«Думаю про Таврію – і щораз світлішає на душі»

14 липня минуло 19 років, як відійшов у вічність великий письменник, видатний громадський діяч, академік НАНУ, депутат не одного скликання від Херсонщини до колишньої Верховної Ради СРСР та України, лауреат найвищих і найпрестижніших премій та відзнак, дорога нам людина Олесь Терентійович Гончар.

Він багато доброго зробив для Херсонщини, неодноразово бував у наших селах і містах, писав про минуле й сучасне нашого Таврійського краю, приязно й залюбки зустрічався з трудівниками Херсона, сіл і міст районів області, з молоддю, студентами й курсантами, вчителями та учнями. Тепло вітав їх. Наприклад: «Вітаю красу Херсона. Вітаю його чудових людей. Бажаю Вам, друзі, радісної, творчої праці і щастя в житті. Вічного квітування цьому сонячному місту нашої прекрасної України. Олесь Гончар». Це вітання могло б висіти при вході в бібліотеку і не тільки в шкільних кабінетах...

На матеріалах нашого краю, міста та про його невтомних трудівників він створив не одне оповідання, новелу й повісті та романи («Таврія», «Перекоп», «Тронка», «Берег любові», «Бригантина», «Чари-Комиші», «На косі...») Прототипами його творів ставали наші земляки. У свої тексти він увів багато імен, прізвищ, поширених у нашій місцевості, назви сіл і міст, їх мешканців, з якими він зустрічався «у грецьких селах Приазов’я, в степах Голої Пристані, Генічеська, Скадовська, Лепетихи... Постають перед очима образи людей, дорогих мені людей, що захоплювали мене своїм приязним мудрим і дотепним словом, піснею і жартом. І найперше своїм трудовим обдаруванням, яке вміє будувати кораблі, випускати чудові тканини, вміє виплекати врожай у посушливі роки».

У публікації «Вершина» («Наддніпрянська правда», 24 лютого 1976 р.) він писав: «Життя назавжди зріднило мене з людьми сонячного краю. Доводилось бачити цей край в зимах і веснах, в красі золотих урожаїв і в шаленстві нищівних суховітриць, доводилось зустрічати безліч виявів людської мужності, трудової майстерності і хвилюючих свідчень зворушливої людяності, безкорисливості, доброти. Близький тобі цей край ще й тим, що ставав колискою твоїх книг, не один образ художніх творів був навіяний саме зустрічами з людьми цього краю, з чабанами й мореплавцями, з будівниками каналів, з механізаторами і вчителями, глибоко в душу входило те, що бачилось тут на ранкових і на вечірніх зорях, про що розмовлялось з людьми так щиро, відкрито й довірливо. Думаю про Таврію — і щораз світлішає на душі: як багато там друзів, які чудові люди, які самовіддані трударі, що ти їх зустрічав на заводах, в широких степах і на лиманах дніпровських. Вітаю того, хто будує корабель, хто вирощує колос, хто в школі готує дитину до великого життя, хто творінням свого таланту створює книгу, — славна такими людьми херсонська земля».

Не раз бував він у нашому Херсонському педінституті (нині університеті). Про зустріч із студентами, викладачами, працівниками вишу 23 травня 1966 р. свідчить такий лаконічний запис: «Зустріч у херсонському педінституті. Вінець всієї поїздки. Студенти виступають, робітник з порту, понад програму землячка з Орлика. Мудрі слова». Такою ж хвилюючою була зустріч з студентами та викладачами в актовій залі старого корпусу по вулиці Перекопській (1973), під час якої Олесь Терентійович розповів про поїздку в Японію, як там вирішують проблеми освіти й виховання. А згадавши повість «Бригантина», сказав: «Мене надихнула одна із шкіл Херсонщини, я хотів привернути увагу громадськості до проблеми навчання й виховання так званих «важких дітей», підлітків і сиріт». І це він зробив задовго до тих постанов і заходів, що з’явилися пізніше.

Велелюдною й цікавою була зустріч із студентами стаціонару та заочного відділення і молоддю міста у колишньому міському Будинку політосвіти (12 травня 1982 року), під час якої розповів про свою творчість, про те, що його книжки створено для розмови з читачем віч-на-віч, вони мають свій ритм і тембр, свої закономірності, автор не хотів би, щоб їх екранізували, бо вони багато втратять, адже йдеться тут «про моїх друзів, однополчан, за кожним героєм мені уявляються конкретні, дорогі люди».

Варто звернути увагу й навести кілька його афористичних думок про українську мову, її місце в житті народу, її становище в тодішній Україні, бо вони актуальні й сьогодні:

«Позбавити народ мови його — підірвати в ньому почуття власної гідності. Недорікуватим мусить почувати себе вживач суржику, отже неповноцінним».

«Якщо людина не вірить у повнокровність своєї мови, вона не вірить і в свою власну повноцінність, така мусить вважатися людиною другого сорту».

«Зостатися без почуття до свого рідного, до своєї мови, культури — означало б зостатись з пустою душею».

Херсонці з вдячністю згадують ті добрі справи, які він зробив: не дозволив закрити 8-річну школу у Таврійську, звернувшись до міністра освіти, допоміг укріпити морський берег у Станіславі, написавши листа-звернення до міністра меліорації і водного господарства, брав активну участь і сприяв будівництву школи у радгоспі «1-ше травня» Голопристанського району, лікарні у Високопіллі, у будівництві будинків культури, зокрема й обласної універсальної наукової бібліотеки, яка нині носить його ім’я, музеїв в містах — художньо-краєзнавчого ім. О. Шовкуненка та Літературного ім. В. Лавреньова, нового корпусу Державного університету... О. Гончар передав грошову частину державної премії за роман «Твоя зоря» на придбання колясок для інвалідів, а Ленінської — на придбання книжок для сільських бібліотек.

Він був великим життєлюбом, любив життя, людей, Україну, жив її інтересами, радощами і болями, вірив у її інше краще майбутнє.

17 травня 1989 року він написав: «Любов до України — єдине моє багатство. Пишно звучить? Але це істинна правда душі! Якщо хочеться ще пожити, то тільки ради цього. Нічого іншого не шукаю, не прошу... Дедалі меншає сил, здоров’я витікає, колишні друзі віддаляються... Тільки вона, Україна, не зрадить».

За десять днів до смерті він записав: «Дякую Богові, що дав мені народитися українцем» і підкреслював: «І смерті я не боюсь. Я повен любові».

За все йому наша вдячність, пошана й любов. Читайте його книжки, щоденні листи. Відкривайте для себе його глибокі думки всесвітнього інтелектуала.