дев’ять днів, коли після важкої хвороби пішов із життя громадський діяч, історик, публіцист, президент Єврейської ради України і Ради національних меншин Ілля Михайлович ЛЕВІТАС. Я знав його з перших повоєнних років, ми були однокласниками.
Уродженець багатонаціонального Ташкента, безпосередніх рідних якого фактично обійшла трагедія Бабиного Яру, Ілля, опинившись у визволеному Києві, сприйняв цей біль як свій. Почавши збирати свідчення і документи про те, що сталося, він усе частіше душевно стикався з рятівниками приречених, і не лише в столиці. Якраз ці безтрепетні подвижники, що ризикували за приховування євреїв своїм життям і життям близьких, і були справжніми Праведниками ХХ сторіччя.
Ілля викладав у одній із дарницьких шкіл фізкультуру і російську мову та літературу. А коли на хвилі незалежності України, при безпосередній підтримці Бориса Олійника, виникли Єврейська рада України, а потім газета «Еврейские вести», два ці струмки відродження справедливості об’єднав Левітас. Український феномен Праведників, багато в чому завдяки його зусиллям, знайшов широке визнання в світі. Апофеозом став указ Президента України від 27 вересня 2006 року про нагородження великої групи праведників орденами «За заслуги» II і III ступеня «за мужність і самопожертву, проявлені в роки війни в порятунку осіб єврейської національності від фашистського геноциду». Державними нагородами, вперше в сучасній історії, було відзначено близько 200 таких героїв. Взагалі ж Україна подарувала світові Справжній легіон відважних апостолів добра. У їх відшуканні, створенні небувалих документальних зведень благородства і тихої відваги багатьох і багатьох українських волонтерів, які буквально серцем затуляли євреїв-побратимів, Левітас зіграв першочергову роль.
У своїх талановитих роботах Ілля Михайлович підкреслював: народ, до якого він належав, не лише мученик, а й колиска сміливців, подвижників обов’язку. На вулиці Німанській, в обителі, де він працював, представлено, завдяки його пошукам, унікальні свідчення про Героїв Радянського Союзу, інших солдатів Батьківщини, яких начебто делегувала на лінію вогню єврейська спільнота України. І ще дещиця в його діяльності. Знаменно, що в дні нагородження орденами плеяди праведників — з Києва, Львова, Запоріжжя, Сімферополя, Житомирської, Рівненської, Тернопільської, Вінницької, Миколаївської областей, званням Героя України було відзначено посмертно київську підпільницю Тетяну Маркус і воїна із Запоріжжя, майора Анатолія Шапіро, батальйон якого першим зруйнував ворота Освенцима. Щоб пам’ятали, щоб знали... Цей важливий державний крок ініціював, власне, І. Левітас. Він багато що міг і хотів ще створити на ниві єдності народів, але доля забрала його.
