Від класичної лірики та медитацій — до Майдану

Нинішня книжка відрізняється від попередніх збірок Лазуткіна головне тим, що вона      — так собі спроба «вибраного». Кожен її розділ містить найкраще, на думку автора, з книжок «Дахи», «Солодощі для плазунів», «Набиті травою священні корови», «Бензин» і «Добрі пісні про поганих дівчат», і про деякі з них «День» уже розповідав.

Важко сказати, чи найкращою назвою для «вибраних творів» є «Колядки і вальси», її можна вважати випадково звучною, але можна також потрактувати як характерне для Лазуткіна поєднання тяглості літературної традиції з іронією та щасливою формальною всеядністю. Від риторичних верлібрів:

«поїхав на вихідні з міста

забув зачинити двері на балкон

осінь все зрозуміла

прийшла побула пішла

тепер у кімнаті холодно

і ніби не я тут господар

не я готував яєшню на кухні...»

Або:

«...купи будильник і проїзний

не спізнюйся врешті-решт

на роботу

будильник і проїзний

як просто -

дерева розступилися

розверзлися небеса

ріка видається повноводною».

І до романтичних стилізацій (чи свідомих?):

«...я бачив вашу шию і голубив

я цілував засмаглики плеча

і музику нічних одеських клубів

за вашими підборами вивчав...»

«Антологійний» Дмитро Лазуткін особливо виразно демонструє суперечності, з яких складається його поезія, які й надають його творам та іміджу такої привабливості для прихильників сучасної української літератури. Влучність і безпомильне чуття ритму, але й деяка негнучкість і незграбність. Потяг до універсальності, навіть філософічності, але дуже речовинні, прості, очікувані, ефектні реалії та теми. Очевидне опертя на поетичні традиції принаймні другої половини ХХ століття, але й переконливе вміння насичувати тексти атмосферою спонтанності, свіжості. Та головні, як на мене, переваги цих віршів — динаміка, «блиск», оригінальні образи, цікаві метафори і здатність до стрімких неочікуваних поворотів. Котрі теж не можна не відтінити суперечністю — а саме, місцями доволі прикрими відносинами автора з правописом, від чого не завжди рятує й принципова відмова від пунктуації та великих літер.

Утім, книжку «Колядки і вальси» варто порекомендувати не лише тим, хто хоче познайомитися з творчістю Лазуткіна «загалом» або прагне інших узагальнень із ретроспективним ефектом. Є тут і чимала частина текстів, що їх цілком можна означити як новинки. Передусім це розділ перший, до якого ввійшли нові вірші. Він повторює загальну назву книжки.

Про нові тексти Дмитра Лазуткіна можна сказати, що вони максимально музичні, в них найочевидніша увага до фонетики:

«...про нас забували —

бо рано бо пізно

бо бігають клоуни в синіх трико

бо де наша слава

бо де наша пісня?

бо постріли наші —

завжди в молоко...»

Більше лірики, більше смутку (поетичний смуток — добрий матеріал для літературно-критичного психоаналізу), трохи менше жартівливих вибриків. Все це не в останню чергу пов’язано з тим, що частину нових віршів написано в час Майдану 2013—2014 років. На якому Дмитро Лазуткін, до речі, неодноразово виступав. Ці тексти, щоправда, не читаються як «поетичний літопис» або «заримована публіцистика», та все ж —

«на снігу не замерзає кров

на морозі правда очі коле

і вирує місто як ніколи

і стає огидно від промов

(...)

хто по небу вогники несе?

де вона — яка понад усе?

йдуть світи — від бою і до бою

йдуть сніги повільною ходою».

Друга «ексклюзивна» частина «Колядок і вальсів» — розділ перекладів. Кілька віршів від чотирьох поетів: білорусів Андрія Хадановича, Віталя Рижкова та Сергія Прилуцького і росіянина Дмитрія Кузьміна. Тексти різних настроїв, стилістик і технік. Окремо варто відзначити позитив того, що триває культурний діалог із адекватною (і адекватно культурною) частиною російського суспільства (до речі, Дмитрій Кузьмін теж багато перекладає — і продовжує це робити зараз — вірші сучасних українських поетів, і Дмитра Лазуткіна зокрема).

Третя — останній розділ книжки, доволі несподіваний, до якого ввійшли пісні на вірші Лазуткіна. Серед них і «пісок і літо дощі та райдуги», що дістала чималий розголос, надто в Інтернеті, й менш відомі тексти. Декотрі з них, як-от «фанатсько-дорожня» пісенька «Динамо», очевидно написано принагідно, для того, щоб стати піснями, інші (наприклад, «Сьогодні була злива метелики вмирали») отримували музичне звучання вже постфактум.

А зовсім завершує «Колядки і вальси» невеличке інтерв’ю з автором. Покликане передовсім засвідчити життєрадісний настрій Дмитра Лазуткіна та його недвозначну прихильність до деміургічного розуміння ролі автора. Що є непоганою рекламою сучасної поезії: і як писання, і як читання.